ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2004 Справа N 13/265-03
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
суддів:
розглянула
касаційну скаргу спеціалізованої державна податкова
інспекція по роботі з великими платниками
податків у м. Харкові (надалі СДПІ у
м. Харкові)
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду
від 20.02.04
у справі № 13/265-03
господарського Харківської області,
суду
за позовом СДПІ у м. Харкові
до відкритого акціонерного товариства
“Харківський тракторний завод
ім. С.Орджонікідзе” (надалі Товариство)
управління державного казначейства у
Харківській області (надалі
Держказначейство),
управління пенсійного фонду України в
Орджонікідзевському районі у м. Харкова
(надалі Пенсійний фонд),
треті особи Орджонікідзевська районна дирекція
Харківського обласного відділення фонду
соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності (надалі Фонд соцстраху),
за участю Прокуратури Харківської області,
про стягнення боргу за рахунок активів.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
Ухвалою від 23.04.04 колегії суддів Вищого господарського суду
України розгляд справи було призначено на 27.05.04.
У зв’язку з ненаправленням копії ували від 23.04.04 колегії
суддів Вищого господарського суду України учаснику судового
процесу Прокурора Харківської області розгляд справи у
відповідністю з ухвалою від 27.05.04 було відкладено на
10.06.04.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст.
111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 10.06.04 була оголошена перерва до 17.06.04
для підготовки і оголошення вступної та резолютивної частини
постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
У судовому засіданні 17.06.04 за згодою сторін оголошено вступну
та резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням від 17.12.03 господарського суду Харківської області у
задоволенні позову було відмовлено.
Постановою від 20.02.04 Харківського апеляційного господарського
суду клопотання СДПІ у м. Харкові про залучення до участі у
справі, в якості третіх осіб Міністерства Фінансів України та
відкритого акціонерного товариства Уу, а також витребування у
них відповідних доказів залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу СДПІ у м. Харкові залишено без задоволення, а
рішення від 17.12.03 господарського суду Харківської області по
залишено без змін.
Не погодившись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції,
СДПІ у м. Харкові звернулося до касаційної інстанції зі
скаргою, в якій просить скасувати процесуальні акти, попередніх
судових інстанцій та задовольнити позовні вимог, оскільки, на
думку СДПІ, суди не врахували вимоги ст. 129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
щодо законності судочинства, рівності
учасників судового процесу, а судові рішення прийняті внаслідок
неправильного застосування норм матеріального права та з
порушенням норм процесуального права, а саме вимог ч. 1 ст. 4,
ч. 1ст. 4-7, ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного та об'єктивного аналізу фактичних обставин і зібраних по
справі доказів.
Також скаржник вважає, що наявні у матеріалах справи документи є
недостатніми для з'ясування всіх обставин справи, а також
суперечними, у зв’язку з чим ним були заявлені клопотання про
залучення до участі у справі в якості третіх осіб Мінфін України
та ВАТ “У", але ці клопотання, на думку СЛПІ у м. Харкові, були
безпідставно відхилені судовими інстанціями, що призвело до
неповного з'ясування обставин справи та порушення норм
процесуального права.
Крім того, скаржник посилається на невідповідність висновків
судових інстанцій щодо ненадання розрахунку пені (оскільки такий
розрахунок знаходиться у матеріалах справи) та відсутності у
матеріалах справи листів Міністерства Фінансів з зазначенням
фактичних витрат бюджету по обслуговуванню кредитів.
Щодо порушення судом норм матеріального права, то скаржник
вказує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судові інстанції
керувалися та безпідставно застосовували норми Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо бюджетних відносин.
Товариство у відзиві на касаційну скаргу вказало, що судові
рішення є законним та обґрунтованим, а тому вони не підлягають
скасуванню, й повинні бути залишені в силі, а касаційну скаргу
залишена без задоволення.
Також, Товариство вважає, що податковий орган неправомірно
ототожнює два різних факти - стан заборгованості Товариства,
залученим під державні гарантії, та стан розрахунків держави з
іноземною стороною за кредитами, як гаранта (тобто, фактичні
витрати держави по вказаному кредиту).
