ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2004 р. Справа N 3-23/238-03-7497
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді
суддів :
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Овідіопольському районі
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від
10.03.2004
у справі № 3-23/238-03-7497
господарського суду Одеської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “ПР”
до Державної податкової інспекції у
Овідіопольському районі
за участю прокуратури Овідіопольського району Одеської
області
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень,
за участю представників сторін від :
позивача
відповідача
прокуратури
В С Т А Н О В И В :
Згідно розпорядження Заступника Голови Вищого господарського
суду України О-го А.Й. від 15.06.2004 здійснено заміну складу
суду.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26.11.2003,
яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 10.03.2004 позов задоволено частково:
визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у
Овідіопольському районі Одеської області від 24.09.2003
№ 0001662301/0 та № 0000902330/0; податкове повідомлення-рішення
ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області від 24.09.2003
№ 0001642301/0 визнано недійсним у частині донарахування податку
на прибуток на суму 139 711, 50 грн. та застосування штрафних
санкцій по цьому податку на суму 106 550, 17 грн.; податкове
повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської
області від 24.09.2003 № 0000851701/0 визнано недійсним у
частині донарахування прибуткового податку з громадян на суму
252 256, 86 грн. та застосування штрафних санкцій по цьому
податку на суму 504 513, 72 грн.; податкове повідомлення-рішення
ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області від 24.09.2003
№ 0001652301/0 визнано недійсним у частині донарахування ПДВ на
суму 93 093, 00 грн. та застосування штрафних санкцій по цьому
податку на суму 123 336, 50 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ДПІ у
Овідіопольському районі звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого
та постанову апеляційного господарських судів скасувати,
прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ “ПР” у задоволенні
позову, посилаючись на неправильне застосування норм
матеріального та процесуального права з мотивів, які викладені у
касаційній скарзі.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ “ПР” заперечує проти доводів
касаційної скарги та вважає, що судові акти прийняті відповідно
до вимог законодавства.
Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи, проаналізувавши правильність застосування
господарськими судами норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,
що касаційна скарга ДПІ в Овідіопольському районі не підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що ДПІ
у Овідіопольському районі проведено планову документальну
перевірку дотримання вимог податкового та валютного
законодавства ТОВ “ПР” за період з 01.01.2002 по 01.04.2003, за
результатами якої складено акт від № 2206/23-01.
В ході перевірки виявлено порушення вимог ст. 4 Декрету кабінету
Міністрів України від 20.05.1993 № 56-93 “Про місцеві податки і
збори”, п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п.
5.3 ст. 5, пп. 8.3.1. пп. 8.3.2 п. 8.3., пп. 8.4.5 п. 8.4 ст. 8
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, п. 4.9 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3., пп. 7.4.1,
пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст.ст. 8, 9, 10 Декрету Кабінету
Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 “Про прибутковий
податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
, п. 2.15, 2.17 Розділу 2 Положення
про ведення касових операцій у національній валюті в Україні
( z0040-05 ) (z0040-05)
, затвердженого постановою НБУ від 19.02.2001 № 72
(зі змінами та доповненнями).
На підставі акту перевірки, ДПІ у Овідіопольському районі були
прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001662301/0 про
визначення податкового зобов’язання по ринковому збору в сумі 12
009 149, 00 грн., штрафних санкцій в сумі 6 004 574, 00 грн.;
№ 00016422301/0 про визначення податкового зобов’язання по
податку на прибуток в сумі 203 000, 00 грн. та штрафних санкцій
у сумі 170 010, 00 грн.; № 0001652301/0 про визначення
податкового зобов’язання по ПДВ на 128 537, 00 грн., штрафних
санкцій у розмірі 215 032, 00 грн.; № 0000851701/0 про
визначення податкового зобов’язання по прибутковому податку з
громадян в сумі 3 032 201, 67 грн., штрафних санкцій в сумі
606 403, 34 грн.; № 0000902330/0 про визначення податкового
зобов’язання по штрафним санкціям за порушення норм з
регулювання обігу готівки в сумі 177 479, 00 грн., правомірність
яких оскаржив позивач.
Висновок податкової інспекції про заниження ринкового збору
ґрунтується виходячи з рішень Авангардівської селищної Ради “Про
затвердження положення “Про ринковий збір на ринку ТОВ “ПР”,
якими затверджено розміри торгових місць: одне торгівельне місце
на прилавках (столах) дорівнює одному погонному метру; при
реалізації продукції (товарів) з транспортного засобу, причепа,
візка (в т.ч. ручного), в контейнерах, кіосках, наметах - двом
квадратним метрам займаної площі. Якщо площа намету дорівнює 2,5
м2, а довжина прилавку - 1,5 метри, то торгове місце відповідає
не одному, а двом торгівельним місцям і ринковий збір повинен
сплачуватись в двократному розмірі.
