ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 1-31/295-03-5799
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Н” на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
14.01.2004р., рішення господарського суду Одеської області від
27.11.2003р.
у справі № 1-31/295-03-5799 господарського суду Одеської області
за позовом Приватного підприємства “С”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Н”
про стягнення 131 069,64грн., усунення перешкод у користуванні
землею
за участю представників:
ПП “С” – не з’явилися;
ВАТ “Н” – не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Приватне підприємство “С” звернулося до господарського суду
Одеської області з позовом та просило зобов’язати відповідача –
Відкрите акціонерне товариство “Н” усунути перешкоди у
користуванні земельною ділянкою, загальною площею 205,4га та
стягнути з відповідача 131069,64грн. в рахунок відшкодування
шкоди, заподіяної у зв’язку з неправомірними діями відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що є
орендарем зазначеної земельної ділянки, однак, відповідач
перешкоджає йому у користуванні нею. Вказана земельна ділянка
складається із земельних ділянок фізичних осіб, переданих ПП “С”
відповідно до умов укладених договорів оренди. Позивач
стверджує, що на виконання зобов’язань за цими договорами, ним
було здійснено оплату орендних платежів та передано майно на
загальну суму 45 500грн. Зазначені витрати відповідач просить
йому відшкодувати за рахунок відповідача. Крім того, позивач
просить стягнути з відповідача 85569,64грн. неотриманих доходів,
які він би отримав, якщо б відповідач не перешкоджав йому у
здійсненні права користування земельною ділянкою (т.1 а.с.3-5).
Відповідач у справі – ВАТ “Н” заявлені вимоги у відзиві на позов
відхиляє, вказуючи на те, що його право на користування спірною
земельною ділянкою підтверджується актом на право колективної
власності на землю. Особи, які мають право на відведення ним
земельної частки в натурі, стверджує відповідач, не реалізували
вўдповўдне право; право таких осіб на земельні ділянки не
підтверджено відповідними правовстановлюючими документами (т. 2
а.с.42-43).
Рішенням господарського суду Одеської області від 27.11.2003р.
позов задоволено. Відповідно до рішення суду:
- зобов’язано відповідача утриматись від вчинення дій, які
перешкоджають у користуванні позивачем земельною ділянкою площею
204,5 умовних кадастрових гектарів;
- стягнуто з відповідача на користь позивача 131 069,64грн.
(т.2 а.с.54-59).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
14.01.2004р. рішення господарського суду Одеської області від
27.11.2003р. залишено без змін (т.2 а.с.83-85).
Прийняті судові акти мотивовані тим, що:
- ПП “С” є орендарем спірної земельної ділянки, право
користування якою виникло на підставі укладених позивачем з
фізичними особами договорів оренди, зареєстрованих у
встановленому порядку;
- відмовившись погодити та звільнити місце розташування
земельної ділянки, відповідач тим самим перешкоджає позивачу у
здійсненні права користування нею;
- позивачу, внаслідок чинення відповідачем перешкод у
користуванні орендованою земельною ділянкою, заподіяно шкоду,
яка підлягає відшкодуванню шляхом стягнення з відповідача
витрат, понесених ним у зв’язку із сплатою коштів за
користування спірною земельною ділянкою орендодавцям, та
неотриманих доходів.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ “Н”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення щодо
відмови у задоволенні заявленого позову.
У поданій касаційній скарзі ВАТ “Н” посилається на те, що судами
першої та апеляційної інстанції: неправильно застосовані п. 4
Перехідних положень ЗК України, ст.ст. 7, 24 Закону України “Про
оренду землі” ( 161-14 ) (161-14)
; не застосована ст. 4 цього Закону, що
підлягала застосуванню до взаємовідносин сторін; порушені вимоги
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
В силу ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про оренду землі” ( 161-14 ) (161-14)
(в редакції Закону, чинній на момент укладення договорів
оренди), оренда землі - це засноване на договорі строкове,
платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною
орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляді
прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами встановлено,
що позивач у справі – ПП “С” є орендарем спірної земельної
ділянки площею 205,4 умовних кадастрових гектарів.
