ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2004 Справа N 2-1/3427-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Управління санаторно-курортних
закладів в Автономній Республіці Крим на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
17.03.2004 р. у справі за позовом Управління
санаторно-курортних закладів в Автономній Республіці Крим до
ТОВ “Я”, Кореїзьської селищної Ради
про визнання недійсними актів
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї,
суд
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2002р. Управління санаторно-курортних закладів в
Автономній Республіці Крим пред’явило в господарському суді
позов до ТОВ “Я”, Кореїзьської селищної Ради про визнання
недійсними рішення 3-ї сесії 23 скликання Кореїзьської селищної
Ради № 66 від 09.07.1998 р. і 5-ї сесії 23 скликання
Кореїзьської селищної Ради № 108 від 21.08.1998 р. про надання
земельної ділянки в постійне користування площею 3,4 га для
реконструкції і обслуговування існуючих будинків та споруд ТОВ
“Я”; рішення 6-ї сесії 23 скликання Кореїзьської селищної Ради
№ 112 від 07.10.1998 р., рішення виконавчого комітету № 116 від
17.08.2000р.; визнання недійсним державного акту, виданого ТОВ
“Я”, на право постійного користування земельною ділянкою 1-КМ
№ 003924 площею 3,4 га з підстав ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від
09.12.2003 р. позов було задоволено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач
оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 17.03.2004 р., апеляційну скаргу було задоволено, рішення
господарського суду Автономної республіки Крим від 09.12.2003 р.
скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
17.03.2004 р. та залишити в силі рішення господарського суду
Автономної республіки Крим від 09.12.2003 р., посилаючись на
порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписом ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве
самоврядування” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
виключно на пленарних засідання
сільської, селищної міської ради вирішуються питання вирішення
вўдповўдно до закону питань регулювання земельних відносин.
Крім того, за приписом ч. 9 ст. 59 вищевказаного закону, рішення
виконавчого комітету ради з питань віднесених до власної
компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані
відповідною радою.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України
( 561-12 ) (561-12)
від 13.03.1992р. при переході права власності на
будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить і право
власності або право користування земельною ділянкою без зміни її
цільового призначення і якщо інше не передбачено у договорі
відчуження будівлі та споруди.
Частина 1 ст. 31 вищезазначеного кодексу ( 561-12 ) (561-12)
вказує, що
вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у
власність або надання у користування громадянам, підприємствам,
установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і
землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України,
місцевих Рад народних депутатів.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи,
відповідно до доручення Президента України від 11.10.2000р. з
метою збереження Юсуповського палацо-паркового садибного
комплексу, як пам’ятника історії і культури, подальшого його
використання для проведення державних офіційних і
представницьких заходів, рішенням 35-ї сесії 230го скликання
Ялтинської міської ради № 15 від 20.03.2001 р. майно
Юсуповського палацо-паркового садибного комплексу було передано
Державному управлінню справами Президента України.
Крім того, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України
№ 146-р ( 146-2002-р ) (146-2002-р)
від 21.03.2002р. Юсуповський
палацо-парковий садибний комплекс був прийнятий в державну
власність і переданий в управління Державного управління
справами.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1070 ( 1070-2002-п ) (1070-2002-п)
від
25.07.2002р. Юсуповського палацо-паркового садибного комплексу
присвоєний статус державної резиденції.
На виконання вищезазначеної постанови, розпорядженням керівника
Державного управління справами від 31.07.2002р. № 351 з балансу
Державного управління справами на баланс Управління
санаторно-курортних установ в АР Крим був переданий Юсуповський
палацо-парковий садибний комплекс станом на 01.08.2002р.
З огляду вищевикладеного, суд першої інстанції зібраним доказам
по справі у сукупності, у порядку виконання вимог ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, дав правильне юридичне обґрунтування і
прийшов до підставного висновку про незаконність передачі, з
огляду порушень норм наведеного законодавства, Кореїзькою
селищною радою земельної ділянки площею 3,4 га в постійне
користування ТОВ “Я”, а тому обґрунтовано визнав недійсними:
рішення 3-ї сесії 23 скликання Кореїзьської селищної Ради № 66
від 09.07.1998 р. і 5-ї сесії 23 скликання Кореїзьської селищної
Ради № 108 від 21.08.1998 р. про надання земельної ділянки в
постійне користування площею 3,4 га для реконструкції і
обслуговування існуючих будинків та споруд ТОВ “Я”; рішення 6-ї
сесії 23 скликання Кореїзьської селищної Ради № 112 від
07.10.1998 р., державний акт, виданого ТОВ “Я”, на право
постійного користування земельною ділянкою 1-КМ № 003924 площею
ў,4 га.
Крім того, вірним є висновок суду і про незаконність рішення
виконавчого комітету № 116 від 17.08.2000р., оскільки,
враховуючи вищевикладене, право розпорядження земельною ділянкою
надано виключно місцевим рада, до того ж виконкоми не вправі
змінювати рішення сесії селищних рад.
За таких обставин, постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17.03.2004 р. підлягає скасуванню, а
рішення господарського суду Автономної республіки Крим від
09.12.2003 р., як законне та обгрунтоване, залишенню без змін.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про
неправильне застосування судом норм матеріального та
процесуального права, яке привело чи могло привести до
неправильного вирішення спору, а посилання в касаційній скарзі і
на недоведеність обставин справи, як і перевірку та переоцінку
доказів, то виходячи з припису ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, це виходить за межі
перегляду справи в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Управління санаторно-курортних закладів в
Автономній Республіці Крим задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
17.03.2004 р. скасувати, а рішення господарського суду
Автономної республіки Крим від 09.12.2003 р. залишити без змін.