ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 7/330-03
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грека Б.М.,
суддів Бур'янової С.С., Яценко О.В.
розглянувши
касаційну скаргу H-cького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів
на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 01.04.2004 року
у справі № 7/330-03
за позовом H-cького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів
до ТОВ "XXX"
про стягнення 18794,16 грн.
За участю представників сторін
від позивача А.А.А. дов. від 07.06.04р. № 01-08/776,
від відповідача не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.12.2003
року (суддя Мінєєва Н.В.) в позові H-cького обласного відділення
Фонду України соціального захисту інвалідів до ТОВ "XXX" про
стягнення 18794,16 грн. на підставі ст. 18 та ч. 3 ст. 20 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
01.04.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено
без змін, а апеляційна скарга позивача залишена без задоволення з
тих же підстав.
Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх судових інстанцій,
позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського
суду України в якій просить скасувати постанову Житомирського
апеляційного господарського суду від 01.04.2004 року, якою
залишено без змін рішення господарського суду Вінницької області
від 11.12.2003 року у справі № 3/330-03, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме
ч.ч. 3, 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
та п.п. 5, 10-14 Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів
( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 03.05.1995 року № 314.
Доповідач по справі - суддя Бур'янова С.С.
Заслухавши суддю - доповідача та доводи представника позивача,
проаналізувавши правильність застосування судами норм
матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з
наступного.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що згідно із звітом
про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік ТОВ "XXX"
створило протягом зазначеного року лише шість робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів, в порушення ст. 20 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, яка передбачає обов'язок створення робочих місць для
інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих і
передбачені у зв'язку з цим штрафні санкції позивачу не
перерахував.
Крім того, господарські суди встановили, що:
-згідно з поданим ТОВ "XXX" звітом за 2002 рік норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів на цьому
підприємстві становив 12 чол., фактично працювало 6 чол.;
-з матеріалів справи не вбачається, що на ТОВ "XXX" направлялися
інваліди і назване підприємство відмовило в їх працевлаштуванні.
Відповідно до статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції Закону
України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 ) (2606-14)
) для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено таке:
"Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
парці України, Міністерства соціального захисту України, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів".
У пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, на виконання
Постанови Верховної Ради України від 14.10.1994 № 205 "Про
внесення змін до Закону Української РСР "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Українській РСР" ( 205/94-ВР ) (205/94-ВР)
(далі -
Положення), зазначено, що "працевлаштування інвалідів здійснюється
державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з
урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК
(медико-соціальної експертної комісії)".
Відповідно до пункту 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства,
зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Порушення апеляційною інстанцією вимог статті 101 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
про яке йдеться в касаційній скарзі, з матеріалів справи не
вбачається.
Згідно з частиною першою статті 38 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд
зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для
вирішення спору. Цей законодавчий припис з огляду на вимоги статті
99 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
стосується й перегляду справ в
апеляційній інстанції. У такому разі йдеться не про "додаткове
подання доказів", яке зазначено в частині першій статті 101 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а про їх витребування апеляційною інстанцією.
Скаржником не наведено обгрунтованих доводів щодо необхідності
залучення до участі у справі районного центру зайнятості та не
зазначено, який саме процесуальний статус названа організація
повинна була, на думку скаржника, мати в даній справі. Зі скарги
не вбачається, яким чином оскаржувана постанова "стосується прав
та обов'язків" районного центру зайнятості. Для вирішення даного
спору між відповідачем і ТОВ "XXX" правове значення має, зокрема,
сам факт направлення чи ненаправлення інвалідів уповноваженими
органами та організаціями для працевлаштування на названому
підприємстві, а не причини, з яких таке направлення ними не
здійснювалося.
Водночас у розгляді даної справи судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що виявилося в такому.
Судові інстанції не встановили належними засобами доказування
наявності чи відсутності фактичних обставин щодо інформування ТОВ
"XXX" відповідно до зазначеного пункту 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
державної служби зайнятості та місцевих органів соціального
захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади на
названому підприємстві, на яких може використовуватися праця
інвалідів.
Крім того, частиною третьою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено, що сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів).
Судовими інстанціями не повно з'ясовано, на підставі відповідних
документів, наявність відповідного прибутку у ТОВ "XXX" у 2002
році та реальної можливості сплатити нараховані штрафні санкції.
Таким чином, судові рішення по суті справи прийнято за неповного
з'ясування фактичних обставин, що входять до предмету доказування
у справі.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити фактичні обставини, зазначені в цій постанові, дати їм
та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу H-cького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
01.04.2004 року та рішення господарського суду Вінницької області
від 11.12.2003 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Вінницької
області.
Головуючий Грек Б.М.
Судді Бур'янова С.С.
Яценко О.В.