ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2004 Справа N A-03/416-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому Дзержинському районі м. Харкова
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 16.02.2004 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 03
господарського суду Харківської області
за позовом Державного підприємства Міністерства
оборони України 48 центральний завод
залізничної техніки (військова частина
А-Х), м. Харків
до Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Харкова
про про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутні
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.12.2003
року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 16.02.2004 року у справі № 03 позов
задоволене частково; визнане недійсними податкове
повідомленнярішення № 1090/23-103/08112520 від 31.05.2002р. про
визначення суми податкового зобов'язання по податку на транспорт у
розмірі 21697,93 грн.: 14379,72 грн. основний платіж, 7318,21 грн.
штрафна санкція, податкове повідомлення-рішення
№ 1090/23-103/08112520 від 31.05.2002р. про визначення суми
податкового зобов'язання по податку на землю у розмірі 24008,04
грн.: 15350,58 грн. основного боргу та 8657,46 грн. штрафні
санкції; в решті позовних вимог відмовлене; стягнуте з відповідача
на користь позивача 85,0 грн. держмита та 118,0 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова просить
скасувати ухвалені по справі судові акти в частині задоволених
позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в
задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм
матеріального права, а саме ст. 2 Закону України "Про податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів" ( 1963-12 ) (1963-12)
, Закону України "Про внесення змін до
деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства",
ст. ст. 2, 7, 12, 14 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені
в ній доводи.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
враховуючи наступне.
1. Судами встановлено, що позивач зареєстрований в ДПІ як платник
податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин
і механізмів, згідно статуту його майно є державною власністю і
він підпорядкований Міністерству оборони України.
Частково задовольняючи позов суди дійшли висновку, що визначення
зобов'язання за наслідками перевірки по податку з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за
2000 р. у розмірі 83,30 грн., за 2001 р. у розмірі 14296,42 грн. є
неправомірним, оскільки здійснене без врахування фактичних
обставин справи та наявності права на пільги відповідно ст. 14
Закону України "Про Збройні Сили України"" ( 1934-12 ) (1934-12)
.
Однак, колегія суддів не погоджується з висновком попередніх
судових інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині
визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення
відповідача про донарахування податкового зобов'язання за платежем
податок з власників транспортних засобів та застосування штрафних
санкцій по пп. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами"181), з
огляду на таке.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів"
( 1963-12 ) (1963-12)
від 11.12.1991 № 1963-ХІІ (зі змінами і доповненнями)
платниками цього податку є підприємства, організації, установи,
які є юридичними особами та мають зареєстровані в Україні згідно з
чинним законодавством власні транспортні засоби, визначені в
статті 2 цього Закону як об'єкт оподаткування.
Відповідно до ст. 39 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
від
02.07.1991 № 697-ХІІ (зі змінами і доповненнями) майно, що є
державною власністю та закріплене за державною установою, належить
їй на праві оперативного управління. На праві оперативного
управління, як передбачено ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні
Сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
, належить військовим частинам і майно,
яке закріплене за ними.
Аналіз змісту зазначених правових норм дає підстави для висновку,
що оскільки платниками вищевказаного податку є підприємства,
організації й установи безвідносно до форми власності, на якій
вони засновані, в т.ч. й державні, а державні установи можуть мати
закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління,
при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо
державної установи як платника податку та при чітко визначеному
статтею 4 Закону України "Про податок з власників транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) (1963-12)
кола
осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в ст.
1 цього Закону поняття "власні транспортні засоби" наряду з правом
власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у
платника податку на праві повного господарського відання та на
праві оперативного управління.
Беручи до уваги наведене, суди неправильно застосували ст. 1
Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та
інших самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) (1963-12)
помилково
вважаючи, що позивач звільнений від сплати податку з власників
транспортних засобів.
Не може бути визнане підставою для звільнення від сплати податку з
власників транспортних засобів і положення ч. 2 ст. 14 Закону
України "Про Збройні Сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
щодо звільнення
майна, закріпленого за військовими частинами, військовими
навчальними закладами, установами та організаціями Збройних сил
України, від сплати усіх видів податків.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 1 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 333-14 ) (333-14)
в редакції Закону України від 22.12.1998
№ 333-ХІV, чинній на момент виникнення спірних правовідносин,
встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також
пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, Верховною
Радою АР Крим, сільськими, селищними і міськими радами відповідно
до цього Закону, інших законів України про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових
платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо
оподаткування не можуть встановлюватися іншими законами України,
крім законів про оподаткування.
