ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 13/213-03-7232
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б. - головуючого
Волковицької Н. О.
Фролової Г. М.
за участю представників:
позивача А.А.А. - дов. від 27.01.2004 p.
відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційні скарги Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Одеси
на постанову від 18.02.2004 p. Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 13/213-03-7232 господарського суду Одеської
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
до - Державної податкової інспекції у H-ському
районі м. Одеси
- Управління державного казначейства у Одеській
області
про визнання недійсним рішення № 26-120-30692463-2300 від
12.10.2000 p. ДПІ у H-ському районі м. Одеси та стягнення
18195,59 грн.
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "XXX" до господарського суду Одеської області був заявлений
позов про визнання недійсним рішення № 26-120-30692463-2300 від
12.10.2000 ДПІ у H-ському районі м. Одеси, яким позивачу
донараховано 10413,40 грн. податку на репатріацію та застосовані
фінансові санкції у розмірі 1041,35 грн., а також про стягнення
18195,59 грн. нарахувань на суму податку, що надміру надійшла до
бюджету в результаті неправильного нарахування податковим органом
на підставі пункту 21.4 статті 21 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Підставою прийняття оспорюваного рішення став акт № 26/120 від
10.10.2000 про результати перевірки ТОВ "XXX" з питань дотримання
податкового законодавства України з 01.01.2000 по 01.08.2000, в
якому зафіксовано порушення підприємством статті 13 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в частині
виплати доходу нерезиденту без узгодження з податковим органом та
без підтвердження того факту, що нерезидент є податковим
резидентом своєї країни.
Рішенням від 11.12.2003 господарського суду Одеської області
(суддя Панченко О. П.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі
шляхом визнання недійсним рішення № 26-120-30692463-2300 від
12.10.2000 ДПІ у H-ському районі м. Одеси та стягнення 18195,59
грн. нарахувань на суму податку, що надміру надійшла до бюджету.
Рішення суду мотивоване пунктом 13.2 статті 13 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, відповідно до
якого резидент або постійне представництво нерезидента, що
здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з
джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом
від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки
нерезидента, що ведуться в гривнях), зобов'язані утримувати під
час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на
репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу
за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами
міжнародних угод, які набрали чинності.
Оскільки, як зазначено в рішенні, відповідно до статті 8 Угоди між
урядом СРСР та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного
оподаткування доходів і майна ( 196_050 ) (196_050)
проценти, отримані в
одній державі особою з постійним місцезнаходженням у другій
державі, не підлягають оподаткуванню в першій державі, позивачем
правомірно при виплаті процентів нерезиденту не був утриманий
податок на репатріацію.
За апеляційною скаргою ДПІ у H-ському районі м. Одеси Одеський
апеляційний господарський суд (судді: Бандура Л. І., - головуючий,
Поліщук Л. В., Туренко В. Б.), переглянувши рішення господарського
суду Одеської області в апеляційному порядку, постановою від
18.02.2004 змінив його відмовивши у задоволенні позовних вимог
щодо стягнення 18195,59 грн. нарахувань на суму податку на
прибуток, що надміру надійшла до бюджету в результаті
неправильного нарахування податковим органом, оскільки пунктом
21.4 статті 21 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що сума податку, що
надміру надійшла до бюджету в результаті неправильного нарахування
(донарахування) податковим органом, підлягає поверненню з
відповідного бюджету з урахуванням сум, сплачених за фінансовими
санкціями або зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету
майбутніх періодів на підставі заяви, що подається платником
податку такому податковому органу, якщо не минув строк позовної
давності, встановлений законодавством.
Оскільки з відповідною заявою позивач до податкового органу не
звертався, ним порушено встановлений даною нормою порядок, а тому
підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
ДПІ у H-ському районі м. Одеси подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного
господарського суду, в якій просять рішення та постанову у справі
скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному
обсязі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування господарськими судами норм матеріального права,
зокрема, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та Постанови Кабінету Міністрів України "Про
затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування
доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними
договорами України про уникнення подвійного оподаткування"
( 825-2000-п ) (825-2000-п)
.
В касаційній скарзі заявник посилається на те, що господарськими
судами помилково не прийнято до уваги, що позивачем встановлений
згаданою постановою порядок не дотримано, а тому у останнього були
відсутні підстави виплачувати нерезиденту доход без утримання
передбаченого статтею 13 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
податку на репатріацію.
Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить
постанову Одеського апеляційного господарського суду у даній
справі залишити без змін з підстав, якими вона мотивована.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників позивача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційні скарги підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими
судами першої та апеляційної інстанції підставою прийняття
оспорюваного у справ рішення ДПІ у H-ському районі м. Одеси стали
викладені в акті перевірки факти, що позивачем на користь компанії
"YYY" (Республіка Кіпр) сплачено 69400 грн. процентів за
користування кредитом. Податок на репатріацію доходів у
відповідності зі статтею 13 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не утримано.
Згідно з пунктом 13.1 даної норми ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
будь-які доходи,
отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від
провадження господарської діяльності (в тому числі проценти, що
сплачуються на користь нерезидента,) оподатковуються у порядку і
за ставками, визначеними цією статтею.
Пунктом 13.2. цієї норми ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що резидент
або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь
нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з
України, отриманого таким нерезидентом від провадження
господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що
ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 -
13.7 ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, зобов'язані утримувати під час виплати такого
доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у
розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок такої
виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які
набрали чинності.
Відповідно до статті 8 Угоди між урядом СРСР та Урядом Республіки
Кіпр "Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна"
( 196_050 ) (196_050)
проценти, отримані в одній державі особою з постійним
місцезнаходженням у другій державі, не підлягають оподаткуванню в
першій державі, позивачем правомірно при виплаті процентів
нерезиденту не був утриманий податок на репатріацію.
Касаційна інстанція зазначає, що визнаючи оспорюване рішення
недійсним, господарські суди першої та апеляційної інстанції
обмежились лише аналізом наведених норм та дійшли висновку про
правомірність дій позивача стосовно виплати нерезиденту доходу без
утримання податку на репатріацію доходів.
Разом з тим, колегія суддів визнає такий висновок господарських
судів передчасним, виходячи з наступного.
Зі змісту статті 8 Угоди між урядом СРСР та Урядом Республіки Кіпр
"Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна"
( 196_050 ) (196_050)
вбачається, що звільненою від оподаткування доходів в
першій державі може бути особа з постійним місцем
місцезнаходженням у другій державі.
Відповідно до пункту 2 статті 1 даної угоди ( 196_050 ) (196_050)
"особа з
постійним місцеперебуванням в одній державі" означає особу, яка у
відповідності з законодавством цієї держави підлягає оподаткуванню
в ній на основі проживання, місцезнаходження, наявності фактичного
керівного органу або іншого аналогічного критерію.
Касаційна інстанція зазначає, що при вирішенні господарського
спору, господарськими судами залишені поза увагою наведені
приписи, судами не встановлено, чи відповідає згаданим критеріям
нерезидент - компанія "YYY", якому позивачем було виплачено доход,
будь - які докази з цього приводу в матеріалах справи відсутні,
належна оцінка їм не надана.
Крім того, судами без будь - якої оцінки залишені посилання ДПІ у
H-ському районі м. Одеси на недотримання позивачем Порядку
звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх
походження з України згідно з міжнародними договорами України про
уникнення подвійного оподаткування ( 825-2000-п ) (825-2000-п)
, затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2000 № 825 (в
редакції, що діяла на момент спірних правовідносин). Рішення та
постанова у справі не містять будь - яких пояснень з цього приводу
або спростувань доводів відповідача щодо необхідності застосування
вказаного нормативно - правового акту до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю, встановленими судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на
увазі, що у відповідності зі статтею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази
підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною
докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення
навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з
огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь
якої приймається рішення, є порушення вимог статті 42
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що судом першої та
апеляційної інстанції при розгляді справи та прийняття судових
рішень не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам
у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про
не з'ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для
правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Враховуючи викладене, касаційна інстанція зазначає, що спір був
розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття
незаконних та необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Одеської області.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 11.12.2003 p. господарського суду Одеської області та
постанову від 18.02.2004 p. Одеського апеляційного господарського
суду у справі № 13/213-03-7232 господарського суду Одеської
області скасувати, справу скерувати до господарського Одеської
області на новий розгляд.
Касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м. Одеси задовольнити
частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Г. Фролова