ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 2-7/14703-03
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Удовиченка О.С.,
суддів Бур'янової С.С., Грека Б.М.
розглянувши
касаційну скаргу ДПІ у м. Н-ську
на рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 14.11.2003 року та
постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 29.01.2004 року
у справі № 2-7/14703-03
за позовом ДП "XXX" ЗАТ ЛОУПУ "YYY"
до ДПІ у м. Н-ську
про визнання недійсним податкового повідомлення-
рішення,
За участю представників сторін
від позивача не з'явився,
від відповідача не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
14.11.2003 року (суддя Дугаренко О.В.) задоволено позов ДП "XXX"
ЗАТ ЛОУПУ "YYY", визнано недійсним податкове повідомлення -
рішення Державної податкової інспекції у м. Н-ську (далі - ДПІ у
м. Н-ську) № 3546\23-1 від 22.09.2003 року про визначення суми
податкового зобов'язання по сплаті податку на землю в сумі
208204,00 грн., стягнуто з відповідача на користь позивача
державне мито в сумі 85,00 грн. і 118,00 грн. витрат, пов'язаних з
забезпеченням судового процесу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
29.11.2004 року апеляційну скаргу відповідача залишено без
задоволення, а зазначене рішення місцевого господарського суду без
змін, посилаючись на вірне застосування судом норм Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед
бюджетами і державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі -
Закон) та Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ДПІ у м. Н-ську
звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України в якій просить скасувати постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 29.01.2004 року і відмовити у
позові, посилаючись на неправильне застосування господарськими
судами п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
та п. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 2535-12 ) (2535-12)
.
На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 18.05.2004 року розгляд справи
було відкладено на 01.06.2004 року; у судовому засіданні
01.06.2004 року розгляд справи було відкладено на 15.06.2004 року
у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін.
Доповідач по справі - суддя Бур'янова С.С.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши наявні матеріали
справи, проаналізувавши правильність застосування господарськими
судами при прийнятті судових рішень норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, ДПІ у м. Н-ську з 10.09.2003 року по
19.09.2003 року проводилася позапланова документальна перевірка
правильності нарахування і своєчасній сплаті земельного податку ДП
"XXX" ЗАТ ЛОУПУ "YYY" за період з 01.06.2002 року по 30.06.2003
року.
За результатами перевірки складений акт № 2490 від 19.09.2003
року, на підставі якого винесено оскаржуване податкове
повідомлення - рішення ДПІ у м. Н-ську № 3546\23-1 від 22.09.2003
року про визначення позивачу суми податкового зобов'язання по
сплаті податку на землю в сумі 208204,00 грн., з них: основний
платіж - 104102,00 грн., штрафні (фінансові санкції) - 104102,00
грн. В акті зазначено, що позивачем необгрунтовано застосовано
пільги з податку на землю у період з 01.06.2002 року по 30.06.2003
року по земельній ділянці загальною площею 3,8589 га у сумі
104102,00 грн.
Скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій
неправильно застосовано п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, вважаючи, що цим пунктом звільнені від сплати
земельного податку установи охорони здоров я згідно з Переліком
спеціалізованих санаторіїв реабілітації хворих, які звільнені від
сплати земельного податку ( z0675-98 ) (z0675-98)
, затвердженого
Міністерством охорони здоров я від 01.10.98 № 675/3115.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши представника сторін та суддю -
доповідача, колегія суддів Вищого господарського суду України
встановила наступне.
Попередніми судовими інстанціями, які приймали рішення у даній
справі, було взято до уваги положення про Санаторій як філіал ДП
"QQQ", затверджене наказом останнього від 05.05.2000 № 80.
Пунктами 2.1 та 2.2 положення передбачено, що ціллю та основним
предметом діяльності Санаторію є надання громадянам комплексного
санаторно-курортного, відновлюючого та спеціалізованого лікування
і відпочинку хворих.