Як зазначено Товариством у відзиві на касаційну скаргу, ним було
сплачено Уу більш ніж 9 млн. євро, тоді як фактичні витрати
держави, як гаранта за вказаними угодами складають 6,4 млн.
євро.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
суддю-доповідача та пояснення представників сторін, колегія
суддів Вищого господарського суду України встановила.
СДПІ у м. Харкові звернулося до господарського суду Харківської
області з позовом про стягнення з Товариства за рахунок його
активів 100 136 324,78 грн. податкового боргу, в тому числі: по
податках, зборах, обов'язкових платежах – 19 200 918,73 грн., по
простроченій заборгованості за кредитами, залученими державою
або під державні гарантії в сумі гарантії – 80 935 406,05 грн.
При розгляді справи СДПІ у м. Харкові зверталося з
клопотаннями, де зазначалося про залучення в якості третіх осіб
Міністерства Фінансів України та ВАТ “У”, не зазначаючи яким
чином рішення по даній справі може вплинути на права та
обов'язки Міністерства Фінансів України та ВАТ “У”
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
правомірним висновок апеляційної інстанції, що у відповідності
до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на
предмет спору, можуть вступити в справу на стороні позивача або
відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо
рішення з господарського спору може вплинути на їх права або
обов'язки щодо однієї із сторін, або їх може бути залучено до
участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з
ініціативи суду.
Матеріалами справи підтверджено, що Товариством не було
обґрунтовано необхідність залучення до участі у справі у якості
третіх осіб, відповідних органів та організації, а посилання на
відсутність у нього на час звернення до суду всіх необхідних для
вирішення спору матеріалів, не може бути підставою для залучення
до участі у справі третіх осіб, оскільки, відповідно до ст. 33
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна
сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як
на підставу своїх доказів та заперечень.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що заявлені СДПІ у м. Харкові клопотання про
залучення до участі у справі в якості третіх осіб Міністерство
Фінансів України та ВАТ “У” та витребування у них певних
документів, є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають
задоволенню.
Колегія суддів Вищого господарського суду України оцінила
матеріали справи, які підтверджують, що за даними СДПІ у
м. Харкові у Товариства за станом на 14.10.03 виник податковий
борг у розмірі 99 355 246,31 грн., в тому числі:
- по земельному податку у розмірі 1 037 136,64 грн., який виник
у зв'язку з несплатою узгоджених податкових зобов'язань згідно
зведеного розрахунку земельного податку на 2003 рік, податкового
повідомлення-рішення від 22.05.03, яке на момент розгляду справи
не скасоване та не визнане у встановленому законом порядку
недійсним, пеня у розмірі 15 453,72 грн.;
- по комунальному податку у розмірі 31 604,67 грн., який виник у
зв'язку з несплатою узгоджених податкових зобов'язань згідно
розрахунку комунального податку за 1 квартал 2003 року,
податкового повідомлення-рішення від 22.05.03, яке на момент
розгляду справи не скасоване та не визнане у встановленому
законом порядку недійсним;
- по податку з власників транспортних засобів у розмірі 33
473,79 грн., який виник у зв'язку з несплатою узгоджених
податкових зобов'язань згідно розрахунку податку з власників
транспортних засобів за 2 квартал 2003 року, податкового
повідомлення-рішення від 22.05.03, яке на момент розгляду справи
не скасоване та не визнане у встановленому законом порядку
недійсним, пеня у розмірі 33,01 грн.;
- по прибутковому податку з робітників та службовців у розмірі
472 084,98 грн., який виник у зв'язку з несплатою узгоджених
податкових зобов'язань згідно податкових повідомлень-рішень від
22.05.03, які на момент розгляду справи не скасовані та не
визнані у встановленому законом порядку недійсним;
- по збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у
розмірі 16 752 796,55 грн. згідно подання Пенсійного фонду від
04.08.03;
- по внескам на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування у розмірі 92 743,62 грн., згідно подання Фонду
соцстраху від 11.08.03 сума боргу виникла на підставі прийнятого
цим Фондом рішення про застосування та стягнення сум штрафних
санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені
за порушення законодавства по загальнообов'язковому державному
соціальному страхуванню № 324 від 07.05.03, яке на момент
розгляду справи не скасоване та не визнане у встановленому
законом порядку недійсним;
- сума простроченого боргу за іноземними кредитами за поданням
Держказначейства від 29.07.03 у розмірі 80 935 406,06 грн.: сума
основного боргу у розмірі 70 270 132,88 грн., сума комісії
Кабінету Міністрів України за надання гарантії у розмірі 1 379
355,85 грн., сума пені, що нарахована за невиконання зобов'язань
за іноземними кредитами у розмірі 9 285 917,33 грн. згідно
подань Держказначейства від 29.07.2003.
