ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2004 Справа N 29/575
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першиков Є.В.
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківська І.П.
розглянувши
касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю
скаргу “Національна мультимедійна компанія”
на постанову від 16.02.2004р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 29/575 Господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Національна мультимедійна компанія”
до Державної податкової інспекції у Оболонському
районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – не з’явилися
відповідача – Вакуленчик І.Л., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Національна
мультимедійна компанія” (позивач) звернулось до Господарського
суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить визнати
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Оболонському районі м. Києва (відповідач)
№ 0001022600/0 від 13.08.2003р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2003р. (суддя
Усатенко І.В.), яке залишено без змін постановою від
16.02.2004р. Київського апеляційного господарського суду
(колегія суддів Муравйов О.В., Вербицька О.В., Коваленко В.М.),
в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Оболонському районі м. Києва № 0001022600/0 від 13.08.03 р.
позивачу було відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Товариство з
обмеженою відповідальністю “Національна мультимедійна компанія”
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду
міста Києва від 10.12.2003р. та постанову від 16.02.2004р.
Київського апеляційного господарського суду та прийняти нове
рішення про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим
повідомленням-рішенням ДПІ у Оболонському районі м. Києва
№ 0001022600/0 від 13.08.03 р., позивачу згідно з пп. 4.2.2
п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, пп. 7.4.5
п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”
від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1
ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено податкове зобов'язання по сплаті
податку на додану вартість у загальній сумі 35575,00 грн, (з
них: основна сума - 23717,00 гри., штрафні санкції по податку на
додану вартість у сумі 11858,00 гри.)
Оспорюване повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків
Акту перевірки позивача № 91/20/26-20/230554688 від 11.08.03
року “Про результати позапланової документальної перевірки
дотримання вимог податкового законодавства позивачем за період з
01.12.2001р. по 01.01.2002р."
Актом, зокрема, встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.4.5
п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997р. № 168/97-ВР занижено податок на
додану вартість протягом 2002 р. на суму 23 717,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Солом'янського
районного суду м. Києва 28.05.2003 року було визнано недійсними
установчі документи контрагента позивача за договорами (ЗАТ
„Меридіан”) та скасовано реєстрацію ЗАТ “Меридіан” в органах
державної влади та реєстрацію в якості платника ПДВ.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий та
апеляційний суди виходили з того, що в результаті скасування
державної реєстрації ЗАТ “Мередіан” в якості платника ПДВ,
виписані ним податкові накладні не можуть бути підставою для
формування відповідних сум податкового кредиту, тому оскаржуване
податкове повідомлення рішення не підлягає скасуванню.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ЗАТ
“Меридіан” та позивачем було укладено Договори від 14.02.2002р.
№ 3/1-КУ/0202, від 03.05.2002р. № 11, від 20.05.2002 р.
№ 05/02-4, від 01.06.2002 р., від 15.07.2002р. № 1/п, Усна
угода, відповідно до якої ТОВ „НМК” протягом.04.2002 року
отримало від ЗАТ „Меридіан” товари згідно товарної накладної від
11.04.02 № 11/04-1 на суму 33 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 5
500,00 грн.
Судом також встановлено, що Роботи за зазначеними договорами
виконано сторонами в повному обсязі. Оплата за вказаними
угодами, як вірно встановив суд першої інстанції,
підтверджується наступним платіжними дорученнями: № 156 від
11.04.02р. на суму 24 000,00грн, № 161 від 15.04.02р. на суму 32
000, 00грн, № 166 від 17.04.02р. на суму 4 000, 00грн, № 220 від
23.05.02 р. на суму 13000,00грн, № 224 від 24.05.02 р. на суму
20 000, 00грн, № 247,18.06.02р. на суму 15000,00 грн., № 290 від
09.07.02 р. на суму 15000,00 грн., № 291 від 10.07.02р. на суму
9 000, 00грн, № 292 від 11.07.02р. на суму 10200,00грн, № 303
від 15.07.02р. на суму 100,00грн. Крім того, факт перерахування
контрагенту зазначених коштів підтверджується також виписками
Мінської філії АКБ “Київ” з рахунку ТОВ “НМК”.
По вказаним господарським операціям Позивачем у березні, квітні,
травні, червні, липні 2002р. віднесено до податкового кредиту
податок на додану вартість у розмірі 23 717,00 грн., згідно з
податковими накладними № 25/03-2 від 25.03.02р., № 11/04-1 від
11.04.02р., № 31/05-8 від 31.05.02р., № 09/06-5 від 09.06.02 р.,
№ 03/06-10 від 03.06.02р. ПДВ, № 15/07-5 від 15.07.02р. Як
свідчать матеріали справи, зазначені податкові накладні отримано
позивачем від ЗАТ “Меридіан”, внесено до книги обліку придбання
товарів (робіт, послуг).
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що
відповідно до п. 3.1 ст. 3, пунктів 7.1, 7.2 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом
оподаткування податком на додану вартість є операції платників
податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території
України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за
договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням
податку на додану вартість; особа продавець, яка зареєстрована
як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну
повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати
покупцю податок на додану вартість і передати йому податкову
накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми
податку на додану вартість до податкового кредиту.
Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит
вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання
коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів
(робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного
чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових
карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової
накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів
(робіт, послуг) (п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на складання податкових
накладних надане особам, зареєстрованим як платники податку на
додану вартість.
Як вбачається з матеріалів справи, на дату укладання спірних
договорів та виписки податкових накладних контрагент позивача
перебував на податковому обліку як платник податку на додану
вартість та мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, видане
податковою інспекцією.
За таких обставин, у позивача не було підстав для невключення до
податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими
накладними, виписаними у встановленому Законом порядку,
відповідно, нарахування податкового зобов*язання по податку на
додану вартість та застосування штрафних санкцій, донарахованих
спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним.
З огляду на викладене колегія судів вважає помилковими висновки
судів першої та апеляційної інстанцій про порушення позивачем
чинного законодавства при формуванні податкового кредиту, у
зв’язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторони оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 53, 111-5, 111-9, 111-7, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Відновити ТОВ “Національна мультимедійна компанія” строк на
подання касаційної скарги.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Національна мультимедійна компанія” задовольнити.
Постанову від 16.02.2004р. Київського апеляційного
господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва
від 10.12.2003р. у справі № 29/575 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою
відповідальністю “Національна мультимедійна компанія”
задовольнити.
Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Оболонському районі м. Києва № 0001022600/0 від 13.08.2003р.
визнати недійсним.