ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2004 Справа N 3-23/237-03-7496
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
суддів
розглянув Любашівської міжрайонної державної
касаційну скаргу податкової інспекції Одеської області
на постанову від 14.01.2004
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 3-23/237-03-7496
господарського суду Одеської області
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -
фізичної особи М-н Т.Г.
до Любашівської міжрайонної державної
податкової інспекції Одеської області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача не з'явилися
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
В жовтні 2003 року суб'єкт підприємницької діяльності фізична
особа М-н Т.Г. пред'явила в суді позов до Любашівської міжрайонної
державної податкової інспекції Одеської області про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.06.2003
№ 000009170/0-21 яким визначено податкове зобов'язання по податку
на прибуток в сумі 34327,71 грн. і 142,80 грн. та застосовані
штрафні санкції в сумі 285,60 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що податкове
повідомлення-рішення суперечить нормам діючого законодавства.
Рішенням господарського суду Одеської області від 31.10.2003 позов
задоволено.
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, позивачем
не допущено порушень Указу Президента України "Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
, а тому у податкової інспекції були
відсутні підстави для визначення податкового зобов'язання з
прибуткового податку з громадян і застосовані штрафних санкцій з
посиланням на порушенням Декрету Кабінету Міністрів України від
26.12.1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян"
( 13-92 ) (13-92)
.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
14.01.2004 (рішення залишено без змін з тих же підстав.
В касаційній скарзі Любашівська міжрайонна державна податкова
інспекція Одеської області просить постанову апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду скасувати і
постановити нове рішення яким в позові відмовити, посилаючись на
неправильне застосування ст. ст. 2,6 Указу Президента України "Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
, не застосування Декрету
Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"
( 13-92 ) (13-92)
, постанови Кабінету Міністрів України № 507 від
16.03.2000 "Про роз'яснення Указу Президента України від
03.07.1998 року № 727" ( 507-98-п ) (507-98-п)
.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
установити, що спрощена система
оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких
суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у
трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом
року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує
500 тис. грн.
Судовими інстанціями встановлено, що фізична особа М-н Т.Г. є
платником єдиного податку про що їй видано свідоцтво про сплату
єдиного податку.
Господарськими судами не встановлено і відповідачем не надано
доказів щодо порушення позивачем ст. 1 названого Указу
( 507-98-п ) (507-98-п)
.
Відповідно до ст. 2 цього Указу ( 507-98-п ) (507-98-п)
суб'єкти малого
підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати
спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання
свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва -
фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх
державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може
становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює
кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено
різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і
сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої
максимальної ставки.
У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку
діяльність з використанням найманої праці або за участю у
підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного
податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Таким чином, норми Указу ( 507-98-п ) (507-98-п)
передбачають сплату лише
єдиного податку у межах від 20 грн. до 200 грн. та за найманих
працівників 50% за кожну особу від ставки єдиного податку, в тому
випадку і при здійсненні діяльності, яка не вказана у свідоцтві.
Згідно ст. 6 цього Указу ( 507-98-п ) (507-98-п)
позивач не є платником
податку на доходи фізичних осіб.
Враховуючи наведені норми Указу ( 507-98-п ) (507-98-п)
, господарські суди
прийшли до правильного висновку щодо безпідставності визначення
позивачу податкового зобов'язання з прибуткового податку і
обґрунтовано визнали недійсним оспорюване податкове повідомлення -
рішення.
Доводи податкової інспекції щодо незастосування норм Декрету
Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 "Про прибутковий
податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
не заслуговують на увагу і
спростовуються вищевикладеним.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Любишівської міжрайонної державної податкової
інспекції Одеської області залишити без задоволення, а постанову
від 14.01.2004 Одеського апеляційного господарського суду та
рішення від 31.10.2003 господарського суду Одеської області у
справі № 3-23/237-03-7496 без змін.