ТОВ “ПР” у періоді, який перевірявся, стягувало ринковий збір з
магазинів, павільйонів та складів незалежно від займаної площі.
Так, позивач визначив, що в 20-ти футовому контейнері з
загальної площі 14,6 м2 (2,43 х 6,0) торгівля проводиться на
площі 3,9 (2,43 х 1,6) м2 і складає 2 торгівельних місця, в 5 і
3 футових контейнерах із загальної площі відповідно 5,6 м-2 (2,1
х 2,66) і 2,8 м2 (1,34 х 2,1) торгівля здійснюється з площі
відповідно 2,1 (2,1 х 1) м2, 1,34 (1,34 х 1) м-2 і складає 1
торгівельне місце. Решта площ у всіх видах контейнерів є
складськими приміщеннями.
Між тим, податкова інспекція вважає, що такий розрахунок
кількості торгових місць не відповідає п. 13 Правил торгівлі на
ринках ( z0288-02 ) (z0288-02)
, затверджених спільним наказом Мінекономіки
та з питань європейської інтеграції України, МВС України, ДПА
України, Державного комітету стандартизації, метрології та
сертифікації України від 26.02.2002 № 57/188/84/105,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.03.2002 за №
288/6576 та пп. 5, 6 рішення Авангардівського виконкому селищної
Ради “Про затвердження Положення “Про ринковий збір на ринку ТОВ
“ПР”, оскільки, виходячи із перелічених вище актів, 20-ти
футовий контейнер площею 14,6 м2 містить 8 торгівельних місць,
павільйон площею 28 м2 - 14 торгівельних місць.
Відповідно до ст. 15 Закону України від 25.06.1991 № 1251-ХІІ
“Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
(зі змінами та
доповненнями), ринковий збір належить до місцевих податків та
зборів, суми яких зараховуються до бюджетів місцевого
самоврядування. Збір є обов’язковим для встановлення органами
місцевого самоврядування за наявності об’єктів оподаткування або
умов, з якими пов’язане його запровадження.
Згідно п. 24 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР
“Про місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
(зі змінами
та доповненнями), встановлення місцевих податків і зборів та
розмірів їх ставок у межах, визначених законом віднесено до
виключної компетенції сільських, селищних, міських Рад.
У відповідності до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від
20.05.1993 № 56-93 “Про місцеві податки та збори” ( 56-93 ) (56-93)
(зі
змінами та доповненнями), ринковий збір – це плата за торгові
місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах,
майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних
візків, що справляються з юридичних осіб і громадян, які
реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші
товари.
Указом Президента України від 28.06.1999 № 761/99 “Про
впорядкування механізму сплати ринкового збору” ( 761/99 ) (761/99)
(зі
змінами та доповненнями) встановлено, що ринковий збір – це
плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм
власності, у тому числі у павільйонах, на критих та відкритих
столах, майданчиках (включаючи орендовані), з автомобілів,
візків, мотоциклів, ручних візків тощо.
Пунктом 2 Наказу Мінекономіки та з питань європейської
інтеграції України, МВС України, ДПА України, Державного
комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від
26.02.2002 № 57/188/84/105 “Про затвердження Правил торгівлі на
ринках” ( z0288-02 ) (z0288-02)
передбачено, що органи місцевого
самоврядування можуть затверджувати правила торгівлі на ринках.
Тобто, право визначати механізм справляння та порядок сплати
ринкового збору, а також затверджувати правила торгівлі на
ринках надано відповідним Радам місцевого самоврядування.
На виконання вищеназваних законодавчих та нормативних актів,
рішенням Авангардівської селищної Ради від 02.08.2002,
затверджено Правила торгівлі на ринку ТОВ “ПР”, пунктом 14 яких
встановлено, що одне торгівельне місце на прилавках (столах)
дорівнює одному погонному метру, при продажу продукції (товарів)
з транспортного засобу, причепу, візка, у тому числі ручного, у
контейнерах, кіосках, палатках тощо - двом повним чи неповним
квадратним метрам займаної площі. Контейнери можуть
використовуватись як для збереження товару, так і для торгівлі.
В цьому разі в договорі про надання торгового місця визначається
площа контейнера, яка використовується для збереження товару і
торгўвлў.