Відповідне право володіння і користування спірною земельною
ділянкою виникло у позивача внаслідок укладення останнім 65
договорів оренди з фізичними особами – власниками земельних
часток (паїв) та виділення земельної ділянки єдиним масивом
групі власників – орендодавців за відповідним договорами для
надання в оренду ПП “С” для ведення товарного
сільськогосподарського виробництва розпорядженням
Овідіопольської райдержадміністрації Одеської області № 668 від
04.10.2002р.
В силу ст. 18 Закону ( 161-14 ) (161-14)
, укладений договір оренди
земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Згідно ч. 2 ст. 126 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
, право оренди землі
оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Зазначені договори, як встановлено судами, зареєстровані у
встановленому порядку Надлиманською сільською радою Одеської
області.
Отже, судами вірно не взяті до уваги доводи відповідача в
частині оспорення права фізичних осіб на надання в оренду
земельних часток, що є об’єктами вказаних договорів оренди,
оскільки укладені договори не визнані недійсними судом в
установленому порядку. Дійсність таких договорів не є предметом
розгляду у даній справі.
Таким чином, судами встановлено, що позивач є користувачем
спірної земельної ділянки, права якого щодо володіння та
користування земельною ділянкою обмежується відповідачем, який
чинить перешкоди у здійсненні таких прав, передачі земельної
ділянки та погодження її місця розташування.
Відповідно до ст. 27 Закону ( 161-14 ) (161-14)
, орендареві
забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку
нарівні із захистом права власності на земельну ділянку
відповідно до закону.
За змістом ст. 152 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
, держава забезпечує
громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав
власності на землю. Власник земельної ділянки або
землекористувач, відповідно до ч. 2 цієї норми, може вимагати
усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці
порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною
ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, згідно
ч. 3 ст. 152 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
, захист прав громадян та
юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється визначеними цією
нормою способами, а також застосування інших, передбачених
законом, заходів.
Отже, встановлений ст. 152 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
перелік
заходів захисту прав власників землі та землекористувачів не є
виключним.
Оскільки судами встановлено порушення прав позивача як
землекористувача земельної ділянки, суди правомірно визнали
обгрунтованими заявлені вимоги в частині усунення перешкод у
користуванні земельною ділянкою та вірно прийняли рішення щодо
захисту таких прав.
Враховуючи, що судами встановлено, що в наслідок неправомірних
дій відповідача, які полягають у порушенні прав позивача, а саме
перешкоді у здійсненні правомочностей щодо володіння та
користування земельною ділянкою, позивачу завдано шкоду, ними
правомірно визначено, що заподіяна шкода підлягає відшкодуванню
шляхом повного відшкодування заподіяних збитків у розмірі
131 069,64грн., у т.ч.:
- витрат у сумі 45 500грн., понесених у зв’язку з сплатою
орендних платежів за укладеними з фізичними особами договорами
оренди, за умови неможливості фактичного володіння та
користування земельною ділянкою з вини відповідача;
- неотриманих доходів у розмірі 85 569,64грн., які б позивач
міг отримати, якщо б відповідач утримався від вчинення дій, що
перешкоджають позивачу у здійсненні прав орендаря спірної
земельної ділянки.
За таких обставин, доводи поданої касаційної скарги
безпідставні, а постанова Одеського апеляційного господарського
суду від 14.01.2004р. та рішення господарського суду Одеської
області від 27.11.2003р. прийняті з урахуванням норм
матеріального та процесуального права і підстав для їх
скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
14.01.2004р. та рішення господарського суду Одеської області від
27.11.2003р. у справі № 1-31/295-03-5799 залишити без змін, а
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Н” – без
задоволення.