Враховуючи, що Закон України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із
правила співвідношення загальної і спеціальної норм у разі їх
конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні
спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення
таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування.
Правило пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
слід
застосовувати з врахуванням вищезазначеного співвідношення
спеціальної та загальної норм права.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суди правильно зазначили, що ДПІ порушений п. 5.3 "а" Порядку
направлення органами державної податкової служби України
податкових повідомлень платникам податків, затвердженого Наказом
ДПА України від 1.06.2001 № 253 ( z0567-01 ) (z0567-01)
у редакції наказу ДПА
України № 98 ( z0327-02 ) (z0327-02)
від 11.03.2002 р. яким передбачено, що у
разі подання платником податків скарги щодо визначеного в
податковому повідомленні податкового зобов'язання з дотриманням
вимог Положення про порядок подання та розгляду скарг платників
податків органами державної податкової служби, затвердженого
наказом Державної податкової адміністрації України від 02.03.2001
№ 82 ( z0238-01 ) (z0238-01)
, структурний підрозділ, який склав таке
податкове повідомлення, у день отримання скарги (інформації про
подання повторної скарги) вносить відповідні дані до реєстру
податкових повідомлень. Після закінчення розгляду скарги
структурний підрозділ, який склав таке податкове повідомлення,
підшиває другий примірник вмотивованого рішення за скаргою...та у
разі часткового скасування раніше прийнятого рішення про
нарахування суми податкового зобов'язання складає та направляє
платнику податків згідно із зазначеним Порядком нове податкове
повідомлення, при цьому раніше надіслане податкове повідомлення
вважається відкликаним.
Разом з тим, судами встановлене лише те, що за результатами
розгляду скарги відповідачем прийняте рішення про часткове
скасування податкового зобов'язання по податку з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів,
визначеного в оскарженому податковому повідомленні-рішенні. Нове
повідомлення не направлялось, тому спірне податкове
повідомленнярішення від 31.05.02 р. не вважається відкликаним.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку, що позивач зобов'язаний
сплачувати податок з власників транспортних засобів, обов'язковій
оцінці підлягає правильність розрахунку цього податку в спірному
податковому повідомленні-рішенні. Суди не давали оцінки рішенню,
прийнятому в порядку адміністративного оскарження, яким позивачу,
через часткове задоволення його скарги, визначена інша сума
податку з власників транспортних засобів, ніж спірним податковим
повідомленням-рішенням. Отже, судами не встановлений конкретний
розмір податку з власників транспортних засобів, який підлягав
сплаті позивачем в перевіряємому періоді.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, а саме не визначено розмір податку з
власників транспортних засобів, який мав сплатити в перевіряємому
періоді позивач, рішення та постанова у справі в цій частині
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При
новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування за цим епізодом у даній справі і прийняти рішення у
відповідності до вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
2.Згідно ст. 6 Закону України "Про податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів"
( 1963-12 ) (1963-12)
податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на
підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року.
Перерахунки юридичними особами розміру податку у зв'язку з
перереєстрацією транспортних засобів, визначених цим Законом,
протягом даного року не провадяться.
У порядку, визначеному податковими органами, юридичні особи
подають за місцем свого знаходження та за місцем постійного
базування транспортних засобів до податкових органів у строки,
визначені законом для річного звітного періоду, на основі
бухгалтерського звіту (балансу) розрахунки суми податку за формою,
затвердженою центральним податковим органом України.
Таким чином, щодо штрафних санкцій за неподання розрахунку по
податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин
і механізмів за 2000 р., 2001 р. то суди дійшли висновку, що вони
застосовані правомірно у розмірі 340,0 грн. відповідно пп. 17.1.1
п. 17.1 ст. 17 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Колегія суддів погоджується з судовими актами в частині відмови в
позові щодо визнання недійсним рішення податкового органу в
частині застосування штрафних санкцій в сумі 340 грн. за ненадання
розрахунку по податку з власників транспортних засобів.