Отже, господарські суди дійшли висновку, що ринковий збір з
площ, які використовуються під склади не сплачується, у зв’язку
з тим, що ці площі не є торговими місцями, оскільки торгівля з
них не здійснюється.
З’ясовуючи обставини справи, господарськими судами попередніх
інстанцій встановлено, що саме за такими правилами позивач
стягував ринковий збір, правомірність такого нарахування
підтверджена також актом ДПІ у Овідіопольському районі від
10.04.2003 про результати перевірки правильності нарахування та
своєчасності сплати до бюджету ринкового збору ТОВ “ПР” за
період з 01.04.2002 по 01.04.2003.
За таких обставин, господарські суди попередніх інстанцій дійшли
правильного висновку про неправомірність нарахування податковою
інспекцією ринкового збору.
Щодо доводів податкової інспекції стосовно порушення позивачем
п. 13 Правил торгівлі та пп. 5.6 рішення Авангардівського
виконкому від 23.04.2002 № 15, то вони правомірно не прийняті
судами до уваги виходячи з того, що зазначені вище Правила
торгівлі носять рекомендаційний характер і не є обов’язковими до
виконання; на виконання наказу Мінекономіки та з питань
європейської інтеграції України від 26.02.2002, а також з
урахуванням Правил торгівлі, Авангардівська селищна Рада, згідно
рішення від 02.08.2002 № 41, затвердила Правила торгівлі на
ринку ТОВ “ПР” 02.08.2002; виконком Авангардівської селищної
Ради не мав повноважень щодо затвердження положення про ринковий
збір, згідно з п. 24 ст. 26 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
. Крім того, доводи
відповідача про те, що судом вибірково розглядалися договори
оренди контейнерів спростовується даними акту перевірки від
22.09.2003, які зазначені на сторінках 6-8 акту (т. І, а.с. 27-
29).
Доводи податкової інспекції про те, що на момент перевірки діяло
рішення виконкому Авангардівської селищної Ради № 15 від
23.04.2002 визнані необґрунтованими, оскільки зазначене рішення
було прийнято не сесією селищної Ради, відповідно до Закону
України “Про місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
та
Закону України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
, а її
виконавчим комітетом і згідно з п. 3 цього рішення підлягало
затвердженню сесією селищної Ради. Враховуючи те, що рішення №
15 від 23.04.2002 було прийнято не уповноваженим органом, воно
не набуло юридичної сили, у зв’язку з чим, рішенням
Авангардівської селищної Ради від 02.10.2003 № 229 було визнано
недійсним з моменту прийняття.
Щодо доводів відповідача на те, що вказане рішення від
02.10.2003 не було опубліковано в друкованих засобах інформації,
а тому не набуло чинності, то вони є помилковими, оскільки,
відповідно до ст. 21 Закону України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ
“Про інформацію” ( 2657-12 ) (2657-12)
, офіційна інформація органів
місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих
осіб шляхом публічного оголошення, що і було здійснено на ринку.
Щодо нарахування відповідачем податку на прибуток в сумі 203
000, 00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 170 010, 00 грн., то
позивач не погодився з нарахуванням податку на прибуток в сумі
202 978, 00 грн. та штрафних санкцій на 154 800, 00 грн.
стосовно витрат на охорону та закупку сільгосппродукції.
Приймаючи судові акти господарськими судами попередніх інстанцій
було встановлено, що витрати на закупку сільгосппродукції,
згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не
підтверджені документально, оскільки акти закупівлі
сільгосппродукції на 138 409, 19 грн. не відповідають вимогам
п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
. Стосовно витрат на охорону
посадових осіб судами зазначено, що згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2
ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(зі змінами та доповненнями), до валових витрат
включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих)
протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ
“Про охорону праці” ( 2694-12 ) (2694-12)
(зі змінами та доповненнями),
яка діяла у період, який перевірявся до 01.01.2003, охорона
праці - це система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-
профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
здоров’я і працездатності людини в процесі праці, а згідно ст. 1
цього Закону в редакції від 21.11.2002 чинній з 01.01.2003,
охорона праці - це система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-
профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової
діяльності.
На підставі вищеназваного Закону, колективного договору на 2002-
2005 рр., договору з Управлінням ДСО при УМВС України в Одеській
області від 20.12.2001 № М-2/38 “Про надання комплексних
охоронних послуг силами управління ДСО УМВ України в Одеській
області”, договору від 01.08.2002 № М-3/375 “Про проведення
охоронних заходів силами СПМО “Титан” ДСО при МВС України”,
позивачу були надані послуги з проведення комплексу охоронних
заходів щодо супроводження касирів та уповноважених
представників позивача з грошовими коштами та цінними паперами,
охорони місць проживання посадових осіб позивача, згідно з
дислокацією розміщення об’єктів, забезпечення безпеки проведення
ділових зустрічей при укладанні договорів та забезпеченні
особистої безпеки посадових осіб позивача, охорони касового
приміщення.
