ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2004                                        Справа N 35/48

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши  касаційну скаргу Державного  підприємства  “Е”  на

ухвалу   Київського   апеляційного  господарського   суду   від

01.03.2004  р.  у  справі  за позовом  ТОВ  “Т”  до  Державного

підприємства “Е” 

про   стягнення сум

Перевіривши  матеріали  справи,  обговоривши  доводи  касаційної

скарги, суд

                       У С Т А Н О В И В:

У  грудні 2003 р. ТОВ “Т” пред’явило в господарському суді позов

до Державного підприємства “Е” про стягнення 6 239 642,95 грн.

Ухвалою  господарського  суду м. Києва від  15.01.2004  р.  було

порушено  провадження  у  справі та прийнято  позовну  заяву  до

розгляду.

Не   погоджуючись  з  ухвалою  господарського  суду,  відповідач

оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою   Київського   апеляційного  господарського   суду   від

01.03.2004  р.  Державному підприємству “Е”  було  відмовлено  в

прийняті апеляційної скарги.

У   касаційній   скарзі  відповідач  просить  скасувати   ухвалу

Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2004 р. та

передати  на  розгляд апеляційну скаргу Державного  підприємства

“Е”  на  ухвалу  господарського суду м. Києва від 15.01.2004  до

Київського  апеляційного  господарського  суду,  посилаючись  на

порушення судом норм матеріального та процесуального права

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Припис  статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
         встановлює

основні  засади  судочинства,  до якого  віднесено  забезпечення

апеляційного  та  касаційного  оскарження  рішення  суду,   крім

випадків, встановлених законом.

Зазначена  конституційна  норма  конкретизована  законодавцем  в

статті  12 Закону України “Про судоустрій України” ( 3018-14  ) (3018-14)
        ,

згідно  з якою учасники судового процесу та інші особи у випадку

і  порядку, передбачених процесуальним законом, мають  право  на

апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже,   реалізація  конституційного  права  на   апеляційне   та

касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться

в залежність від положень процесуального закону.

Таким  чином, Господарський процесуальний кодекс повинен містити

імперативні  норми  про  те,  в яких випадках  учасник  судового

процесу  має  право  оскаржити ухвалу  суду  в  апеляційному  чи

касаційному порядку.

Статті  64,  65  ГПК  України  ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  на  підставі  якої

приймалась  ухвала судом першої інстанції, не  містить  вказівки

про можливість її оскарження.

За  приписом частини 1 статті 106 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         ухвали

мўсцевого   господарського  суду   можуть   бути   оскаржені   у

апеляційному  порядку у випадках, передбачених цим  Кодексом  та

Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника  або

визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
        .

Отже, суд апеляційної інстанції прийшов до підставного висновку,

що  ухвала  місцевого господарського суду,  оскарження  якої  не

передбачено  Господарським процесуальним  кодексом  України,  не

може бути предметом апеляційного перегляду.

Керуючись   ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9,   111-11   -   111-13

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий

господарський суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну  скаргу  Державного  підприємства  “Е”  залишити   без

задоволення,  а  ухвалу  Київського апеляційного  господарського

суду від 01.03.2004 р. без змін.