ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2004 Справа N 37/312а
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Костенко Т.Ф.
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Петровському районі м. Донецька
касаційну скаргу
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 24.06.2003 р.
у справі господарського суду Донецької області
за позовом ТОВ “Спортивний клуб об’єднання
“Охорона”
до Державної податкової інспекції у
Петровському районі м. Донецька
про визнання недійсним рішення,
за участю представників сторін:
- позивача: не з’явились;
- відповідача: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 02.12.2002 р.
у справі № 37/312а позов ТОВ “Спортивний клуб об’єднання
“Охорона” до Державної податкової інспекції у Петровському
районі м. Донецька про визнання недійсним податкового
повідомлення рішення від 12.04.2002 р.
№ 270-23-1-25893815/4895/10/23-1 задоволено частково. Податкове
повідомлення-рішення № 270-23-1-25893815/4895/10/23-1 від
12.04.2002 р. визнано недійсним в частині донарахування податку
на прибуток з фізичної особи у зв’язку з виграшем в розмірі
45600 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 9570 грн. У
задоволенні позовних вимог про визнання недійсним зазначеного
податкового повідомлення-рішення в частині донарахування податку
на додану вартість в сумі 1278,5 грн. та застосуванню штрафних
санкцій в розмірі 551,30 грн. відмовлено. В частині стягнення
моральної шкоди в розмірі 25000 грн. провадження припинено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
24.06.2003р. у даній справі рішення господарського суду
Донецької області від 02.12.2002 р. залишено без змін.
Державна податкова інспекція у Петровському районі м. Донецька
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить судові рішення у даній справі в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
№ 270-23-1-25893815/4895/10/23-1 від 12.04.2002 р. про
донарахування податку на прибуток з фізичної особи у зв’язку з
виграшем в розмірі 45600 грн. та застосування штрафних санкцій в
сумі 9570 грн. скасувати та прийняти нове рішення про відмову у
позові. В обґрунтування посилається неправильне застосування
норм матеріального права, а саме п. п 10.1 та 10.2 п. 10.2
ст. 10 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваного судового акту, вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, на підставі
акта перевірки від 04.04.2002 р. № 68/23-1, складеного ДПІ у
Петровському районі м. Донецька за результатами комплексної
документальної перевірки ТОВ “Спортивний клуб об’єднання
“Охорона” за період з 24.05.2000 р. по 31.12.2002 р., прийнято
податкове повідомлення-рішення від 12.04.2002 р.
№ 270-23-1-25893815/4895/10/23-1. З приводу донарахування
прибутку з фізичної особи у зв’язку з виграшем в розмірі 45600
грн. В акті перевірки ДПІ визначено порушенням позивачем
п.п. 10.2.1, п.п. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
через невірне
визначення бази оподаткування, а саме, витрати, понесені
фізичними особами для отримання виграшу визначалися не на
протязі одного робочого дня, який відповідає дню виграшу, а за
ряд попередніх днів, що зумовило завищення витрат фізичної
особи.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної
інстанції, задоволяючи позовні вимоги в даній частині виходив з
того, що за вимогами п.п. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
під
робочим днем, протягом якого визначається прибуток з фізичної
особи розуміється день, протягом якого здійснюється букмекерська
діяльність щодо окремого спортивного змагання, на яке зроблені
ставки окремою фізичною особою. Крім того, суд зазначив, що
чинним законодавством не встановлено поняття робочого дня
взагалі, а для букмекерської діяльності тим паче.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими,
що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального
прав та всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому
засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачало ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до п.п. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
платник
податку, який здійснює виплату виграшів у лотерею або інші види
ігор чи розіграшів, які передбачають придбання особою права на
участь у таких іграх чи розиграшах до їх проведення,
зобов’язаний утримувати та вносити до бюджету 30 відсотків від
суми таких виграшів.
А згідно з п.п. 10.2.2 п. 10. 2 ст. 10 цього Закону незалежно
від положень п. 10.2.1 будь-яка особа, яка здійснює виплату
особі у зв’язку із виграшем у казино, бінго, інші ігри у
гральних місцях (домах), зобов’язана утримувати та вносити до
бюджету 30 відсотків від суми прибутку такої особи, який
визначається як різниця між її доходами, отриманими у вигляді
виграшів за відповідний робочий день, та витратами, понесеними
такою фізичною особою протягом такого робочого дня, пов’язаними
з таким виграшем, але не більше суми такого виграшу.
Аналіз вищенаведених норм Закону свідчить, що порядок
оподаткування доходів від грального бізнесу передбачає два шляхи
утримання і сплати податку:
- від суми виграшу гравця (п.п. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10);
- від суми прибутку гравця (п. п0. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10), при
цьому норми п.п. 10.2.2. п. 10.2. ст. 10 Закону підлягають
застосуванню у тих випадках, коли гравцем протягом робочого дня
понесено витрати на гру та одержано виграші.
Однак господарськими судами першої та апеляційної інстанції в
своїх рішеннях не досліджено вищезазначені питання, не
встановлено коли було прийнято від гравців ставки на спортивні
події і коли було виплачено суми виграшів. Крім того,
господарські суди не дослідили і не встановили фактичну суму
виграшів гравців у спірний період.
Не досліджено судами і механізм виплати виграшів у букмекерських
конторах, в т. ч. нормативне врегулювання зазначеного питання.
Аналіз вищенаведеного свідчить про те, що господарськими судами
першої та апеляційної інстанції при розгляді справи в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про
донарахування позивачу податку на прибуток в розмірі 45600 грн.
та застосування штрафних санкцій в сумі 9570 грн. зроблено
висновки за неповно з’ясованих обставинах, що вплинуло на
правильність застосування норм матеріального права, а отже й про
порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні або постанови господарського суду.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення
обставин справи, а останні встановлені неповно, судові рішення у
даній справі підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі
на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового судового розгляду справи господарському суду
першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі
передбачені законом засоби для всебічного, повного і
об’єктивного встановлення обставин справи, прав та обов’язків
сторін і в залежності від встановленого та відповідно до вимог
чинного законодавства вирішити спір.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у петровському
районі м. Донецька задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
24.06.2003р. і рішення господарського суду Донецької області від
02.12.2002р. у справі № 37/312а скасувати і передати справу на
новий розгляд господарському суду Донецької області.