ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 20/82
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф. – головуючий, Дерепи В.І., Семчука В.В. розглянув касаційну
скаргу ВАТ “Укрнафта” на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18.03.2004 р. у справі № 20/82 за
позовом ВАТ “Укрнафта” в особі нафтогазовидобувного управління
“Охтирканафтогаз” до ТОВ “Брайт”, 3-тя особа: ЗАТ “Укртатнафта”
за участю представників позивача – Литвиненко Л.І., Єфіменко
Л.І., відповідача – Шевченко Г.П. , 3-ї особи – Міловідов Р.М.
Про стягнення 2 000 000 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 07.10.2003 р. позов
ВАТ “Укрнафта” в особі нафтогазовидобувного управління
“Охтирканафтогаз” задоволено; ухвалу від 28.02.2002 р. про
припинення провадження у справі скасовано; стягнено з ТОВ
“Брайт” на користь ВАТ “Укрнафта” 2 669 479 грн. основного боргу
з урахуванням індексу інфляції, 1 769 грн. судових витрат.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.03.2004 р. вказане рішення від 07.10.2003 р. в частині
стягнення з ТОВ “Брайт” суми основного боргу та судових витрат
скасовано; в частині скасування ухвали від 28.02.2002 р.
залишено без змін; позов ВАТ “Укрнафта” в особі
нафтогазовидобувного управління “Охтирканафтогаз” про стягнення
з ТОВ “Брайт” 2 000 000 грн. заборгованості за договором
купівлі-продажу нафтопродуктів № 23/345 від 02.04.1998 р.
залишено без розгляду; стягнено з ВАТ “Укрнафта” на користь ТОВ
“Брайт” 850 грн. державного мита.
У касаційній скарзі ВАТ “Укрнафта” просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2004 р.,
посилаючись на те, що вона прийнята з порушенням норм чинного
законодавства, та залишити в силі рішення господарського суду
м. Києва від 07.10.2003 р.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ “Брайт” просить залишити
постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.03.2004 р. без змін, а скаргу – без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу від ЗАТ “Укртатнафта” до суду не
надходив.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
сторін та третьої особи, суд встановив наступне.
У грудні 2001 р. ВАТ “Укрнафта” в особі нафтогазовидобувного
управління “Охтирканафтогаз” звернулося до господарського суду з
позовом про стягнення з ТОВ “Брайт” 2 000 000 грн.
заборгованості за простими векселями № 3001311074 та
№ 3001311075, 1 700 грн. державного мита та 69 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Місцевий суд повно, всебічно дослідив доводи і докази сторін,
належно їх оцінив та дійшов обґрунтованого висновку про
задоволення позову за результатами перегляду ухвали суду від
28.02.2002 р. за нововиявленими обставинами. При цьому суд
виходив з того, що рішенням господарського суду м. Києва від
14.11.2002 р. у справі № 30/577 зі спору між тими ж сторонами
встановлено, що векселі № 3001311074 та № 3001311075 згідно
актів прийому-передачі від 03.02.1999 р. були передані
відповідачем в підтвердження оплати за поставлені нафтопродукти
по договору № 23/345 від 02.04.1998 р. Відповідно до спільної
постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку
України від 10.09.1992 р. № 528, діючої на момент видачі спірних
векселів, останні могли бути емітовані лише за поставлені товари
чи надані послуги. Слід зазначити, що судом обґрунтовано взято
до уваги той факт, що рішенням господарського суду м. Києва від
14.11.2002 р. у справі № 30/577 спірні векселі визнані
недійсними з інших підстав, ніж їх невідповідність названому
вище нормативному акту. При вирішенні спору місцевий суд виходив
з того, що згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти,
встановлені рішенням господарського під час розгляду однієї
справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких
беруть участь ті самі сторони. Наряду з цим, суд дійшов
обґрунтованого висновку про те, що позивачем строк позовної
давності не пропущено, оскільки право на позов виникло з моменту
визнання недійсними векселів, отриманих позивачем від
відповідача на виконання додаткової угоди, укладеної між
сторонами в січні 1999 р., якою була передбачена можливість
здійснення розрахунків окрім грошової форми, так і за допомогою
векселів.
Апеляційний суд, маючи в своєму розпорядженні ті ж докази, що і
суд першої інстанції, оцінив їх на свій розсуд та дійшов
помилкових висновків про скасування законного рішення місцевого
суду і залишення позову без розгляду. Суд залишив поза увагою
наведені в рішенні місцевого суду вчинені сторонами юридично
значимі дії, які свідчать про втілення мети оплатної передачі
продукції позивачем відповідачу. Саме системний аналіз наданих
сторонами доказів в їх сукупності дозволив суду першої інстанції
ухвалити рішення про задоволення позову. Апеляційна інстанція
наведеного не врахувала, тому невірно визнала обов’язковим
подання позивачем і третьою особою відсутніх у справі
документів, тобто фактично заздалегідь надала їм встановленої
сили, що є порушенням приписів ч. 2 ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Апеляційному суду надані пояснення про знищення витребуваних
доказів за сплиненням строку зберігання, однак позов залишений
без розгляду без врахування того, що документи не подані суду не
з вини позивача.
За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає
скасуванню, а рішення місцевого суду – залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-9 - 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ВАТ “Укрнафта” задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.03.2004 р. у справі № 20/82 скасувати.
3. Рішення господарського суду м. Києва від 07.10.2003 р. у
справі № 20/82 залишити в силі.
4. Стягнути з ТОВ “Брайт” на користь ВАТ “Укрнафта” 850 грн.
державного мита.
5. Доручити господарському суду м. Києва видати наказ.