ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2004 Справа N 19/37
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши
касаційну скаргу ВАТ “Державна енергогенеруюча
компанія “Центренерго” в особі
відособленого структурного
підрозділу Зміївська теплова
електростанція, Харківська обл.,
Зміївський р-н, смт. Комсомольське
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від
09.12.2003р.
зі справи № 19/37 господарського суду
м. Києва
за позовом ВАТ “Державна енергогенеруюча
компанія “Центренерго” в особі
відособленого структурного
підрозділу Зміївська теплова
електростанція, Харківська обл.,
Зміївський р-н, смт. Комсомольське
до Кабінету Міністрів України
треті особи, які не Харківське територіально-виробниче
заявляють самостійних вимог об’єднання комунально-промислового
на предмет спору водопостачання
“Харківкомунпромвод”,
Харківська обласна державна
адміністрація
про визнання постанови недійсною
за участю представників сторін:
від позивача: Усатюк Д.М.(довіреність від 06.05.04), Гречко О.В.
(довіреність від 29.04.04 № 306/08), Батуринцев А.Г.
(довіреність від 16.03.04)
від відповідача:
Кабінет Міністрів України: Власенкова О.О. (довіреність від
13.10.03 № 28/11/2)
ІІІ особа: Плєшкова Л.І (довіреність від 13.10.04 № 59/29),
Лукіріна С.С. (довіреність від 09.01.04№ 16/29)
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 14.04.04 р., надіслана 15.04.04
р.).
У засіданні суду згідно зі ст. 77 Господарського суду України
оголошена перерва до 17.06.04р.
В С Т А Н О В И В:
ВАТ “Центренерго” в особі відособленого структурного підрозділу
Зміївська теплова електростанція звернулось до господарського
суду м. Києва із позовом до Кабінету Міністрів України про
визнання недійсною постанови від 17.09.1999 р. № 1723 “Про
компенсацію витрат на відтворення, перекидання та регулювання
водних ресурсів у Харківській області”. Позовні вимоги
обґрунтовані тим, що:
- зазначеною постановою Кабінет Міністрів України, всупереч
нормам Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(ст. ст. 6, 19, 92,
116), встановив нерівномірні умови розвитку для ВАТ
“Центренерго” шляхом зобов’язання компенсувати виробничі витрати
ТВО “Харківкомунпромвод” за рахунок коштів підприємства, що є
втручанням в майнові права та господарську діяльність останього
та призведе до значних невиправданих збитків;
- оспорювана Постанова Кабінету Міністрів України встановлює
новий, не передбачений законом збір, назва якого “компенсація
витрат ТВО “Харківкомунпромвод”, пов’язаний з відтворенням,
міжбасейновим і внутрішньобасейновим перекиданням і регулюванням
водних ресурсів”, чим порушені вимоги ст. 14 Закону України “Про
систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
, якою визначені
загальнодержавні податки та збори, у тому числі плата за
спецвикористання природних ресурсів;
- постанова порушує ч. 6 ст. 32 Водного кодексу України
( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, якою передбачено, що відтворення і регулювання
водних ресурсів проводиться за рахунок збору за спец.
водокористування і встановлення додаткових компенсацій є
незаконним та ст. ст. 18, 21, 27, 28 Закону України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
.
В доповненнях до позовної заяви ВАТ “Державна енергогенеруюча
компанія “Центренерго” зазначає, що виконуючи забір та
користування водою з річки Сіверський Донець Зміївська ТЕС
відповідно до існуючого законодавства, виконує розрахунки та
сплачує збір за спец. водокористування, за рахунок якого і
повинні фінансуватися заходи з охорони вод, відтворення водних
ресурсів.
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.08.2003 р. (суддя
Саранюк В.І.) позовні вимоги задоволені, постанова Кабінету
Міністрів України від 17.09.1999 р. № 1723 визнана недійсною з
огляду на те, що зобов’язання Кабінетом Міністрів України ВАТ
“Центренерго” та інших підприємств і організацій м. Харкова і
Харківської області, що здійснюють забір поверхневих вод у
басейні р. Сіверський Донець, компенсувати витрати іншої
юридичної особи – ТВО “Харківкомунпромвод” по суті є втручанням
у господарську діяльність підприємств, що порушує їх права та
законні інтереси, постанова суперечить ст. 27 Закону України
“Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, ст. 29 Водного кодексу
України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
(т. 2, а.с. 68-70).
