ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2004 Справа N 25/408
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.
суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м.Києва
на постанову від 04.02.04 p.
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 25/408
господарського суду м.Києва
за позовом ВАТ "XXX"
до ДПІ у H-ському районі м.Києва
про визнання актів недійсними
за участю представників сторін:
позивача: А.А.А. (дов. № 500/127 від 16.06.04 p.)
відповідача: Б.Б.Б. (дов. № 4798/9/10-008 від 28.11.03 p.)
За згодою сторін відповідно до ч.2 ст.85 та ч.1 ст.111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні від 17.06.04 були оголошені лише вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського
суду України.
Рішенням Господарського суду м. Києва (суддя Хрипун О.О.) від
26.08.2003р. позов відкритого акціонерного товариства "XXX"
задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у H-ському районі м. Києва від
17.02.2003р. № 0000142612/22965117; визнано недійсним рішення
Державної податкової інспекції у H-ському районі м. Києва від
25.04.2003р. № 1476/10/2608/25; стягнуто з Державної податкової
інспекції у H-ському районі м. Києва на користь відкритого
акціонерного товариства "XXX" 203 грн. судових витрат.
Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського
суду у складі: Новікова М.М., Мартюка А.І., Мачульського Г.М. від
04.02.04 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
ДПІ у H-ському районі м.Києва звернулась до Вищого господарського
суду України із касаційною скаргою на постанову Київського
апеляційного господарського суду, вважаючи, що дана постанова
прийнята внаслідок неправильного застосування та порушення норм
матеріального права, а саме Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
, тому просить її та рішення місцевого господарського
суду скасувати, в позові відмовити.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м.Києва на постанову
Київського апеляційного господарського суду, заслухавши
представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на
предмет правильності їх оцінки судом, а також правильність
застосування норм матеріального та процесуального права відзначає
наступне:
Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у P-ському районі м. Києва
від 17.02.03 №0000142612/22965117 позивачу ВАТ "XXX" з посиланням
на ст.ст. 2, 14 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку у
загальній сумі 25452,37 грн.
Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта
про результати позапланової перевірки позивача за період з
01.01.00 по 01.01.03 (копія в справі). В акті зроблений висновок
про порушення позивачем ст.ст. 2, 14 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, а саме: заниження земельного податку за період
з 01.01.00 по 01.01.03 на загальну суму 25452,37 грн., втому числі
в 2000р. - на 4928,85 грн., в 2001 р. - на 8143,05 грн., в 2002р.
- на 12380,47 грн. Висновок мотивований тим, що відхилення між
задекларованими позивачем та нарахованими за результатами
перевірки сумами земельного податку виникло в результаті невірного
застосування коефіцієнту функціонального використання та
неврахування коефіцієнту поверховості (останній, як зазначено в
акті перевірки, визначено на підставі даних технічного звіту та
довідки підрахунку площі будинків та споруджень ВАТ "XXX" станом
на 01.01.02). У додатку №3 до акта перевірки відповідачем
наведений розрахунок донарахованого земельного податку із
зазначенням періоду нарахування, площі приміщень, коефіцієнту
поверховості, коефіцієнту функціонального використання та інш.
Порядок обчислення і сплати земельного податку, визначення
суб'єктів плати за землю врегульовано спеціальним законом, яким є
Закон України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07.1992р. №
2535-ХП зі змінами і доповненнями.
Відповідно до ст. 2 цього Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
використання землі в
Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді
земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від
грошової оцінки земель. Така оцінка проводиться Державним
комітетом України по земельним ресурсам за Методикою, затвердженою
Кабінетом міністрів України (ст. 23 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
) .
Згідно ст. 5 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
, об'єктом плати за землю є
земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у
власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки,
земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного
земельного кадастру (ст. 13 вищевказаного Закону України
( 2535-12 ) (2535-12)
).
У відповідності до ст. 14 названого Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
юридичні
особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку,
визначеному цим законом за формою, встановленою Головною державною
податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1
лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.
Статтею 23 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що грошова оцінка земельної ділянки проводиться
Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою,
затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Господарськими судами при розгляді справи було встановлено, що при
складанні розрахунків по платі за землю та обчисленні розміру
податку на землю позивачем використовувались відомості Київського
міського управління земельних ресурсів, зазначені у відповідних
довідках від 05.04.2002р. № Ю-11307/2002 та від 13.09.2002р. №
Ю-12999/2002. Вказані довідки містять грошову оцінку земельної
ділянки, наданої позивачу, та відомості про коефіцієнт на
функціональне використання землі. Крім того, судами було
встановлено, що грошова оцінка належної позивачу земельної ділянки
з 23.02.2000р. по 25.06.2002р. не змінювалась. Таким чином,
підстав для перерахунку суми земельного податку у позивача не
було.
Господарськими судами також було встановлено, що на підставі
договору купівлі-продажу майнового комплексу від 28.05.02
позивачем було здійснено відчуження частини приміщень, які
знаходились на земельній ділянці підприємства, внаслідок чого
площа земельної ділянки була зменшена на 2153,62 кв.м. З
урахуванням зменшення загальна площа земельної ділянки позивача
склала 53567,11 кв.м, про що свідчить технічний звіт №003427,
зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 25.06.02.
Зазначені обставини підтверджуються і наданою суду інформацією
Головного управління земельних ресурсів. Тобто, зменшення розміру
земельної ділянки позивача до 53567,11 кв.м для цілей
оподаткування відбулось 25.06.02.
Таким чином, господарські суди правомірно зазначили, що при
перевірці правильності нарахування плати за землю органи державної
податкової служби повинні використовувати відомості про вартість
земельних ділянок, які надані Київським міським управлінням
земельних ресурсів щодо земельних ділянок, розташованих в м.
Києві.
Що стосується посилання скаржника на правомірність застосування
ним коефіцієнтів функціонального використання земельної ділянки в
зв язку з встановленням факту надання ВАТ "XXX" приміщення в
оренду комерційним структурам з різноманітними видами діяльності,
колегія суддів відзначає, що згідно імперативних вимог
ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція на підставі вже встановлених
фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого
господарського суду чи постанову апеляційного господарського суду
виключно на предмет правильності застосування згаданими
господарськими судами норм матеріального і процесуального права,
тобто, в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що постанова
апеляційного господарського суду відповідає нормам чинного
законодавства і має бути залишена без змін.
Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого
Господарського суду України,
ПОСТАНОВИЛА
Касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м.Києва залишити без
задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.04
p. у справі №25/408 залишити без змін.
Головуючий Є. Першиков
Судді : Г.Савенко
І.Ходаківська