ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N А-27/443-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Малахатко І.І. – дов. від 16.06.2004
року
відповідачів Міщенко Л.В. – дов. від 10.06.2004
року
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Червонозаводському районі м. Харків
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 25.02.2004
року
у справі № А-27/443-03 господарського суду
Харківської області
за позовом Харківського інженерно-будівельного
об’єднання “Союз”
до Державної податкової інспекції у
Червонозаводському районі м. Харків
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі
м. Харків від 01.10.2003 року № 0000172350/0
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2003 року Харківське інженерно-будівельне об’єднання
“Союз” звернулося до господарського суду Харківської області з
позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському
районі м. Харків про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Червонозаводському районі м. Харків від 01.10.2003 року
№ 0000172350/0, яким виявлено завищення суми бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість в сумі 193850,00 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта
перевірки від 29.09.2003 року № 218-26-223 у якому, зокрема
зазначено, що позивачем порушено підпункт 5.1.20 пункту 5.1
статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в результаті чого зменшено від’ємне значення з
податку на додану вартість за липень 2003 року у сумі 193850,00
грн., тобто позивач помилково користувався пільгою визначеною
зазначеним пунктом, оскільки він являючись інвестором,
замовником та генеральним підрядчиком в будівництві житлового
будинку, передав (реалізував) квартири в новозбудованому будинку
юридичним особам які не є інвесторами або повіреними особами
будь якої фізичної особи. Відповідно до статті 22 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач збільшив
позовні вимоги та просить суд, стягнути з відповідача на користь
позивача вартість послуг адвоката в сумі 2700,00 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 29.12.2003
року (суддя Мамалуй О.О.), залишеним без змін постановою
Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2004
року (судді: Бондаренко В.П. - головуючий, Лакіза В.В., Токар
М.В.), позов задоволено: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Червонозаводському районі м. Харків від 01.10.2003 року
№ 0000172350/0, стягнуто з Державної податкової інспекції у
Червонозаводському районі м. Харків на користь Харківського
інженерно-будівельного об’єднання “Союз” 85 грн. державного
мита, 118 грн. судових витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу та 2700 грн. судових витрат на
оплату адвоката.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що: позивачем було
здійснено будівництво житлового будинку, та були здійснені
операції з новозбудованим житлом, яке було надано його
контрагентами фізичним особам, в звязку з чим на зазначені
операції позивача розповсюджуються положення підпункту 5.1.20
пункт 5.1 статті 5 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
Крім того, у постанові господарського суду апеляційної
інстанції, зазначено, що право позивача, як підрядної
організації не сплачувати податок на додану вартість у разі
продажу новозбудованого житла фізичним особам для проживання,
випливає із листів Комітету Верховної Ради України з питань
фўнансўв і банківської діяльності від 29.05.2000 року
№ 06-10/346 та Державної податкової адміністрації від 27.11.2002
року № 18445/7/15-3417-25. Крім цього, прийняття спірного
податкового повідомлення-рішення відповідачем, на підставі акта
перевірки, у якому зроблено висновок щодо зазначеного порушення
позивачем, протирічить Закону України “Про інвестиційну
діяльність” ( 1560-12 ) (1560-12)
, яким передбачено, що інвестор є
власником інвестиції та результатів її вкладання. Щодо оплати
послуг адвоката, то відповідно до Закону України “Про
адвокатуру” ( 2887-12 ) (2887-12)
сума послуг адвоката встановлюється
адвокатом та клієнтом, а згідно статті 44 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
вона відноситься до
складу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державна податкова
інспекція у Червонозаводському районі м. Харків звернулась до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
25.02.2004 року, в якій просить рішення та постанову у даній
справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові
відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
а саме: підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та статті 56
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників
сторін присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій, позивачем було здійснено будівництво житлового
будинку, та були здійснені операції з новозбудованим житлом,
щодо передачі частини квартир, сторонам (контрагентам) за
договорами дольової участі у будівництві, якими, зазначені
квартири були надані (реалізовані) фізичним особам.