Судовими інстанціями до матеріалів справи було залучено акт
зарахування заборгованості № 071-211-1 від 22.11.01, складений
Міністерством фінансів України та Товариством, відповідно до
якого йому зменшена заборгованість за іноземними кредитами у
сумі 33 980 649,90 грн. або 18 956 139,77 німецьких марок, або 9
692 121 євро.
Згідно наданих листів ВАТ “У” № 16-301/688 від 13.05.99 та №
16-301/5102 від 07.12.01 Товариству було відкрито рахунки для
обліку заборгованості за іноземними кредитами. Відповідно до
виписок банку по зазначених рахунках із загальної суми заліку 9
692 121 євро станом на 01.06.03 Товариством зараховано у рахунок
сплати заборгованості за кредитами
6 407 216 євро, у тому числі:
- по рахунку № 98193271203169 – 2 876 568,11 євро
“заборгованість бюджету";
- по рахунках № 98198771203169 та № 9819771203182 -
“заборгованість по реструктуризації” – 3 530 648,33 євро.
Загальну суму заліку зменшено також на 328 683 євро – плата
Кабінету Міністрів України за гарантією по іноземних кредитах.
Матеріалами справи також підтверджено, що Товариством самостійно
перераховано грошовими коштами у рахунок погашення кредиту 689
266 євро, тобто по зазначеним операціям по розрахунках з
державою є в наявності позитивна різниця на користь Товариства
за станом на 01.06.03 на суму 3 025 488 євро (9 692 121 – 6 407
216 – 328 683 + 69 266).
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до Постанови
Кабінету Міністрів України від 26.01.98. № 78 “Про надання
гарантії Кабінету Міністрів України щодо забезпечення погашення
кредиту ФРН, що залучається для фінансування проекту організації
виробництва сільськогосподарських тракторів ХТЗ-17021 з
двигунами німецької фірми “Дойц АГ” на ВАТ “Харківський
тракторний завод імені С.Орджонікідзе” та їх реалізації” між
Державним експортно-імпортним банком України, який діяв від
імені та за дорученням Кабінету Міністрів України, та
Товариством було укладено дві кредитні угоди:
- кредитна угода № 11/16-169 від 05.02 98 на суму кредиту у
розмірі 22 797 000 німецьких марок (відповідно до доповнення від
12.07.02 у розмірі 11 655 921 євро);
- кредитна угода № 11/17-182 від 30.11.98 на суму кредиту у
розмірі 19 048 500 німецьких марок (відповідно до доповнення № 1
від 12.07.02 у розмірі 9 739 344 євро).
Загальна сума кредиту, що одержаного Товариством склала 41 845
500 німецьких марок або 21 395 265 євро.
Згідно першої кредитної угоди погашення кредиту повинно було
здійснюватись 10-ма рівними піврічними платежами з 1999 по 2003
рік, а за другою кредитною угодою – 10-ма рівними піврічними
платежами з 2000 по 2004 рік.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
відмовляючи у задоволенні позовних вимог СДПІ у м. Харкові,
попередні судові інстанції забезпечили дотримання вимог
ст.ст. 33, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження
усіх фактичних обставин справи відповідно до чинного
законодавства, та дали належну правову оцінку наявним у
матеріалах справи доказам, а також правомірно врахували вимоги
законодавства, яке регулює правовідносини в питаннях
оподаткування та надання кредитів під державні гарантії.
Судовими інстанціями взято до уваги, що згідно п. 5.1,
п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181-111 (надалі Закон), податкове зобов'язання, самостійно
визначене платником податків у податковій декларації, вважається
узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене
податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків
в адміністративному або судовому порядку, а узгоджена сума
податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у
строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового
боргу платника податків.
