ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
 15.06.2004                                       Справа N 34/263а
 
         (ухвалою Судової палати у господарських справах
              Верховного Суду України від 04.11.2004
         відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
 
 
     Вищий господарський суд  України  у  складі  колегії  суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Фролової Г.М. за
участю представників: позивача С. - дов. від 14.06.2004, К. - дов.
від   14.06.2004,  Л.  -  дов.  від  14.06.2004,  Ш.  -  дов.  від
14.06.2004, відповідача Ч.  - дов.  від 11.06.2004,  В. - дов. від
11.06.2004, Т.  -  дов.  від 11.06.2004,  розглянувши у відкритому
судовому засіданні  касаційну  скаргу   на   постанову   Державної
податкової  інспекції  Центрально-міському районі м.  Горлівки від
12.01.2004 Донецького апеляційного господарського  суду  у  справі
N 34/263а   господарського   суду  Донецької  області  за  позовом
Державного підприємства  "Артемвугілля"  до  Державної  податкової
інспекції  у  Центрально-міському районі м.  Горлівки про визнання
недійсними    податкових    повідомлень    -    рішень    ДПІ    у
Центрально-міському районі     м.    Горлівки    від    15.08.2003
NN 0000292640/1, 0000252640/1, 0000302640/1 В С Т А Н О В И В:
 
     ДП  "Артемвугілля"  до  господарського суду Донецької області
був заявлений    позов    про   визнання   недійсними   податкових
повідомлень-рішень ДПІ у Центрально-міському  районі  м.  Горлівки
від 15.08.2003 NN 0000292640/1,  0000252640/1, 0000302640/1, якими
підприємству  визначено  податкові  зобов'язання:  зі   збору   за
забруднення навколишнього    природного   середовища   у   розмірі
46169 грн.  та штрафні санкції - 22547,33 грн.,  податку на додану
вартість  у  сумі  647166  грн.  та штрафні санкції - 647166 грн.,
збору за геологорозвідувальні  роботи  в  розмірі  19775,05  грн.,
штрафні санкції - 7075,38 грн.
 
     Підставою прийняття  оспорюваних повідомлень-рішень є акт від
21.07.2003 про результати позапланової комплексної  документальної
перевірки  дотримання  вимог  податкового  законодавства Державним
підприємством шахтою  імені  М.І.Калініна  виробничого  об'єднання
"Артемвугілля".
 
     В акті   зафіксовано   такі   порушення  підприємством  вимог
податкового законодавства:
     порушення позивачем  підпункту  7.4.4  пункту  7.4  статті  7
Закону України "Про податок на додану  вартість"  ( 168/97-ВР  ) (168/97-ВР)
        ,
оскільки  підприємство  не  скорегувало  податковий  кредит у сумі
647166 грн.  за раніше спожиту електроенергію, отриману за рахунок
коштів гранту - ТАСІС.
     порушення позивачем  пункту  5.5   Інструкції   про   порядок
справляння  збору  за  геологорозвідувальні  роботи,  виконані  за
рахунок державного бюджету,  затвердженої наказом Комітету України
з  питань  геології  та  використання надр та державної податкової
адміністрації  України  N  105/309  ( z0474-99  ) (z0474-99)
          від  23.06.99,
оскільки  підприємством не застосований коефіцієнт 0,2 за видобуті
супутно залягаючі корисні копалини.
     порушення позивачем  пункту  5.7 Постанови Кабінету міністрів
України "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за
забруднення навколишнього природного середовища та стягнення цього
збору" ( 303-99-п ) (303-99-п)
        ,  оскільки  на  підприємстві  відсутні  ліміти
викидання забруднюючих речовин у приподні водні об'єкти.
 
     Рішенням господарського суду Донецької області від 25.11.2003
(суддя О.Кододова)  позовні  вимоги  задоволено  шляхом   визнання
недійсними    податкових    повідомлень    -    рішень    ДПІ    у
Центрально-міському районі    м.    Горлівки    від     15.08.2003
NN 0000292640/1, 0000252640/1, 0000302640/1.
 
