ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2004 Справа N 18/153-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С., (головуючого)
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м.Києві
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
госпрозрахункової фірми "XXX"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 24.02.2004 року
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
госпрозрахункової фірми "XXX"
до Торгівельно - комерційного товариства з
обмеженою відповідальністю з іноземними
інвестиціями фірми "YYY"
про стягнення суми
та зустрічним
позовом Торгівельно - комерційного товариства з
обмеженою відповідальністю з іноземними
інвестиціями фірми "YYY"
до Товариства з обмеженою відповідальністю
госпрозрахункової фірми "XXX"
про визнання недійсними умов договору і стягнення
збитків,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2003 року ТзОВ "XXX" звернулося до господарського суду
Харківської області з позовною заявою до ТзОВ "YYY"
про стягнення заборгованості в сумі 13300,00 грн., штрафних
санкцій за простій в сумі 5932,00 грн. та пені в сумі 1202,00 грн.
посилаючись на те,
що останній неналежним чином виконав взяті на себе договірні
зобов'язання з оплати за надані послуги з міжнародного перевезення
і з його вини мав місце простій автотранспортного засобу.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач за
первісним позовом звернувся до суду із зустрічним позовом до
відповідача про визнання недійсним договору перевезення,
укладеного між ними в частині здійснення розрахунків і стягнення
збитків в сумі 2083,03 грн., посилаючись на те, що зазначений
договір в частині умов щодо розрахунків не відповідає вимогам
закону, та у зв'язку з неналежним виконанням останнім договірних
зобов'язань йому були завдані збитки.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2003
року стягнуто з відповідача за первісним позовом основний борг в
сумі 13300,00 грн., пеню в сумі 1202,00 грн., а в решті первісного
позову відмовлено.
За зустрічним позовом визнано недійсними п.п.5.5, 6.1, 6.3, 6.6
договору № 13-08/2002-1 від 13.08.2002 і стягнуто з відповідача
збитки в сумі 2083,02 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
24.02.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі позивач за первісним позовом вважає, що судом
порушено норми матеріального та процесуального права, і тому
просить прийняті ним рішення скасувати та в частині первісного
позову прийняти нове рішення, а в частині зустрічного позову
припинити провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача за первісним позовом до
суду не надходив.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній
судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено
договір № 13-08/2002-1 від 13.08.2002 року, за умовами якого
позивач за первісним позовом зобов'язався доставити вантаж
відповідача до вказаного ним місця призначення, а відповідач за
первісним позовом зобов'язався оплатити перевезення вантажу.
Пунктом 5.1 зазначеного договору сторони встановили строк оплати
рахунків замовником протягом 14 днів з дня отримання оригіналів
рахунків і CMR.
Заявкою від 16.09.2002 року відповідач за первісним позовом
звернувся до позивача за первісним позовом про здійснення
перевезення вантажу в міжнародному сполученні, зазначивши
вантажовідправником Фабрику "ZZZ", Фабрику "QQQ" в Італії та
вартість фрахту 13300,00 грн.
З міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) ( v1300225-97 ) (v1300225-97)
вбачається, що перевезення здійснює ТОВ ""GGG"".
Предметом даного судового розгляду є вимоги за первісним позовом
про стягнення з відповідача заборгованості за перевозку, пені та
штрафних санкцій за простій автотранспорту у зв'язку з неналежним
виконанням договірних зобов'язань з оплати і настання
відповідальності з підстав договору, та вимоги за зустрічним
позовом про визнання спірного договору недійсним у частині
проведення розрахунків на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і
стягнення збитків.
Відповідно до ст.358 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором перевозки
вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується
доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і
видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачу),
а
відправник зобов'язується сплатити за перевозку вантажу
встановлену плату.
Проте, попередні судові інстанції, вирішуючи спір, на зазначені
вимоги норми матеріального права уваги не звернули та, виходячи з
них, не з'ясували правову природу укладеного між сторонами
договору з урахуванням його умов і фактичних дій сторін,
пов'язаних з виконанням цього договору, а звідси, в порушення
вимог ст.ст. 84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
в прийнятих судових
рішеннях не вказали норм матеріального права, які регулюють
спірні правовідносини.
Разом з цим, судами не були належним чином з'ясовані умови
спірного договору щодо строків виконання зобов'язань відповідачем
за первісним позовом з оплати, та механізму і підстав застосування
відповідальності, а також обставини, пов'язані з фактичним
виконанням своїх зобов'язань сторонами.
У той же час, судові рішення за зустрічним позовом грунтуються на
неповно з'ясованих обставинах справи щодо умов спірного договору,
які визнані недійсними, і, зокрема, судом не враховано того, що
ними передбачено здійснення розрахунків і в національній валюті
України.
При цьому, суду слід було мати на увазі, що відповідно до п.1 ч.2
ст.92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
статус національної
валюти та статус іноземних валют на території України
встановлюються виключно законами України. Ст.3 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.1993 року № 15-93, ст.35 Закону
України "Про Національний банк України" ( 679-14 ) (679-14)
передбачено, що
валюта України є єдиним законним засобом платежу на території
України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог
та зобов'язань.
Отже, чинні закони України передбачають обов'язковість здійснення
платежів на території України у національній валюті, але не
містять заборони щодо встановлення грошового зобов'язання в
іноземній валюті.
До того ж, задовольняючи вимоги за зустрічним позовом про
стягнення збитків, суд у прийнятих рішеннях не вказав, які норми
матеріального права ним застосовані, та не навів такому висновку
правового обгрунтування.
Крім цього, вирішуючи спір по суті, суд прийнятим рішенням
повернув без розгляду другий зустрічний позов відповідача за
первісним позовом у порушення вимог ст.82 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
не звернувши уваги на те, що повернення позовної заяви регулюється
ст.63 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, про що виноситься ухвала.
За таких обставин оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати викладене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
госпрозрахункової фірми "XXX" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
24.02.2004 року та рішення господарського суду Харківської області
від 16.09.2003 року скасувати, і справу № 18/153-03 передати на
новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П.Гончарук