Податкове зобов'язання платника податків, нараховане
контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 ст. 4
цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником
податків податкового повідомлення, за винятком випадків,
визначених підпунктом 5.2.2.
Крім того, судовими інстанціями було враховано вимоги
п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
де передбачено, що
активи платника податків можуть бути примусово стягнені в
рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням
суду, а у відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону, активи
платника податків визначаються, як кошти, матеріальні та
нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі
за правом власності або повного господарського відання.
Під примусовим стягненням, згідно п. 1.6 ст. 1 Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
розуміється звернення стягнення на активи платника
податків у рахунок погашення його податкового боргу, без
попереднього узгодження його суми таким платником податків, а
під податковим борг (недоїмка), згідно п. 1.3 ст. 1 Закону
розуміється податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних
санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником
податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку,
але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована
на суму такого податкового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджено, що сума податкового боргу
Товариства у розмірі: по земельному податку – 1 021 682,92 грн.,
по комунальному податку – 31 604,67 грн., по податку з власників
транспортних засобів – 33 440,78 грн., по прибутковому податку з
робітників та службовців – 472 084,98 грн., по внескам на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової
непрацездатності – 92 743,62 грн. є узгодженою як самостійно,
так і контролюючим органом, а тому попередні судові інстанції
підставно прийшли до висновку, що податковий орган не може
застосувати до платника податків заходи, направлені на погашення
заборгованостў, як це передбачено ст. ст. 8-10 Закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
судовими інстанціями правомірно визначено, що податковий та
пенсійний органи не довели суду, що суми, включені до позову та
подання є сумами боргу, який виник у зв'язку з несвоєчасною
сплатою узгоджених сум податкових зобов'язань, оскільки до суду
не було надано звітів по формі 4ПФ, що підтверджують суму боргу
по основному платежу у розмірі 1 4457 394,31 грн., суму боргу по
штрафних санкціях у розмірі 1 689 698,76 грн., згідно рішення №
27 від 07.02.03, як надане суду, прийнято контролюючим органом
на суму 1 684 698,76 грн., тобто ці суми взагалі не є сумами
боргу в розумінні Закону України № 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
, а
відповідно вимоги про їх стягнення не є законними.
Попередніми судовими інстанціями також встановлено, що
податковим та пенсійним органами не надано суду розрахунку пені
у розмірі 587 972,64 грн., що нараховані в автоматичному режимі
у зв'язку з несвоєчасною сплатою узгоджених податкових
зобов'язань та не надано первинні документи, що підтверджують
правомірність нарахування пені по збору на державне пенсійне
страхування (платіжні доручення, платіжні вимоги, виписки банку
тощо), а тому вимоги в цій частині підставно були не задоволені.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
судовими інстанціями на підставі ст. 16 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
правомірно зроблено висновок про те, що Законом не передбачено
автоматичне нарахування пені по особовому рахунку платника.
Крім того, сума боргу, що включена Пенсійним фондом до подання
складає 16 752 796,55 грн., а сума боргу, що зазначена в листі
від 27.11.03, в якому надані пояснення з яких сум складається
борг, включений до вказаного подання, при арифметичному
складанні - 16735065,71 грн. (14 457 394,31 + 1 689 698,76 +
1 689 698,76), тобто взагалі Пенсійним фондом зроблено невірний
розрахунок сум боргу, що включені до подання, направленого до
СДПІ у м. Харкові.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
відповідно до п. п. 6.2.1. ст. 6 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, у разі
коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає
такому платнику податків податкові вимоги.
Матеріалами справи встановлено, що СДПІ у м. Харкові в
порушення зазначених норм не надала Товариству двох податкових
вимог по платежах до Пенсійного фонду, так як перша податкова
вимога від 23.11.01 на суму 1 461 885,13 грн. анульована на
підставі листа Пенсійного фонду від 27.02.02 № 1938 (подання № 2
від 08.11.01). Перша податкова вимога, яка містить податковий
борг по внесках до Пенсійного фонду, видана СДПІ у м. Харкові
30.11.01 на загальну суму 5 141 980,87 грн. листом від 08.01.02
останнього була відкликана, у зв'язку з необхідністю уточнення
заборгованості.