     Рішення суду мотивовано тим,  електроенергія, яка оплачена за
рахунок коштів гранту - ТАСІС була отримана та  спожита  позивачем
до 1 липня 2002 року. Згідно вимог підпункту 7.4.1 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        , виходячи з
того,  що вартість придбаної електроенергії як товару віднесена до
складу валових витрат, податковий кредит було сформовано за першою
з  подій,  а  саме  -  по даті отримання податкової накладної,  що
засвідчує факт придбання товарів. Підстави корегування податкового
кредиту  в  момент  здійснення  другої  із  подій нормами статті 7
вищенаведеного  Закону  не  визначені.  Оплата  заборгованості  не
власними  коштами за спожитий товар не є підставою для корегування
податкового кредиту.
 
     Також в  рішенні  встановлено,  що  видобуток  германію,   як
товарної  продукції  при  видобутку  кам'яного  вугілля позивач не
здійснює.  Вилучення германію із надр є технологічно вимушеним при
здійснені   видобутку   основної  корисної  копалини  -  кам'яного
вугілля,  а тому відповідно до пункту 3.3 Інструкції  про  порядок
справляння  збору  за  геологорозвідувальні  роботи,  виконані  за
рахунок державного    бюджету    ( z0474-99    ) (z0474-99)
            збір     за
геологорозвідувальні   роботи   у   даному   випадку   не  повинен
справлятись.  Крім того,  оскільки перевірка, за результатами якої
прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення щодо визначення
збору за геологорозвідувальні роботи, в порушення пунктів 8.1, 8.3
даної  інструкції,  проведена  податковим  органом  не  спільно  з
відповідними  органами,  акт  перевірки  за   результатами   такої
перевірки не є належним доказом щодо встановлення порушення.
 
     Стосовно збору   за   забруднення   навколишнього  природного
середовища,  господарський  суд  зазначив,  що  Кабінет  Міністрів
України  Постановою  від  28.12.2001  N  1779 ( 1779-2001-п ) (1779-2001-п)
         вніс
зміни до "Порядку встановлення  нормативів  збору  за  забруднення
навколишнього  природного  середовища  і  стягнення  цього збору",
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від  01.03.99
N 303  ( 303-99-п  ) (303-99-п)
          і  виключив  пункт  5 повністю.  Крім того,
попередня  редакція  Порядку  не  містила  пункт  5.7,   на   який
посилається  відповідач в обґрунтування донарахування збору.  Крім
того, господарським судом встановлено, що донарахування збору було
проведене по об'єкту, який не знаходився у розпорядженні позивача,
а переданий Компанії "Укрвуглереструктуризація".
 
     За апеляційною  скаргою  ДПІ  у  Центрально-міському   районі
м. Горлівки   Донецький   апеляційний   господарський  суд  (судді
І.Алєєва - головуючий,  О.Агапов, Ю. Гурєєв), переглянувши рішення
господарського  суду  Донецької  області  в  апеляційному порядку,
постановою від 12.01.2004 залишив його без змін з тих же підстав.
 
     ДПІ у Центрально-міському районі м. Горлівки подала до Вищого
господарського   суду   України   касаційну  скаргу  на  постанову
Донецького  апеляційного  господарського  суду,  в  якій   просить
рішення  та  постанову у справі скасувати,  в задоволенні позовних
вимог  відмовити,  мотивуючи   касаційну   скаргу   доводами   про
неправильне застосування судом норм матеріального права,  зокрема,
пункту 5.1 статті 5 Закону  України  "Про  оподаткування  прибутку
підприємств"  ( 334/94-ВР  ) (334/94-ВР)
        ,  відповідно до якого валові витрати
виробництва  -  це  сума  будь-яких  витрат  платника  податків  у
грошовій,  матеріальній або нематеріальній формах,  здійснювана як
компенсація вартості товарів,  які придбаваються  таким  платником
податків  для  їх  подальшого використання у власній господарській
діяльності.  Оскільки  позивач   здійснив   компенсацію   вартості
спожитої електроенергії не власними коштами,  а коштами гранта, то
повинен був відкоригувати валові витрати.
 
