ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 17/165(Д25/88)(Д25/78)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому СДПІ у м. Дніпропетровську
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 24.02.2004
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № 17/165(Д25/88)(Д25/78)
за позовом СДПІ у м. Дніпропетровську
до 1.ВАТ “Дніпропетровський
металургійний завод ім.
Петровського”
2.ТОВ “Б”
про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору
купівлі- продажу № КУ 149-2000/804 від 01.04.2000
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 25.11.2003 господарського суду Дніпропетровської
області позов задоволено - на підставі ст. 49 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
визнано недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу
як укладений з умислом та метою, завідомо суперечною інтересам
держави і суспільства, спрямованою на приховування ТОВ “Б”
прибутку та доходів від оподаткування.
Рішення мотивоване тими обставинами, що рішенням Святошинського
районного суду м. Києва від 03.12.2002 по справі № 2-4189/2002
визнано недійсними протокол № 1 від 05.10.1999 про призначення П-
ка Д.О. на посаду директора ТОВ “Б” та первинні фінансово-
господарські документи з реквізитами ТОВ “Б” за підписом П-ка
Д.О., тобто встановлено факт підписання оспорюваного договору
неуповноваженою особою, а також обставинами звітування другим
відповідачем до податкового органу про відсутність господарської
діяльності за перше півріччя 2000 року та відсутністю його
знаходження за юридичною адресою з.02.2000 року.
Постановою від 24.02.2004 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду рішення скасовано, в позові відмовлено у
зв’язку з недоведеністю умислу юридичної особи (ТОВ “Б”) на
укладення оспорюваної угоди, що обумовлено встановленою у
судовому порядку відсутністю повноважень на підписання угоди у
посадової особи товариства.
Постанова мотивована також відхиленням як неналежних доказів
фінансово-господарських документів ТОВ “Б” за підписом П-ка Д.О.
з огляду на їх визнання недійсними рішенням суду з цивільної
справи, а також тими обставинами, що рішенням Подільського
районного суду м. Києва від 24.02.2003 відмовлено в позові ДПІ у
Печерському районі м. Києва про визнання недійсними установчого
договору та статуту ТОВ “Б” і про скасування державної
реєстрації ТОВ “Б”, чим спростовуються посилання позивача на
незаконність державної реєстрації ТОВ “Б”, а відсутність
товариства за юридичною адресою не може бути підставою вважати
доведеним наявність у цього товариства умислу на вчинення
оспорюваної угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави
і суспільства.
СДПІ у м. Дніпропетровську просить постанову скасувати, первісне
рішення залишити без змін з посиланням на порушення судом
апеляційної інстанції приписів ст.ст. 41, 44, 63 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції 1963р., оскільки рішенням
Святошинського районного суду м. Києва від 20.12.2002 у справі
№ 2-4189/2002 та висновком судової експертизи від 04.11.2001
№ 706 по кримінальній справі № 670019072 встановлено підписання
оспорюваного договору купівлі-продажу неуповноваженою особою.
Окрім того, скаржник вважає, що надані ним документи в
обгрунтування позовних вимог свідчать про відсутність
підприємства (сторони угоди) за юридичною і фактичною адресою
(акт перевірки № 317/8/26-163 від 27.03.2001) та неподання
податкової звітності до органів державної податкової служби, а
саме, другий відповідач після укладення договору звітував до ДПІ
про відсутність будь-якої господарської діяльності за перше
півріччя 2000 року.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін,
дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає
відхиленню, а оскаржувана постанова – залишенню без змін з
наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, первісні позовні вимоги
про визнання недійсним оспорюваного договору пред’явлено на
підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з посиланням на його
укладення від імені ТОВ “Б” неуповноваженою особою та її
невідповідність у зв’язку з цим вимогам закону. В подальшому на
підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
СДПІ у м. Дніпропетровську за заявою від 17.07.2002
(а.с. 201-205) змінено позовні вимоги на вимоги про визнання
недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу на підставі
ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
як укладеного з метою, завідомо
суперечною інтересам держави і суспільства, однак при цьому в
обгрунтування змінених позовних вимог позивач знову посилається
на укладення оспорюваної угоди від імені ТОВ “Б” неуповноваженою
особою.
Дійсно, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від
03.12.2002 по справі № 2-4189/2002, яке набрало законної сили,
встановлено факт підписання договору купівлі-продажу від
01.04.2000 неуповноваженою особою з огляду на визнання недійсним
протоколу № 1 від 05.10.1999 про призначення П-ка Д.О. на посаду
директора ТОВ “Б”.
Згідно з ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з цивільної справи, що набрало
законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо
фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення
спору.
Однак, наведені юридичні факти, які встановлені рішенням суду з
цивільної справи, можуть бути лише предметом іншого
господарського спору, а саме спору про визнання договору
недійсним з підстав його невідповідності вимогам ст. 63 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції 1963 р. та ст. 241 чинного ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно яких угода, укладена від імені другої
особи особою не уповноваженою на укладення угоди, створює,
змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку
представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією
особою.