Друга податкова вимога від 29.12.01 на суму внесків 1 310 406,68
грн. також анульована на підставі листа від 27.02.02 № 1938
згідно подання № 6 від 05.12.01 та № 9 від 18.12.01, тобто
виставлені у 2001 році вимоги були відкликані.
Також, 04.02.02 СДПІ у м. Харкові сформувала податкову вимогу №
1/54 по податку на додану вартість у сумі 4 803 588,87 грн., яка
визнана недійсною на підставі рішення господарського суду
Харківської області від 22.04.02.
СДПІ у м. Харкові 07.03.02 було сформовано другу податкову
вимогу за № 2/55 на загальну суму 13 869 384,96 грн., утому
числі: ПДВ - 5 503 510,87 грн. (скасована рішенням
господарського суду Харківської області від 22.04.02); плата за
воду-33 222,11 грн.; земельний податок 112 147,55 грн.;
комунальний податок – 48 847,8грн.; страхові внески -
8 171 653,8 грн.
У зв’язку з вказаними обставинами СДПІ у м. Харкові, у
встановленому законом порядку, на час звернення до суду з
позовом на адресу Товариства не було направлено жодної
податкової вимоги по внескам до Пенсійного фонду.
Згідно п. п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі
коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення
податкового боргу не дали позитивного результату, податковий
орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи
щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового
боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності,
а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого
платника податків.
Стягнення коштів та продаж інших активів платника податків
провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту
надіслання йому другої податкової вимоги.
Матеріалами справи встановлено, що згідно рішення № 2 від
28.03.02 СДПІ у м. Харкові частково звільнив активи Товариства
з під податкової застави, залишивши у заставі активи (3 цеха) на
суму 086,3 тис. грн., але документів, що підтверджують прийняті
заходи щодо стягнення боргу відповідно зазначеної норми закону
суду не надав та не надано доказів вжиття п всіх заходів
передбачених Законом та доказів неможливості їх здійснення.
Попередні судові інстанції, підставно врахували, що положення
п. п. 2.3.1. п. 2.3. ст. 2, ст. 7, ст. 8, 10 Закону щодо
права податкової служби на самостійне здійснення заходів,
направлені на реалізацію активів платника податків для погашення
узгодженого податкового боргу узгодженої суми зобов'язання, не є
предметом даного позову, оскільки за захистом відповідних прав
СДПІ у м. Харкові до суду в заявленому позові не зверталась.
Судовими інстанціями також належно враховано, що після
завершення встановлених строків погашення узгодженого
податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується
пеня на суму податкового боргу із розрахунку 120 відсотків
річних облікової ставки НБУ, яка діяла на день виникнення такого
податкового боргу або на день його погашення, як це передбачено
п. п. 16.1.1 п. 16.1, п. 16.4 ст. 16 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
.
У зв'язку з несвоєчасною сплатою узгоджених сум на суму
податкового боргу СДПІ у м. Харкові було нараховано пеню у
розмірі 154 86,73 грн., а саме: по земельному податку у розмірі
15 453,72 грн. та по податку з власників транспортних засобів у
розмірі 33,01 грн.
Проте, в обґрунтування позовних вимог у цій частині податковим
органом не надано первинні документи, що підтверджують
правомірність нарахування пені на вказану суму по земельному
податку (платіжні доручення, платіжні вимоги, виписки банку
тощо), тому вимоги в цій частині підставно не було задоволено,
оскільки ст. 16 Закону не передбачає автоматичного нарахування
пені по особовому рахунку платника.
Дослідивши матеріалів справи колегія суддів Вищого
господарського суду України встановила, що пеня у розмірі 33,01
грн. сплачена Товариством згідно платіжних доручень від 08.09.03
у сумі 7,21 грн., від 09.10.03 та у сумі 25,8 грн., а тому ця
сума до позову включена безпідставно і необґрунтовано.
Матеріалами справи встановлено що позовна заява про стягнення
боргу за іноземними кредитами була подана податковим органом у
відповідності до вимог ст. 67 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, яка зобов'язує сплачувати податки і збори
(обов'язкові платежі) в порядку і розмірах, встановлених
законом, а також в порядку п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону, у
відповідності з яким, активи платника податків можуть бути
примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу
виключно за рішенням суду.