     Також посилається   на   порушення   позивачем   пункту   5.3
Інструкції  про  порядок обчислення та сплати збору за забруднення
навколишнього природного середовища ( z0544-99  ) (z0544-99)
        ,  відповідно  до
якого  щорічні  ліміти  скидів  у водні об'єкти загальнодержавного
значення для первинних водокористувачів визначаються у дозволах на
спеціальне водокористування,  які видають органи Мінекоресурсів. У
позивача такий дозвіл відсутній.
 
     Крім цього,  звертає увагу касаційної інстанції на  порушення
господарськими  судами  вимог  Інструкції  про  порядок справляння
збору  за  геологорозвідувальні  роботи,   виконані   за   рахунок
державного  бюджету  ( z0474-99 ) (z0474-99)
        ,  відповідно до пункту 5.5 якої,
якщо надрокористувачі  видобувають  більше  одного  виду  корисних
копалин,  що  супутньо  залягають  на  одному  родовищі,  збір  за
виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється за основний  вид
корисної  копалини  у  повному  обсязі,  а  за  супутньо залягаючі
корисні копалини - із застосуванням до нього коефіцієнта 0,2.
 
     Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу,  у якому просить
постанову  Донецького  апеляційного  господарського  суду  у даній
справі залишити без змін з підстав, якими вона мотивована.
 
     Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх
у  судовому  засіданні  представників  сторін,  перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові,  колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
 
     Відповідно до     вимог     статті    111-7    Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
          касаційна  інстанція
виходить  з обставин,  встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
 
     Як вбачається з матеріалів справи,  згідно угоди  між  урядом
України    та    Європейським    співтовариством,    представленим
Європейською  комісією,  щодо  скорочення  браку   ліквідності   в
українському  секторі  електроенергетики  від  30  жовтня  2002 за
повідомленням Міністерства палива та енергетики України N 10-3/762
від   17.12.2002   за   рахунок   коштів   гранту   ТАСІС,  шляхом
перерахування платіжним  дорученням  N  7  від   09.12.2002   було
здійснено часткове   погашення   заборгованості,  що  склалася  на
1 липня 2002 за  спожиту  електроенергію  шахти  ім.  М.І.Калініна
перед ВАТ "Донецькобленерго" на суму 3883000 грн.
 
     Електроенергія, яка сплачена за рахунок коштів гранту - ТАСІС
була отримана та спожита позивачем до 1 липня 2002 р.
 
     Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону  України
"Про  податок  на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         податковий кредит
звітного  періоду   складається   із   сум   податків,   сплачених
(нарахованих)  платником  податку  у  звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт,  послуг),  вартість яких відноситься до
складу  валових  витрат  виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
 
     Датою виникнення права платника податку на податковий  кредит
вважається  дата  здійснення  першої  з  подій:  або дата списання
коштів з банківського рахунку платника податку  в  оплату  товарів
(робіт,  послуг),  дата  виписки  відповідного  рахунку (товарного
чека) - в разі розрахунків  з  використанням  кредитних  дебетових
карток  або  комерційних  чеків;  або  дата  отримання  податкової
накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку  товарів
(робіт, послуг) (підпункту 7.5.1 пункту 7.5 цієї ж норми)
 
     Керуючись вказаними приписами підприємством податковий кредит
було сформовано за першою з подій - по даті  отримання  податкової
накладної, що засвідчує факт придбання товарів.
 
     Підстави корегування  податкового кредиту в момент здійснення
другої з   подій   нормами   статті   7   вищенаведеного    Закону
( 168/97-ВР  ) (168/97-ВР)
          не  визначені,  тому  касаційна  інстанція  визнає
обґрунтованим висновок господарського суду першої  та  апеляційної
інстанції, що   ознаки   визначені  підпунктом  7.4.4  пункту  7.4
статті 7 Закону України "Про  податок  на  додану  вартість",  які
позбавляють  платника  податків на включення сплачених сум податку
на податку на вартість до податкового кредиту,  податковим органом
не  доведені,  і  корегування податкового кредиту та донарахування
податкового зобов'язання у сумі 647166 грн.,  а також застосування
штрафних санкцій є безпідставним.
 