Приймаючи судові рішення господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій також було встановлено, що з умов угоди
від 18.09.2001 року № 29 про залучення коштів та матеріальних
активів з метою інвестування будівництва житла для
військовослужбовців Прикордонних військ України та членів їх
сімей, укладеної між відділом будівництва та розквартирування
Південно-Східного напряму Прикордонних військ України -
(замовник) та позивачем - (інвестор), прямо передбачено, що
житло призначено для надання фізичним особам -
військовослужбовцям. Предметом договору від 25.09.2001 року
№ 37, укладеного між позивачем - (Замовник) та відділом
будўвництва та розквартирування Південно-Східного напряму
Прикордонних військ України - (Дольщік), являється сумісна
участь в будівництві квартир для військовослужбовців та членів
їх сімей, тобто фізичним особам.
Передача новозбудованих квартир здійснювалась за:
- договором дольової участі у будівництві від 15.08.1997 року
№ 52-50/06 укладеного між позивачем - (замовник та генеральний
підрядчик) та Харківським обласним виробничим об’єднанням
теплових мереж “Харківтеплоенерго” - (Дольщік)
- договором від 25.09.2001 року № 37, укладеного між позивачем -
(Замовник) та відділом будівництва та розквартирування
Південно-Східного напряму Прикордонних військ України -
(Дольщік), а згідно листів контрагентів позивача, квартири які
були їм передані за договорами дольової участі у будівництві,
розподілені, реалізовані фізичним особам (а.с. 34, 35).
Ухвалюючи судові рішення господарські суди першої та апеляційної
інстанцій дійшли висновку про те, що зазначені договори дольової
участі у будівництві є інвестиційними договорами, за якими
контрагенти позивача частково фінансують будівництво житлового
будинку, за що отримують певний набір квартир загальної площі,
зазначеної у договорі, що є їх власністю, як результат
здійснення ними (контрагентами) інвестицій у будівництво, на
підставі наданих до матеріалів справи доказів: (договір від
15.08.1997 року № 52-50/06, а.с. 84; договір від 25.09.2001 року
№ 37, а.с. 85), та звільнення від оподаткування податком на
додану вартість всієї кошторисної вартості житла як цілісного
відокремленого об’єкта власності і правомірного застосування
позивачем підпункту 5.1.20 пункт 5.1 статті 5 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Судова колегія вважає, що такий висновок господарського суду
першої та апеляційної інстанцій відповідає фактичним обставинам
справи та вимогам діючого законодавства виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 5.1.20 пункт 5.1 статті 5 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, від обкладання
податком на додану вартість звільняються операції з продажу або
передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для
його використання як місця проживання.
Отже, за змістом зазначеної норми звільнення від оподаткування
операцій з передачі у власність фізичним особам житла,
збудованого за їх кошти, означає звільнення від оподаткування
податком на додану вартість всієї кошторисної вартості
зазначеного житла, як цілісного відокремленого об’єкта
власності.
Факт продажу новозбудованих квартир фізичним особам для
проживання підтверджено матеріалами справи і відповідачем не
заперечується.
Господарськими судами попередніх інстанцій цілком правомірно не
взято до уваги доводи відповідача, щодо продажу житла фізичним
особам не самим позивачем, оскільки в контексті підпункту 5.1.20
пункт 5.1 статті 5 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від оподаткування податком на додану
вартість звільняються не платники податків, які безпосередньо
передають чи продають житло фізичним особам, а вся його
вартість. За наявності фінансування будівництва житла для
фізичних осіб з будь-яких джерел з наступною передачею такого
житла у власність цим особам ні будівельна організація-замовник,
ні підрядні організації, які безпосередньо виконують будівельні
роботи, не сплачують податок на додану вартість по операціях з
виконання будівельних робіт.
Також, судова колегія вважає, що господарські суди першої та
апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку, щодо віднесення
вартості послуг адвоката до судових витрат, виходячи із
наступного.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
витрати, що підлягають сплаті за
послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом
України “Про адвокатуру” ( 2887-12 ) (2887-12)
. Дія вказаного закону
поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону
України “Про адвокатуру” ( 2887-12 ) (2887-12)
, котра зазначає, що
адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну
освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника
адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити,
одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю
та прийняв Присягу адвоката України.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що до складу судових витрат входить
оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати
за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в
тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі
послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними
фінансовими документами.
Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачає відшкодування сум, які були
сплачені стороною за отримання послуг адвоката, як судові
витрати.
Доводи відповідача викладені в касаційній скарзі є
непереконливими та спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та
постанова у справі прийняті у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи
скасування не вбачається.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Харківської області від 29.12.2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 25.02.2004 року у справі № А-27/443-03 господарського суду
Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі
м. Харків - без задоволення.