Зважаючи на наведене, колегія не приймає до уваги безпредметні,
в даному випадку, посилання скаржника на порушення апеляційним
господарським судом приписів ст.ст. 41, 44, 63 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
в редакції 1963р. та помилкові посилання суду першої
інстанції на факт підписання оспорюваної угоди неуповноваженою
особою як на одну з підстав для визнання недійсною цієї угоди в
порядку ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. За таких обставин
касаційна інстанція погоджується з висновками суду апеляційної
інстанції про недоведеність існування умислу юридичної особи
(ТОВ “Б”) на укладення угоди з метою, завідомо суперечної
інтересам держави і суспільства, за умов відсутності повноважень
на укладення такої угоди у посадової чи фізичної особи, яка
підписала цю угоду від імені юридичної особи. Адже, сам факт
підписання оспорюваного договору купівлі-продажу від імені ТОВ
“Б” неуповноваженою на це особою, не свідчить про наявність
умислу у ТОВ “Б” на ухилення від сплати податків. Необхідними
умовами для визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
є її укладення з метою завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б
однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Доказами спрямованості умислу суб’єкта оспорюваних угод на
приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути,
зокрема, надані податковими органами відомості:
- про визнання недійсними у встановленому законодавством порядку
установчих (статутних) документів;
- про відсутність підприємства (сторони угоди) за юридичною та
фактичною адресами;
- про неподання податкової звітності до органів державної
податкової служби;
- про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької
діяльності та інше.
Судом апеляційної інстанції правомірно спростовано посилання
позивача на незаконність державної реєстрації ТОВ “Б” та його
установчих документів, як на одну з підстав виникнення позовних
вимог виходячи з того, що рішенням Подільського районного суду
м. Києва від 24.02.2003 (а.с. 16-20, том 2) відмовлено в позові
ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання недійсними
установчого договору і статуту ТОВ “Б” та про зобов’язання
скасувати державну реєстрацію ТОВ “Б”. Водночас відсутність
знаходження товариства за юридичною адресою, вказаною в
установчих документах, не є достатньою підставою для визнання
недійсними укладених за його участю угод, так як такі обставини
відповідно до ст. 8 Закону України “Про підприємництво”
( 698-12 ) (698-12)
(чинної до 01.01.2004) є підставою для повідомлення
господарюючим суб’єктом про зміну свого місцезнаходження органу
державної реєстрації.
Разом з тим колегія погоджується з відхиленням судом апеляційної
інстанції як неналежних доказів фінансово-господарських
документів ТОВ “Б” за підписом П-ка Д.О. з врахуванням їх
визнання недійсними згідно рішення Святошинського районного суду
м. Києва від 03.12.2002 у справі № 2-4189/2002, чим
спростовуються бездоказові твердження скаржника про відсутність
здійснення другим відповідачем будь-якої господарської
діяльності за квітень, травень і перше півріччя 2000 року, які
грунтуються на зазначених вище первинних документах.
З цих же підстав не заслуговують на увагу взаємовиключаючі
доводи відповідача про неподання товариством звітності до
органів державної податкової служби шляхом звітування ним після
укладення договору до ДПІ про відсутність господарської
діяльності за перше півріччя 2000 року.
Вищенаведені обставини в їх сукупності свідчать про відсутність
у ТОВ “Б” при укладенні оспорюваної угоди протиправного умислу,
спрямованого на приховування доходів від оподаткування, а відтак
і про відсутність підстав для застосування судом ст. 49 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, що достовірно встановлено судом при
прийнятті оскаржуваної постанови.
Окрім того, посилання скаржника на доведеність умислу ТОВ “Б”
при укладенні договору купівлі-продажу від 01.04.2000 зводяться
до заперечень щодо оцінки судом змісту певних доказів по справі
(рішень суду в цивільних справах, актів перевірки тощо), однак,
згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені
ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,
збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі
докази.
Касаційна інстанція також вважає за необхідне зазначити, що
створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності
(юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності –
“фіктивне підприємництво” визначено виключно у ст. 205 нового
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а тому факт
фіктивного підприємництва має встановлюватися виключно у порядку
кримінального, а не цивільного чи господарського судочинства.
З огляду на це, судом апеляційної інстанції з врахуванням
ст. 101 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином спростовано висновки суду першої
інстанції про обгрунтованість позовних вимог, які в переважній
мірі стосуються посилань на невідповідність оспорюваного
договору цивільному законодавству, а не на його укладення з
метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Зважаючи на викладене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом апеляційної інстанції норм чинного
законодавства до спірних правовідносин та відсутність будь-яких
підстав вважати, що судом помилково застосоване матеріальне чи
процесуальне право в розрізі даного спору.
Керуючись ст.ст. 111-7, 111-5, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову від 24.02.2004 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі № 17/165 (Д25/88)(Д25/78) залишити
без змін, а касаційну скаргу СДПІ у м. Дніпропетровську – без
задоволення.