     Також касаційна  інстанція  зазначає,  що  згідно  пункту 5.5
"Інструкції про порядок справляння збору  за  геологорозвідувальні
роботи, виконані за рахунок державного бюджету" ( z0474-99 ) (z0474-99)
        , якщо
надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних  копалин,
що  супутньо  залягають  на  одному  родовищі,  збір  за  виконані
геологорозвідувальні роботи обчислюється за основний вид  корисної
копалини  у  повному  обсязі,  а  за  супутньо  залягаючі  корисні
копалини - із застосуванням до нього  коефіцієнта  0,2.  У  такому
разі  для  обчислення  загальної  суми збору до нормативу збору за
основний вид   корисної    копалини    застосовується    загальний
коефіцієнт 1,2.
 
     Разом з цим, згідно з пунктом 12 Постанови Кабінету Міністрів
України "Про затвердження порядку встановлених нормативів збору за
геологорозвідувальні   роботи,   виконані  за  рахунок  державного
бюджету,  та його справляння"  ( 115-99-п  ) (115-99-п)
        ,  збір  за  виконані
геологорозвідувальні  роботи  не справляється за корисні копалини,
видобуток яких є технологічно вимушеним  у  зв'язку  з  видобутком
інших  корисних  копалин  в  обсягах,  погоджених  з  відповідними
органами державного  гірничого  нагляду,  державного  геологічного
контролю та охорони навколишнього природного середовища.
 
     Господарськими судами   першої   та   апеляційної   інстанції
встановлено,  що видобуток  германію  як  товарної  продукції  при
видобутку   кам'яного   вугілля  позивач  не  здійснює.  Вилучення
германію із надр є технологічно вимушеним при здійснені  видобутку
основної  корисної  копалини  -  кам'яного  вугілля,  тому збір за
виконані геологорозвідувальні роботи у даному випадку  не  повинен
справлятись.
 
     Стосовно нарахування   збору   за  забруднення  навколишнього
природного середовища,  колегія суддів зазначає,  що з  матеріалів
справи   вбачається   та  встановлено  господарськими  судами,  що
підставою визначення податкового зобов'язання з даного збору стало
порушення  підприємством  пункту  5.7 Постанови Кабінету Міністрів
України від 01.03.1999  N  303  ( 303-99-п  ) (303-99-п)
          "Про  затвердження
порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього
природного середовища і стягнення цього збору".
 
     Проте, як правомірно  зазначено  в  рішенні  та  постанові  у
справі, Кабінет  Міністрів  України Постановою від 28.12.2001 року
N 1779   ( 1779-2001-п   ) (1779-2001-п)
            вніс    зміни    до    зазначеного
нормативно-правового акту, виключивши пункт 5 повністю. Крім того,
попередня  редакція  Порядку  не  містила  пункту  5.7,  на   який
посилається відповідач, обґрунтовуючи донарахування збору.
 
     Також касаційною  інстанцією приймаються до уваги встановлені
господарськими судами факти, що донарахування збору було проведене
по  об'єкту,  який  не  знаходився  у  розпорядженні  позивача,  а
переданий       іншому       підприємству        -        Компанії
"Укрвуглереструктуризація".
 
     З огляду на викладене,  колегія суддів вважає,  що рішення та
постанова  у   справі   прийняті   у   відповідності   з   нормами
матеріального  права,  підстав  для  їх  зміни  чи  скасування  не
вбачається.
 
     Керуючись статтями 111-5,  111-7,  пунктом  1  статті  111-9,
статтями  111-10,  111-11  Господарського  процесуального  кодексу
України ( 1798-12   ) (1798-12)
        ,   Вищий   господарський    суд    України
П О С Т А Н О В И В:
 
     Рішення від  25.11.2003 господарського суду Донецької області
та постанову від 12.01.2004 Донецького апеляційного господарського
суду  у  справі  N  34/263а  господарського суду Донецької області
залишити без змін.
 
     Касаційну скаргу    Державної    податкової    інспекції    у
Центрально-Міському районі м. Горлівки - без задоволення.