З приводу зазначеного вище, господарськими судами зроблено
правильний висновок, що ці послуги пов’язані з охороною праці, а
тому включаються до складу валових витрат, відповідно до
пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Таким чином, господарські
суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість
донарахування податку на прибуток в сумі 139 711, 50 грн. та
застосування відповідної фінансової санкції.
Посилання відповідача на те, що особиста охорона фізичних осіб
та їх житлових приміщень не входить до встановлених ст. 135
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (322-08)
заходів, пов’язаних
з охороною праці визнано судами необґрунтовано, оскільки ст. 1
Закону України “Про охорону праці” ( 2694-12 ) (2694-12)
, ст. 13
вищеназваного Кодексу ( 322-08 ) (322-08)
, передбачено обов’язок
підприємств організувати систему правових, соціально-
економічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних
заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і
працездатності людини у процесі трудової діяльності,
підприємство і профспілковий орган в колективному договорі
можуть передбачити додаткові, у порівнянні з діючим
законодавством і угодами, гарантії. Більш того, ч. 3 ст. 19
Закону України “Про охорону праці” ( 2694-12 ) (2694-12)
дозволяє
підприємствам, незалежно від форм власності, затрачувати на
охорону праці не менше 0,5% від суми реалізованої продукції.
Щодо визначення позивачу податкового зобов’язання по ПДВ в сумі
128 537, 00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 215 032, 00 грн.,
у зв’язку з порушенням п. 4.9 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
яке полягало у тому, що позивач в результаті ліквідації об’єкту
першої групи-споруди КАТП-152801, балансова вартість якого
складала 878 927, 00 грн., у червні 2002 р. занизив податкові
зобов’язання з ПДВ на 175 785, 40 грн., а у липні 2002 р.
завищив податкові зобов’язання з ПДВ на цю ж суму, що призвело
до завищення податкового кредиту, з ПДВ на суму 93 093, 00 грн.,
то розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов
правомірного висновку про порушення позивачем вимог п. 4.9 ст.
4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки ліквідація основних засобів
балансовою вартістю 878 927, 00 грн. здійснена у червні 2002 р.
на підставі наказу позивача № 78 від 11.06.2002 і така
ліквідація прирівнюється до продажу основних виробничих фондів.
Стосовно завищення податкового кредиту, господарськими судами
зазначено, що витрати на охорону посадових осіб та їх приміщень,
пов’язані з господарською діяльністю і, відповідно до пп. 5.2.1
п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відносяться до складу валових
витрат, а тому, позивач, правомірно, згідно підпункту 7.4.1
п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відніс до податкового кредиту ПДВ в сумі
93 093, 00 грн., сплачених у складі зазначених витрат.
Щодо нарахування прибуткового податку з громадян в сумі 303 201,
67 грн. та штрафних санкцій у розмірі 606 403, 34 грн. у зв’язку
з тим, що позивачем до сукупного оподатковуваного доходу
одержаного громадянами в період, за який здійснюється
оподаткування, не включались доходи, які утворились в результаті
надання за рахунок коштів підприємства своїм працівникам
матеріальних і соціальних благ у вигляді охоронних послуг
керівному складу позивача, особистої безпеки та місць їх
проживання, послуг за монтажні та комплекс пусконалагоджувальних
робіт системи тривожної сигналізації житлових будинків, послуг
на лікування та навчання. Також не включалися суми, отримані
працўвниками позивача під звіт для закупівлі сільгосппродукції і
суми отримані від продажу контейнерів.
Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від
26.12.1992 № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”
( 13-92 ) (13-92)
(зі змінами та доповненнями), до складу сукупного
оподатковуваного доходу одержаного за місцем основної роботи
відносяться суми, видані від звіт, які не повернуті повністю або
частково, відповідно до Положення про ведення касових операцій у
національній валюті в Україні ( z0040-05 ) (z0040-05)
, затвердженого НБУ.
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що
отримані під звіт готівкові кошти працівниками позивача у 2002
р. та І кварталі 2003 р. на загальну суму 138 409, 19 грн. не
підтверджені належними актами закупівлі сільгосппродукції.