Пункт 1.3. ст. 1 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
визначає податковим боргом
податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх
наявності), самостійно узгоджене платником податків або
узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не
сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму
такого податкового зобов'язання.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
ст. 22 Закону України “Про державний бюджет на 2003 рік”
( 380-15 ) (380-15)
надала право СДПІ у м. Харкові стягувати прострочену
заборгованість за кредитами, залученими державою або під
державні гарантії.
Матеріалами справи не підтверджена прострочена заборгованість за
кредитами, залученими державою та під державні гарантії у сумі
80 935 406,05 грн. між Товариством та податковим органом,
оскільки судом такі обставини не встановлені, а податковий орган
не надав належних доказів, що вони є узгодженим боргом.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що кредитними
угодами передбачено залучення зовнішнього кредиту Державним
експортно-імпортним банком України від імені Кабінету Міністрів
України за умови надання гарантій Кабінету Міністрів України.
Судовими інстанціями оцінені документи, які свідчать про те, що
між Міністерством фінансів України (за угодою - Гарант) та
Товариством (за угодою - Позичальник) 04.05.98 було укладено
угоду про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які
можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов'язань
Кабінету Міністрів України та відповідно до п. 3.1 вказаної
угоди у разі виникнення витрат державного бюджету на виконання
гарантійних зобов'язань Гаранта з повернення коштів, за рахунок
яких надавався кредит, Позичальник зобов'язувався відшкодувати
ці витрати на умовах, визначених в цій угоді.
Попередні судові інстанції до вказаних правовідносин застосували
ст. ст. 191-194 та 196 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
якими передбачено, що гарант, який виконав зобов'язання, набуває
всўх прав кредитора по цьому зобов'язанню, та, відповідно, має
право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої суми.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
вказане посилання зроблено судом правомірно, оскільки між
сторонами по вказаному договору у даному разі виникли
цивільно-правові відносини, а не бюджетно-правові відносини, як
це вважає податковий орган.
Матеріалами справи підтверджено, що судом були витребувані від
третьої особи – Держказначейства - первинні документи в
обґрунтування подань від 29.07.03, проте, ні СДПІ у м. Харкову,
ні Держказначейством вимоги суду не були виконані.
Також, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до
кредитної угоди № 141/16-16 від 05.02.98 перший термін погашення
кредиту встановлено до 31.01.99, а наступні - через кожні 6
місяців після попереднього.
Відповідно до кредитної угоди № 11/17-182 від 30.11.98 перший
термін сплати кредиту визначено до 31.03.2000, а наступні -
через кожні 6 місяців після попереднього.
У зв’язку з вказаними обставинами судові інстанції правомірно
прийшли до висновку, що у проміжок часу з 01.06.03 до 01.07.03
терміну для сплати кредитів не встановлено і результат
розрахунків на 01.06.03 станом на 01.07.03 не зменшився, тобто
позитивна різниця, визначена у сумі 3 025 488 євро є однаковою
як станом на 01.06.03, так і станом на 01.07.03.
Судовими інстанціями враховано, що 06.12.01 між Урядом України
та Урядом Федеративної республіки Німеччина підписана угода про
реструктуризацію частини зовнішнього боргу України, у тому числі
заборгованості за кредитами, залученими для Товариства на 12
років, про що свідчить лист Міністерства фінансів України на
адресу Кабінету Міністрів України від 02.04.03
№ 31-05100-3-8/1558.
Судом також залучено до матеріалів справи надане Товариством
доручення Прем'єр-міністра України від 31.03.03 № 18550, яким
Прем'єр-Міністр доручає вжити заходів щодо урегулювання питання
про реструктуризації заборгованості Товариства за кредитом ФРН з
урахуванням приведення розрахунків між ТОВ “Уом” і Товариством у
відповідності до фактичних обсягів і термінів розрахунків
України з ФРН.
У зв’язку з вказаними обставинами, колегія суддів Вищого
господарського суду України погоджується з висновками попередніх
інстанцій, що внутрішні кредитні угоди Товариства не було
приведено у відповідність із міжурядовими кредитними угодами у
частині розстрочення виплати кредитної заборгованості.
