ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17.06.2004                       Справа N 10/150

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                          головуючого,

                          суддів

за участю повноважних представників:

позивача

відповідача

розглянувши у відкритому  ВАТ "Д"

засіданні касаційну

скаргу

та постанову              від 9 лютого 2004 року

                          Дніпропетровського апеляційного

                          господарського суду

у справі                  №   10/150

за позовом                ВАТ "Будівельно-монтажний трест №

                          17"

до                        ВАТ "Д"

про                       стягнення 1172433 грн.

                        в с т а н о в и в:

В вересні 2003  року  позивач  звернувся  до  господарського  суду

Дніпропетровської  області  з позовом до відповідача про стягнення

заборгованості в сумі 1172433 грн., посилаючись на те, що останній

не  виконав  свої  зобов'язання  по  договору  підряду  в  частині

розрахунків за виконану роботу.

Рішенням господарського  суду  Дніпропетровської  області  від  17

листопада 2003 року в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від

9 лютого 2004 року рішення господарського суду скасовано. Прийнято

нове  рішення,  яким  позов  задоволено частково в сумі 1086955,05

грн.  основного боргу,  з урахуванням індексу інфляції та 13853,91

грн. трьох процентів річних.

В решті позову відмовлено.

У   касаційній  скарзі  ВАТ  "Д"  просить  постанову   апеляційної

інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і

процесуального права.

У відзиві  на  касаційну  скаргу  позивач просить в її задоволенні

відмовити, за безпідставністю заявлених в ній вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін,  перевіривши  матеріали

справи  та  на  підставі  встановлених  в  ній фактичних обставин,

проаналізувавши     правильність     застосування      апеляційним

господарським  судом,  при прийнятті оскаржуваної постанови,  норм

матеріального і процесуального права,  суд  вважає,  що  касаційна

скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до  вимог  ст.  332  ЦК  УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
         за договором

підряду підрядчик зобов'язується  виконати  на  свій  ризик  певну

роботу  за  завданням  замовника  з  його або своїх матеріалів,  а

замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Як вбачається з матеріалів справи,  між  ВАТ  "Д"  та  Будівельним

управлінням  №  2 ВАТ "Будівельно-монтажний трест № 17" 05.04.2000

року був укладений договір підряду  №  599/00  КП  на  продовження

будівництва і введення в дію житлового будинку № 10 по вул.Кротова

на загальну вартість 1008000 грн.

Згідно п.  5 договору замовник зобов'язувався своєчасно (щомісяця)

виконувати  розрахунок  за  виконані  будівельно-монтажні  роботи,

відповідно до актів виконаних робіт  (форма  №  3),  що  підписані

повноважними представниками сторін договору.

Відповідно до наказу Міністерства статистики України та Державного

комітету  по  справам      містобудування  і  архітектури  №  26/5

( v26_5202-97  ) (v26_5202-97)
          від  27.01.1997  року  до  форми № 3 відносяться

"довідки про вартість виконаних робіт".  Довідка по формі  №  КБ-3

складається  для визначення вартості виконаних робіт та проведення

розрахунку за виконані підрядні роботи по будівництву.

З матеріалів справи також видно,  що заборгованість відповідача за

виконані  будівельно-монтажні роботи за період з вересня 2000 року

по грудень 2000 року на суму 923594  грн.  підтверджена  довідками

про  вартість  виконаних  робіт,  актами виконаних робіт та іншими

матеріалами  справи,  зокрема,   відповіддю   на   претензію   від

11.04.2001 року за № 3594/01-32 (т.1 а.с.15),  згідно якої ВАТ "Д"

фактично визнало заборгованість за договором підряду №  599/00  КП

від  05.04.2000  року  в  сумі 1023244,49 грн.  та актом звірення,

підписаного представниками обох сторін і скріпленого печатками.

За таких обставин,  суд вважає,  що апеляційний господарський  суд

дійшов  правильного  висновку  про  обгрунтованість позовних вимог

позивача та,  відповідно до вимог закону,  прийняв  постанову  про

задоволення   заявленого   позову   в   частині  основного  боргу,

враховуючи встановлений індекс інфляції за весь  час  прострочення

та три проценти річних з простроченої суми.

Обгрунтованими є  також  висновки апеляційної інстанції щодо вимог

про стягнення пені, які не підлягають задоволенню.

З врахуванням   викладеного,   суд    вважає,    що    апеляційний

господарський  суд  повно  та  всебічно  перевірив  всі  обставини

справи,  дав належну правову оцінку зібраним у справі  доказам  та

прийняв  постанову,  яка  відповідає  матеріалам  справи і вимогам

закону, тому її необхідно залишити без змін.

Доводи відповідача,  викладені в  касаційній  скарзі,  суд  вважає

необгрунтованими,  оскільки вони спростовуються матеріалами справи

і не відповідають вимогам діючого законодавства.

На підставі наведеного,  керуючись ст.  ст.  111-5,  111-7, 111-9,

111-11  Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,

Вищий господарський суд України

                       П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду  від

9  лютого  2004  року залишити без змін,  а касаційну скаргу - без

задоволення.