ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2004 Справа N 1/113
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого (доповідача),
суддів
за участю повноважних представників:
позивача
відповідача
розглянувши у ДП "Х"
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 10 лютого 2004 року
Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 1/113
за позовом ДП "Х"
до Спільного українсько-німецького
підприємства ТзОВ "Б"
про стягнення 132208, 85 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
ІваноФранківської області з позовом до відповідача про стягнення
132208, 85 грн. витрат за зберігання вантажу. Позивач, в порядку
ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зменшив позовні вимоги і просив
стягнути з відповідача 103632, 90 грн. та судові витрати.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 8
вересня 2003 року позов задоволений. Стягнуто з Спільного
українсько-німецького підприємства ТзОВ "Б" на користь позивача
103632, 90 грн. витрат за зберігання майна, судові витрати.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10
лютого 2004 року рішення господарського суду скасовано. В позові
відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить вказану постанову суду
скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і
процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в
задоволенні касаційної скарги, оскільки вважає, що постанова суду
прийнята відповідно до норм діючого законодавства.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом, при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 січня
2001 року сторони у справі погодили заявку на здійснення
перевезення вантажу, отримувачем якого є підприємство нерезидент
України "В". Вантаж по міжнародній накладній 6Н від 26 січня 2001
року був доставлений на адресу головного підприємства "ХГ",
оскільки відповідач не оплатив послуги по заявці від 16 січня 2001
року.
Одержувач товару фірма "В", після розшуку товару відмовилась від
вантажу, оскільки він не придатний до використання. Не повернувши
неякісний вантаж відправнику - відповідачу, позивач, до
остаточного розрахунку Спільного українсько-німецького
підприємства ТзОВ "Б" за надані по перевезенню послуги, 1 лютого
2001 року уклав без згоди вантажовідправника договір № 5
відповідального зберігання вантажу - дубової фрези і брусків
дубових в кількості 24 європакети з своїм головним підприємством в
Німеччині. Згідно умов договору № 5 загальна сума вартості
зберігання за період з 04.07.2001 року по 03.03.2003 року
становить 103632, 90 грн., про стягнення яких позивач звернувся з
позов до суду до відповідача, у зв'язку з відмовою Спільного
українсько-німецького підприємства ТзОВ "Б" відшкодувати ці
витрати за зберігання вантажу.
Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що вимоги
позивача грунтуються на умовах вказаного договору № 5 від 1 лютого
2001 року, стороною якого відповідач не є, і докази, які a
підтверджували згоду Спільного українсько-німецького підприємства
ТзОВ "Б" на укладення договору № 5 зберігання вантажу головним
підприємством позивача, який відповідно до погодженої заявки від
23 січня 2001 року повинен бути доставлений позивачем до
вантажоотримувача - підприємства "В", в матеріалах справи
відсутні.
Суд вважає, що суд апеляційної інстанції вірно визнав
безпідставними вимоги позивача, оскільки порушуючи зобов'язання по
міжнародному договору, ДП "Х" не доставило вантаж за місцем
призначення, не повідомило вантажовідправника про місце
знаходження вантажу і про укладення договору його платного
зберігання на головному підприємстві позивача. Також, після
відмови підприємства "В" від отримання вантажу, позивач не
звернувся до відповідача з вимогою розпорядитись вантажем, а
продовжував без згоди відповідача утримувати його на головному
підприємстві в Німеччині.
За таких обставин, суд вважає, що апеляційна інстанція, відповідно
до вимог закону, вірно дійшла висновку про скасування рішення
місцевого суду, у зв'язку з неповним з'ясуванням судом першої
інстанції обставин справи і відмовила позивачеві в позові.
При прийнятті постанови апеляційної інстанції, суд повно і
всебічно перевірив усі обставини справи, дав належну правову
оцінку зібраним у справі доказам і прийняв законну і обгрунтовану
постанову, яку необхідно залишити без змін.
Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, судова колегія
вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у
справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства,
що регулює дані правовідносини.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10
лютого 2004 року залишити без змін, а касаційну скаргу ДП "Х" -
без задоволення.