Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2004 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді (доповідача у справі),
суддів
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у
Запорізькій області
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 04.02.2004
у справі № 3
господарського суду Харківської області
за позовом Державної податкової адміністрації
у Запорізькій області
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою
відповідальністю "О";
2) Приватного підприємства "М"
про визнання угоди недійсною,
за участю представників від:
позивача присутній,
відповідача 1) не з'явились
відповідача 2) не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Згідно розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду
України від 15.06.2004 здійснено заміну складу суду на колегію
суддів у складі: головуючого судді, суддів.
Справа № 3 розглядалась в господарських судах неодноразово.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2003,
яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 04.02.2004, в позові ДПА у Запорізькій
області відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДПА у
Запорізькій області звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та
постанову апеляційного господарських судів скасувати, прийняти
нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення
судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 48
Цивільного кодексу УРСР ( 435-15 ) (435-15)
, п. 11 ст. 10 Закону України
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, ч. 2 ст. 1,
ст. 111-21 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
з мотивів, які викладені у касаційній скарзі.
Заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та
постанові апеляційного господарських судів, проаналізувавши
правильність застосування господарськими судами норм матеріального
та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга ДПА у Запорізькій області не
підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що між ПП
"М" та ТОВ "О" було укладено договір № 0210/1 від 10.02.2001 на
переробку брухту металу та відходів чорних металів, відповідно до
умов якого ТОВ "О" зобов'язувалось виконати попередню переробку
металобрухту і відходів чорних металів в габаритний металобрухт.
На виконання умов договору сторонами підписаний акт прийому-здачі
робіт від 27.12.2001 на загальну суму 6 260, 42 грн. Платіжним
дорученням № 396 від 27.02.2001 замовник оплатив виконавцю вказану
суму коштів відповідно до договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про металобрухт" ( 619-14 ) (619-14)
,
переробка металобрухту - діяльність, пов'язана із доведенням
металобрухту шляхом сортування або, в разі потреби, пресування,
пакетування, дрібнення різання до стану, який відповідає
встановленим стандартам, нормам і правилам, вилучення металевої
складової із шлаків металургійної переробки чорних та кольорових
металів і їх сплавів.
В преамбулі Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
зазначено, що цей Закон
визначає види господарської діяльності, що підлягають
ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний
контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів
господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства
у сфері ліцензування.
Пунктом 36 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
передбачено, що діяльність
пов'язана із заготівлею, переробкою, металургійною переробкою
металобрухту кольорових і чорних металів підлягає ліцензуванню.
За здійснення суб'єктами господарювання діяльності без ліцензії
статтею 22 Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
встановлена
відповідальність, а саме: застосовуються фінансові санкції у
вигляді штрафів, які направляються до Державного бюджету України,
тобто плата за ліцензію не стягується.
У разі виявлення державними контролюючими органами та органами
місцевого самоврядування порушень ліцензійних умов, останні
зобов'язані про ці порушення повідомити орган ліцензування, який в
межах повноважень передбачених ст. 22 Закону України "Про
ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
приймає рішення щодо притягнення суб'єкта господарювання до
відповідальності.
Контроль за додержанням ліцензійних умов здійснюють органи
ліцензування та спеціально уповноважений орган з питань
ліцензування в межах своїх повноважень шляхом проведення планових
і позапланових перевірок, згідно постанови Кабінету Міністрів
України № 1698 від 14.11.2000 "Про затвердження переліку органів
ліцензування" ( 1698-2000-п ) (1698-2000-п)
, за заготівлею, переробкою,
металургійної переробкою брухту кольорових та чорних металів,
органом ліцензування є Держкомполітики, а отже право на стягнення
штрафу до бюджету контролюючим органом не втрачено та не пов'язано
з визнанням угоди недійсною.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України
(1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи
(у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку
набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або
оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для
вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на
запобігання правопорушенням. Частина друга цієї ж норми надає
право державним та іншим органам звертатися до господарського суду
у випадках, передбачених законодавчими актами України.
Для органів державної податкової служби таким законодавчим актом є
Закон України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
, статтею 2 якого визначено, що основним завданнями
органів державної податкової служби є здійснення контролю за
додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення,
повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових
фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також
неподаткових доходів, установлених законодавством.
У розділі ІІ Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
міститься перелік покладених на органи
державної податкової служби функцій, до яких, зокрема, відноситься
здійснення контролю за додержанням законодавства про податки, інші
платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з
використанням електронних контрольно-касових апаратів,
комп'ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в
касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи,
послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну
реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій,
патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів
підприємницької діяльності. Разом з цим, відповідальність та
фінансові санкції за кожне з порушень вищенаведеного
встановлюється законодавством, яке регулює ці відносини.
Як вже зазначалось вище, позивач просить визнати вищезгадану угоду
недійсною на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до пункту 11 ст. 10 Закону України "Про державну
податкову службу" ( 509-12 ) (509-12)
на державну податкову інспекцію, крім
інших, покладено функцію подавати до господарських судів позови до
підприємств, установ, організацій про визнання угод недійсними і
стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими
угодами.
Таким чином, органи державної податкової служби мають право
звертатися до господарського суду з позовами про визнання угод,
укладених між суб'єктами підприємницької діяльності, недійсними з
підстав, за яких чинне законодавство передбачає, як наслідок,
стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 435-15 ) (435-15)
,
наслідками визнання угоди недійсною, з передбачених цією статтею
підстав, є зобов'язання судом сторін повернути одна одній все
одержане за угодою, а отже зазначена вище правова норма не
передбачає, як результат визнання угоди недійсною, стягнення в
доход держави коштів, одержаних за такою угодою.
Згідно зі ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки ст. 48 Цивільного Кодексу УРСР ( 435-15 ) (435-15)
не передбачає
стягнення в доход держави коштів, одержаних за недійсною угодою,
то у ДПА у Запорізькій області відсутні повноваження щодо визнання
недійсною угоди, укладеної між відповідачами.
Частиною 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу
України (1798-12) визначено, що підставами для скасування або
зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або
постанови апеляційного господарського суду є порушення або
неправильне застосування норм матеріального чи процесуального
права. Оскільки апеляційним господарським судом норми
матеріального та процесуального права порушено не було, тому
підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови судом не
вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
(1798-12), Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Запорізькій
області від 25.02.2004 № 601/10/10-413 залишити без задоволення, а
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
04.02.2004 у справі № 3 - без змін.
Головуючий - суддя
Судді