За апеляційними скаргами Кабінету Міністрів України та ТВО
“Харківкомунпромвод” вказане судове рішення переглянуто в
апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного
господарського суду від 09.12.2003 р. (судді: Моторний О.А. –
головуючий, Карась О.В., Кошіль В.В.) – скасоване з прийняттям
нового рішення про відмову у задоволенні позову. Постанова
апеляційної інстанції вмотивована тим, що позивачем пропущений
встановлений ст. 71 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
строк
позовної давності і клопотання про поновлення цього строку в
матеріалах справи відсутнє.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, товариство звернулось до
Вищого Господарського Суду України із касаційною скаргою про її
скасування, залишення рішення господарського суду від 21.08.2003
р. без змін, посилаючись на неправильне застосування апеляційною
інстанцією приписів ст. ст. 71, 75, 76 Цивільного кодексу (
1540-06 ) за наступних доводів: оскаржувану постанову Кабінету
Міністрів України № 1723 прийнято 17.09.1999 р., подальшу
реалізацію її положень покладено на Харківську
облдержадміністрацію, яка на виконання цієї постанови прийняла
розпорядження від 09.03.2000 р. № 215. Дане розпорядження
зареєстроване в управлінні юстиції 04.05.2000р., отже з цієї
дати у встановленому законом порядку створено юридичний факт про
чинний правовий акт. Позивача про даний юридичний факт і про
його правові наслідки, які порушують права і охоронювані законом
ўнтереси, повідомлено листом 26.01.2001 р. № 253/23-2, цю дату
скаржник вважає днем виникнення права на позов згідно зі ст. 76
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
(позов заявлено 18.03.2003 р.,
тобто у межах строку позовної давності).
У відзиві ТВО “Харківкомунпромвод” заперечує проти доводів
скаржника, висловлює думку стосовно того, що останній помилково
тлумачить норми права, які регулюють питання строку позовної
давності. Так, зазначає, що ст. 83 Цивільного кодексу ( 1540-06
) (1963р.), ст. 268 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(2003р.) містять вичерпний перелік вимог, на які не
розповсюджується строк позовної давності, вимога, яка є
предметом даного спору у цьому переліку відсутня. Звертає увагу
суду на те, що Постанова Кабінету Міністрів України від
17.09.1999 р. № 1723 згідно Указу Президента України від
10.06.1997 р. № 503-97 “Про порядок офіційного оприлюднення
нормативно-правових актів і вступу їх в дію” введена в дію з
моменту її прийняття і опублікування в Офіційному Віснику
України 1999 р. № 38 (08.10.1999 р.) Крім того, товариство
зазначає, що спірна постанова прийнята у відповідності з
компетенцією та повноваженнями Кабінету Міністрів України і
представляє собою реалізацію державної політики в області
відтворення водних ресурсів на Україні.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами
норм матеріального і процесуального права до встановлених ними
обставин справи, вислухавши пояснення та заперечення
представників сторін в судовому засіданні, обговоривши доводи
касаційної скарги, дійшла висновку про її задоволення, виходячи
із наступного:
Як встановлено господарським судом і це вбачається із матеріалів
справи оскаржуваною Постановою Кабінету Міністрів України від
17.09.1999 р. № 1723 “Про компенсацію витрат на відтворення,
перекидання та регулювання водних ресурсів у Харківській
області” встановлено, що витрати Харківського територіально -
виробничого об’єднання комунально-промислового водопостачання
“Харківкомунпромвод” і водогосподарських організацій Комітету
водного господарства (Харківський облводгосп і державне
Харківське ВЕУ комплексного використання водних ресурсів), які
пов’язані з відтворенням, міжбасейновим і внутрішньобасейновим
перекиданням і регулюванням водних ресурсів у Харківській
області, підлягають компенсації підприємствами та організаціями
м. Харкова і Харківської області усіх форм власності, що
здійснюють забір поверхневих вод у басейні річки Сіверський
Донець, за винятком зрошувальних систем і підприємств
водопровідно-каналізаційного господарства.
Другим пунктом цієї постанови приписано Харківській обласній
державній адміністрації розробити і затвердити в місячний термін
порядок компенсації витрат, пов’язаних з відтворенням,
перекиданням і регулюванням водних ресурсів, що споживаються
підприємствами та організаціями усіх форм власності, а також
установами з басейну річки Сіверський Донець, встановленням
відповідних тарифів на питну воду для населення та інших
категорій споживачів. Третім пунктом постанови внесені зміни до
переліку підприємств та організацій, які забезпечують
перекидання води у маловодні регіони каналами і водоканалами...
Господарський суд, задовольняючи позов про визнання вказаної
постанови недійсною, обгрунтував свої висновки посиланням на
норми Конституції та Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
і правомірно дійшов висновку про невідповідність
постанови вимогам чинного законодавства України.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
держава
забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та
господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів
виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією
України, законами України, актами Президента України (ст. 113
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
). Одним із основних завдань
Кабінету Міністрів України є суворе дотримання в рішеннях і діях
самого Уряду та інших органів виконавчої влади правового режиму
власності, правових засад і гарантій підприємництва, правил
конкуренції та норм антимонопольного регулювання, які
визначаються виключно законами України (п. 7,8 ст. 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
).