3. Судом встановлено, що позивач зареєстрований в ДПІ як платник
податку на землю.
Суди дійшли висновку, що визначення позивачу зобов'язання по
податку на землю за результатами перевірки за 2 півріччя 1999р. у
розмірі - 75,66 грн., за 2000 р. - 2546,55 грн., за 2001 р. -
15508,39 грн. є неправомірним, оскільки здійснено без врахування
фактичних обставин справи, а саме приписів ст. 18 Закону України
"Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, якою передбачено, що платники,
яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку,
сплачують податок не більш як за два попередні роки, та без
врахування наявності права на пільгу відповідно ст. 14 Закону
України "Про збройні сили в Україні" та Законів України "Про
державний бюджет на 1999 рік" ( 378-14 ) (378-14)
, "Про державний бюджети
на 2000 рік" ( 1458-14 ) (1458-14)
, "Про державний бюджет на 2001 рік"
( 2120-14 ) (2120-14)
. Відповідно, і застосування штрафних санкцій,
нарахованих відповідно до пп. 17.1.2 п. 171 ст. 17 Закону-2181
( 2181-14 ) (2181-14)
, є незаконним.
На думку колегії суддів, положення ч. 2 ст. 14 Закону України "Про
Збройні Сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
щодо звільнення майна,
закріпленого за військовими частинами, військовими навчальними
закладами, установами та організаціями Збройних сил України, від
сплати усіх видів податків, не можуть бути визнані підставою для
звільнення позивача також і від сплати земельного податку з
вищевикладених в мотивувальній частині постанови мотивів.
На підставі ст. 12 Закону України " Про Державний бюджет на
1999р." ( 378-14 ) (378-14)
, ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет на
2000 р." ( 1458-14 ) (1458-14)
, ст. 54 Закону України "Про Державний бюджет
на 2001 р." ( 2120-14 ) (2120-14)
підприємство звільняється від сплати
земельного податку. При цьому, земельні ділянки, що
використовуються не за цільовим призначенням, обкладаються
земельним податком у встановленому порядку у 2000 р. та 2001 р.
Колегія суддів вважає, що оскільки Закони України про Державний
бюджет України на відповідний рік не є законами про оподаткування,
ними не можуть встановлюватись пільги щодо оподаткування.
Згідно ст. 14 цього Закону юридичні особи самостійно обчислюють
суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом, за
формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією
України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані
відповідній державній податковій інспекції.
Згідно пп. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі
коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового
зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп.
"а" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, додатково до штрафу,
встановленого пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 цього пункту, платник
податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового
зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки
податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми
нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти
оподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно пп. 15.1.1 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
за винятком
випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий
орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань
платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше
закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку
подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова
декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму
податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від
такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації
не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що податковий орган мав право
визначати суму податкового зобов'язання позивача по податку на
землю також за друге півріччя 1999 року та 2000 рік, а відповідно
і нараховувати штрафні санкції за порушення в цих періодах.
Отже, колегія суддів вважає, що в частині визнання недійсним
спірного податкового повідомлення-рішення по визначенню
податкового зобов'язання по податку на землю та застосування в
цьому зв'язку штрафних санкцій, рішення судів підлягають
скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні
позовних вимог.
В частині, в якій судами було відмовлено в задоволенні позову,
рішення судів є законними.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст.
111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від
16.02.2004 року № 2475/10/10-017 на постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 16.02.2004 року по справі
№ 03 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 18.12.2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 16.02.2004 року по справі № 03 скасувати в частині задоволених
позовних вимог.
В позові щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
№ 1090/23-103/08112520 від 31.05.2002 року про донарахування
податкового зобов'язання по податку на землю у розмірі 24008,04
грн.: 15350,58 грн. основного боргу та 8657,46 грн. штрафних
санкцій - відмовити.
Справу в частині позовних вимог щодо визнання недійсним
податкового повідомлення рішення 1090/23-103/08112520 від
31.05.2002 року про донарахування податкового зобов'язання по
податку на транспорт у розмірі 21697,93 грн.: 14379,72 грн.
основний платіж, 7318,21 грн. штрафної санкції направити до
Господарського суду Харківської області на новий розгляд.
В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 16.02.2004 року по справі № 03 - залишити без змін.