За таких обставин, господарські суди дійшли правильного висновку
про правомірність нарахування позивачу прибуткового податоку по
цих операціях у 2002 р. – 44 397, 60 грн., І квартал 2003 р. – 6
161, 21 грн.. Правомірним також визнано нарахування прибуткового
податку в сумі 386, 00 грн. за реалізацію контейнерів.
Разом з цим, виходячи з приписів ст. 8 Декрету Кабінету
Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 “Про прибутковий
податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
вбачається, що надання охоронних
послуг керівництву позивача, охорони приміщень, монтажних та
пусконалагоджувальних робіт по встановленню сигналізації
будинків не є матеріальними і соціальними благами, оскільки вони
відносяться до послуг, пов’язаних з охороною праці на
підприємстві і правомірно включені позивачем до складу валових
витрат, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, Закону
України “Про охорону праці” ( 2694-12 ) (2694-12)
. Саме такого висновку
дійшов суд першої інстанції в цій частині і обґрунтовано визнав
недійсним податкове повідомлення-рішення про донарахування
прибуткового податку в сумі 252 256, 86 грн. та штрафних санкцій
на суму 504 513, 72грн..
Водночас судом апеляційної інстанції зауважено, що в
мотивувальній частині рішення неправомірною зазначена сума
прибуткового податку у розмірі 252 356, 86 грн., проте у
резолютивній частині рішення ця сума складає 252 256, 86 грн.,
правомірно зазначивши, що суд припустився описки, що не є
підставою для скасування рішення.
Крім того, в ході перевірки податковою інспекцією виявлено
порушення норм з регулювання обігу готівки, яке полягає у
перевищенні встановлених строків використання виданої під звіт
готівки, а також видачі готівкових коштів під звіт без повного
звітування щодо раніше виданих коштів в сумі 709 918, 06 грн..
За вказані вище порушення, ст. 1 Указу Президента України “Про
застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
встановлена відповідальність у вигляді
штрафних санкцій. Матеріалами справи підтверджено порушення норм
з регулювання обігу готівки.
Між тим, господарськими судами попередніх інстанцій зазначено,
що ДПІ у Овідіопольському районі на підставі підпункту “б” пп.
4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондам” ( 2181-14 ) (2181-14)
визначила позивачу податкове
зобов’язання по штрафним санкціям за порушення норм з
регулювання обігу готівки в сумі 177 479, 00 грн..
Преамбулою Закону України від 20.12.2000 № 2181-ІІІ “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, він є
спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює
порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед
бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів
(обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних
санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими
органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної
діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів
стягнення.
Відповідно до пп. 1.2, 1.3 ст. 1 зазначеного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
,
податкове зобов’язання – це зобов’язання платника податків
сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну
суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або
іншими законами України; податковий борг (недоїмка) - податкове
зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності),
самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в
адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у
встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого
податкового зобов’язання.
Згідно з пп. 1.4, 1.5 вказаного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, пеня – це
плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу
(без урахування пені), що справляється з платника податків у
зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання;
штрафна санкція - плата у фіксованій сумі або у вигляді
відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені
і штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у
зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених
відповідними законами.
Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, податкове повідомлення -
письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок
платника податків сплатити суму податкового зобов’язання,
визначену контролюючим органом.
Вичерпний перелік податків і зборів (обов’язкових платежів)
визначено у ст.ст. 14, 15 Закону України від 25.06.1991 № 1251-
ХІІ “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
. У цих статтях,
штрафна санкція, яка встановлена Указом Президента України “Про
застосування штрафних санкцій за порушенням норм з регулювання
обігу готівки” не передбачена як один з видів податків або
зборів. У зв’язку з чим господарськими судами зроблено висновок,
що обов’язок платника податків сплатити штрафні санкції за
порушення норм з регулювання обігу готівки, передбачені ст. 1
вищеназваного Указу, не відносяться до категорії податкового
зобов’язання або податкового боргу.
За таких обставин, господарські суди дійшли правильного
висновку, що у податкової інспекції не було підстав направляти
позивачу, податкове повідомлення-рішення № 0000902330/0 про
сплату штрафних санкцій за порушення вимог Указу Президента
України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
, а отже суди обґрунтовано
визнали зазначене податкове повідомлення-рішення недійсним.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи даний спір,
всебічно, повно та об’єктивно дослідили всі фактичні обставини
справи відповідно до чинного законодавства та надали належну
правову оцінку наявним у справі матеріалам, отже підстав для
зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не
вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,–
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Овідіопольському районі від 09.04.2004 № 4244/10 залишити без
задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 10.03.2004 у справі № 3-23/238-03-7497 – без змін.