Санаторій внесено до ЄДРПОУ без права юридичної особи з кодом
видів діяльності 91517 (курортні установи), 91514 (поліклінічні
установи) та кодом КВЕД 85.11.3 (діяльність санаторно-курортних
установ), 85.12.0 (медична практика).
Судом також було встановлено, що ДП "QQQ" згідно довідки
Державного комітету статистики Автономної Республіки Крим №
23-5-1119/1945 від 14.04.2000 включено до ЄДРПОУ з кодом XXX0 -
господарське управління установами і організаціями охорони
здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення.
До Переліку територіальних санаторно-курортних установ профспілок,
санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувально-сприяючих
об'єктів, які були передані АТ "YYY" зазначено санаторій "XXX" з
видом діяльності - лікування.
Судові інстанції врахували вимоги ст.ст. 3, 16 Основ законодавства
України про охорону здоров'я ( 2801-12 ) (2801-12)
(далі Основ), де
передбачено, що безпосередню охорону здоров'я населення
забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні,
фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортній, аптечні,
науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.
Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та
організаціями з різними формами власності, які здійснюють свою
діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або
уповноваженим ним органом, завданнями яких є забезпечення
різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я, шляхом
подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр
профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного
характеру, а також виконання їхніх функцій на основі професійної
діяльності медичних працівників.
Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної
реєстрації та акредитації, їх ліцензування визначається актами
законодавства України.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про курорти" ( 2026-14 ) (2026-14)
(далі
Закон) до санаторно-курортних закладів віднесено заклади охорони
здоров'я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують
надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та
реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних
ресурсів.
Такі заклади створюються в порядку, передбаченому ст. 16 Основ
( 2801-12 ) (2801-12)
та іншими нормативно-правовими актами, і їх перелік
затверджується центральним органом виконавчої влади з охорони
здоров'я у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів
України від 11.07.01 № 805 ( 805-2001-п ) (805-2001-п)
.
В той же час попередні судові інстанції правомірно визначили, що
від оплати земельного податку звільняються спеціалізовані
санаторії України для реабілітації хворих за списком, затвердженим
наказом Міністерства охорони здоров'я України № 289 від 01.10.98
( z0675-98 ) (z0675-98)
, не відповідають фактичним обставинам справи, вимогам
чинного законодавства і є помилковими.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно з п. 2.2 Статуту
основним предметом діяльності Санаторію є не тільки надання
комплексних санаторно-курортних, відновлюючих та спеціалізованих
лікувальних послуг для відпочинку хворих.
Санаторій також здійснює господарську діяльність по виконанню
ремонтно-будівельних робіт, організовує госппідрозділи побутового
обслуговування, пунктів прокату побутових приладів, спортивної
пляжного інвентарю, зовнішньоекономічну діяльність, проведення
експортно-імпортних операцій, але судовими інстанціями не дано
правової оцінки цієї діяльності та висновку, чи вона підпадає за
кодами 85.11.3 до діяльність санаторно-курортних організацій та
85.12.0 до медичної практики, яка є підкласами класу 85.11 -
діяльність лікувальних закладів, групи 85.1 - діяльність з охорони
здоров'я людини, розділу 85 - охорона здоров'я та соціальна
допомога, - охорона здоров'я та соціальна допомога Державного
класифікатора України "Класифікація видів економічної діяльності"
(КВЕД) ( v0441217-96 ) (v0441217-96)
, затвердженого наказом Держстандарту
України від 22.10.96 № 441.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що від земельного податку
звільняються: вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони
здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту,
спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим
призначенням.
Вживаючи термін "заклад охорони здоров'я", Закон України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
не містить його спеціального
визначення для цілей цього Закону.
Проте термін "заклад охорони здоров'я" широко вживається у
законодавстві, де цей термін має самостійне значення, що дає
можливість дійти висновку щодо його змісту.