Також, попередніми судовими інстанціями враховано докази, які
містяться у акті контрольно-ревізійного управління у Харківській
області від 25.07.03 № 05-20/118 щодо перевірки повноти та
своєчасності повернення Товариством іноземного кредиту,
залученого під державні гарантії, в якому зазначено, що
Товариству зараховано погашення боргів лізингового фонду на
9 363 438,00 євро (9 692 121,00 євро загальний залік) -
328 683,00 євро (сплата Кабінету Міністрів України), як плата за
гарантію, а державою проведені виплати німецькій стороні по
вказаному кредиту станом на 01.07.03 лише на суму 6 407 216,00
євро. Тобто, з урахуванням сплачених підприємством грошових
коштів 69 266,00 євро та проведеного взаємозаліку (9 363 438,00
євро) має місце позитивна різниця у розрахунках Товариства і
Держбюджету на користь Товариства в розмірі 3 025 488,00 євро
станом на 01.07.03.
Місцевий та апеляційний суд при розгляді справі правомірно
дійшли до висновку, що ні СДПІ у м. Харкові, ні
Держказначейством не було спростовано твердження Товариства про
те, що витрати державного бюджету на виконання зобов'язань
позичальника Товариства за кредитними угодами склали на 01.07.03
лише 6 407 216,00 Євро.
Постанова Кабінету Міністрів України № 1002 від 14.12.95 “Про
порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли
внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами,
одержаними юридичними особами України під гарантії уряду
України” ( 1002-95-п ) (1002-95-п)
, на яку посилається Держказначейство у
своїх поданнях, встановлює, що у разі здійснення гарантом
платежів для покриття заборгованості юридичних осіб України за
іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України,
відповідальність позичальників перед державним бюджетом виникає
в межах витрат державного бюджету на виконання їх зобов'язань,
визначених умовами кредитної угоди між банком - агентом Уряду
України і позичальником, з моменту здійснення гарантом
зазначених платежів.
Таким чином, вказані документи свідчать, що фактичні витрати
держави, відшкодовані підприємством станом на 01.12.03 складають
9 432 704,32 євро. Фактичні витрати держави станом на 01.06.03
(дата, вказана у поданнях Держказначейства) у наданих суду
розрахунках не визначені, оскільки документів, які б свідчили
про обсяг фактичних витрат Державного бюджету України,
пов'язаних з виконанням Державою гарантійних зобов'язань за
кредитними угодами № 11/16-169 від 05.02.98 та № 11/17-182 від
30.11.98, на виконання зобов'язань позичальника – Товариства до
справи не надано, а надані документи податковим органом свідчать
лише про заборгованість Товариства за вказаними кредитними
угодами перед ВАТ “У", враховуючи терміни сплати, що передбачені
зазначеними кредитними угодами.
Матеріали справи також свідчать, що розрахунки держави в особі
Національного Банку України перед німецькою стороною зроблені
згідно з Узгодженим протоколом про реструктуризацію боргу
України від 13.07.01, як зазначено у первинних банківських
документах, а тому попередні судові інстанції правомірно прийшли
до висновку про те, що не доведено наявність витрат бюджету по
простроченій заборгованості за кредитами, залученими державою та
під державні гарантії у сумі 80 935 406,05 грн., а тому позовні
вимоги у цій частині обґрунтовано визнані судовими інстанціями
безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також вважає,
що судовими інстанціями не допущено порушень вимог ст. 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
щодо порушень прав та
рівності учасників судового процесу та невідповідність судового
рішення вимогам законодавства.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховуючи всі обставини справи, фактичні матеріали справи та
вимоги чинного законодавства, не вбачає підстав для скасування
прийнятих процесуальних актів по справі, оскільки рішення та
постанова місцевого та апеляційного суду прийняті з дотриманням
вимог діючого законодавства та на підставі встановлених обставин
по справі та наданих сторонами доказів, а тому касаційна скарга
не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
Вищого господарського суду України
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податку у м. Харкові
№ 2957/10/10-025 від 19.03.04 залишити без задоволення.
Рішення від 17.12.03 господарського суду Харківської області та
постанову від 20.02.04 Харківського апеляційного господарського
суду у справі № 13/265-03 господарського суду Харківської
області залишити без змін.