Статтєю 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає
постанови і розпорядження, які є обов’язковими для виконання.
Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі використання і
охорони вод та відтворення водних ресурсів визначена Водним
Кодексом України, зокрема, п. 15 ст. 14 Кодексу, яким
встановлено, що до відання Кабінету Міністрів України належить
вирішення інших питань в галузі використання і охорони вод.
Відповідно до ст. 12-15 Закону України “Про підприємництво”
( 698-12 ) (698-12)
, ст. 27,28 Закону України “Про підприємства в
Україні” ( 887-12 ) (887-12)
держава гарантує додержання прав і законних
інтересів підприємств і будує свої відносини з ними,
використовуючи економічні методи, зокрема, через податкову та
фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок
податків, податкових пільг, цін та ціноутворення, тощо.
Втручання державних органів у господарську діяльність
підприємств не допускається, якщо вони не зачіпають передбачених
законодавством України прав державних органів по здійсненню
контролю за діяльністю підприємств.
Державні органи можуть втручатися в діяльність підприємств
тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законом. У
разі видання ними актів, що не відповідають їх компетенції, або
вимог законодавства підприємство має право звернутися до суду із
заявою про визнання такого акту недійсним.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його
вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом
компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою
визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям
відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів
підприємств чи організацій – позивача у справі.
Згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України “Про підприємництво”
( 698-12 ) (698-12)
не допускається прийняття державними органами актів,
які визначають привілейоване становище суб’єкта підприємницької
діяльності однієї форми власності щодо суб’єкта підприємницької
діяльності інших форм власності.
Матеріали справи свідчать про те, що основним предметом
діяльності ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго”
згідно зі Статуту компанії є виробництво, постачання, передача
електроенергії. Спеціальне водокористування здійснюється за
наявністю дозволу, який видається відповідним державним
органом.
Зміївській тепловій електростанції, яка є структурним
підрозділом товариства видано дозвіл на спеціальне
водокористування, в переліку об’єктів водопостачання якого
зазначено, зокрема, забір поверхневих вод з річки Сіверський
Донець, яка використовується на технічні потреби теплової
електростанції для підкачки ставка-охолоджувача та потреб ХВО,
другорядних споживачів. Позивач є платником збору за спеціальне
використання водних ресурсів та збору за користування водами для
потреб гідроенергетики.
Статтею 30 Водного кодексу ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
передбачено, що збір за
спец. водокористування справляється з метою стимулювання
раціонального використання і охорони вод та відтворення водних
ресурсів і включає збір за використання води водних об’єктів та
за скидання забруднюючих речовин. Встановлення будь-яких
додаткових платежів за водокористування на законодавчому рівні
не передбачено, покриття (компенсація) витрат одного
господарюючого суб’єкту за рахунок іншого, як - то встановлено
оспорюваною постановою, є прямим втручанням в господарську
діяльність такого суб’єкту і порушенням передбачених
Конституцією та Законами України прав і гарантій свободи
підприємництва та його державної підтримки.
За таких обставин, прийнята Кабінетом Міністрів України
постанова є такою, що суперечить вищенаведеним нормам
законодавчих актів.
Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку
що до спірних правовідносин застосовуються положення Цивільного
кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
(в редакції 1963р.) стосовно строків
позовної давності і пропуск цього строку є підставою для відмови
у позові.
Проте, з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з
огляду на таке: правовідносини за спірним актом пов’язані із
застосуванням механізму компенсації витрат на відтворення водних
ресурсів у Харківській області і є управлінськими відносинами.
На виконання Постанови КМУ Харківською облдержадміністрацією
09.03.2000 р. прийнято розпорядження № 215 “Про порядок
компенсації витрат, пов’язаних з відтворенням, міжбасейновим і
внутрішньобасейновим перекиданням і регулюванням водних
ресурсів, що споживаються підприємствами і організаціями усіх
форм власності, а також установами з басейну річки Сіверський
Донець” (зареєстровано в управлінні юстиції 04.05.2000 р. за
№ 55/404). Отже, саме з цього часу фактично запроваджено
механўзм та порядок компенсації (відшкодування) витрат, а також
відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності –
водокористувачів за правильність обліку обсягів води і
справляння платежів з компенсації витрат.
Враховуючи, що рішення господарського суду базується на повному
і всебічному з’ясуванні всіх фактичних обставин справи, яким
дана належна юридична оцінка та правильному застосуванні норм
чинного законодавства, тому останнє підлягає залишенню без змін,
а постанова апеляційної інстанції – скасуванню.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
09.12.2003р. зі справи № 19/37 – скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 21.08.2003р. зі справи
№ 19/37 – залишити без змін.
Касаційну скаргу ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія
“Центренерго” в особі відособленого структурного підрозділу
Зміївська теплова електростанція – задовольнити.