Зокрема у правовому значенні цей термін вживається в Основах
( 2801-12 ) (2801-12)
, які визначають правові, організаційні, економічні та
соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні
відносини у цій галузі. Ст. 3 Основ ( 2801-12 ) (2801-12)
передбачено, що
заклади охорони здоров'я - це підприємства, установи та
організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб
населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання
медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр
профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного
характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної
діяльності медичних працівників. У ст. 16 Основ ( 2801-12 ) (2801-12)
серед
закладів охорони здоров'я, що забезпечують безпосередню охорону
здоров'я населення, називаються санаторно-курортні заклади. За
правилами цієї статті заклади охорони здоров'я створюються
підприємствами, установами та організаціями з різними формами
власності, а також приватними особами при наявності необхідної
матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців; порядок і
умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та
акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та
фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
Законом України "Про курорти" ( 2026-14 ) (2026-14)
від 05.10.2000 №
2026-111, який визначає правові, організаційні, економічні та
соціальні засади розвитку курортів в Україні передбачено, що
організація обслуговування на курортах здійснюється
санаторно-курортними закладами різних форм власності
(ч. 1 ст. 21). Відповідно до положень ст. 22 зазначеного Закону
( 2026-14 ) (2026-14)
, санаторно - курортні заклади - це заклади охорони
здоров'я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують
подання громадянам послуг лікувального, профілактичного та
реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних
ресурсів; перелік видів санаторно-курортних закладів
затверджується центральним органом виконавчої влади з охорони
здоров'я; типове положення про санаторно-курортний заклад
затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про курорти" ( 2026-14 ) (2026-14)
постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.01 № 805
затверджено Загальне положення про санаторно - курортний заклад
( 805-2001-п ) (805-2001-п)
. У цьому Загальному положенні ( 805-2001-п ) (805-2001-п)
санаторно-курортний заклад визначається як заклад охорони
здоров'я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального,
профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням
природних лікувальних ресурсів курортів та із застосуванням
фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури
та інших методів санаторно-курортного лікування (п. 1). Згідно з
п. 2 вказаного Загального положення ( 805-2001-п ) (805-2001-п)
перелік видів
санаторно-курортних закладів затверджується Міністерством охорони
здоров'я України.
У період, за який пред'явлено позовні вимоги про повернення
надмірно сплаченого земельного податку, був чинним Перелік
закладів охорони здоров'я ( z0399-95 ) (z0399-95)
, затверджений наказом
Міністерства охорони здоров'я України від 22.06.95 № 114. Пунктом
1.6 цього Переліку ( z0399-95 ) (z0399-95)
до закладів охорони здоров'я було
віднесено такі санаторно-курортні заклади: бальнеологічна лікарня,
грязелікарня, дитяча бальнеологічна лікарня, курортна поліклініка,
санаторій, санаторій-профілакторій, спеціалізований санаторій,
дитячий спеціалізований санаторій, санаторій для дітей з батьками,
дитячий оздоровчий центр.
Нині чинний Перелік закладів охорони здоров'я ( z0892-02 ) (z0892-02)
,
затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від
28.10.02 № 385, також відносить санаторно-курортні заклади, у тому
числі санаторії, до закладів охорони здоров'я.
За таких обставин попередні судові інстанції не в повному обсязі
обґрунтували правові підстави застосування пільгового спадкування
Санаторію та дійшли висновку про правомірність застосування
положень
п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
щодо звільнення Санаторію від земельного податку як вітчизняного
закладу охорони здоров'я.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим від 14.11.2003 року та постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.01.2004
року не можна визнати такими, що відповідають нормам чинного
законодавства, а тому підлягають скасуванню, а справа направленню
на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід врахувати вищевикладене, повно та
всебічно перевірити обставини справи, дати оцінку зібраним по
справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від
встановленого та вимог закону, постановити законне і обгрунтоване
рішення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Н-ську задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
29.01.2004 року та рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 14.11.2003 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної
Республіки Крим.
Головуючий Грек Б.М.
Судді Бур'янова С.С.
Яценко О.В.