ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 29/690
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б. - головуючого
Волковицької Н. О.
Фролової Г. М.
за участю представників:
позивача А.А.А. - дов. від 13.08.2003 p.
відповідачів Б.Б.Б. - дов. від 27.02.2002 p.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва
на постанову від 25.02.2004 p. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 29/690 господарського суду м. Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства "XXX"
до - Державної податкової інспекції у H-ському
районі м. Києва
- Відділення державного казначейства у H-ському
районі м. Києва
про стягнення 3375943 грн.
ВСТАНОВИВ:
ВАТ "XXX" до господарського суду м. Києва був заявлений позов про
стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за
квітень 2003 року в сумі 3375943 грн.
Ухвалою від 09.01.2004 господарського суду м. Києва (суддя І.
Усатенко) провадження у справі припинено на підставі пункту 1.1
статті 80 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на відсутність предмета спору, оскільки на
момент винесення даної ували бюджетна заборгованість підприємству
відшкодована в повному обсязі.
Судові витрати в сумі 1818 грн. покладено на ДПІ у H-ському районі
м. Києва.
За апеляційною скаргою ДПІ у H-ському районі м. Києва, яка не
погоджувалась з винесеною ухвалою в частині розподілу судових
витрат, Київський апеляційний господарський суд (судді: Новіков М.
М. - головуючий, Мачульський Г. М., Мартюк А. І.), переглянувши
ухвалу господарського суду м. Києва в апеляційному порядку,
постановою від 25.02.2004 залишив її без змін з тих підстав, що
спір виник з вини ДПІ у H-ському районі м. Києва через невчасне
надання нею відповідного висновку, а тому судові витрати
обґрунтовано покладені на останнього у відповідності зі статтею 49
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
ДПІ у H-ському районі м. Києва подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного
господарського суду, в якій просить ухвалу та постанову у справі
скасувати в частині розподілу судових витрат та покласти судові
витрати на відповідачів пропорційно.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосування
господарськими судами норм процесуального права, зокрема, статті
49 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою
визначено, що у разі задоволення позову судові витрати
покладаються на відповідача, а оскільки у даній справі
відповідачів двоє, заявник вважає помилковим покладення на нього
судових витрат в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності застосування
господарським судами норм процесуального права, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
При розгляді справи господарським судом першої та апеляційної
інстанції було встановлено, що за наслідками господарської
діяльності у ВАТ "XXX" у квітні 2003 року різниця між загальною
сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту має
від'ємне значення і становить 3375943 грн.
Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
така сума, як надміру сплачена,
підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України протягом
місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової
декларації за звітний період.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства та організації мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або
оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
У даній справі підставою позову є порушення передбаченого законом
права підприємства на отримання з Державного бюджету України
надмірно сплаченого ПДВ протягом місяця, наступного після подачі
декларації.
Відповідно до частини 5 підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за даної
обставини платник податку має право у будь-який момент після
виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом
про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності
посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно
сплаченого податку.
Наведене свідчить про обґрунтованість позовних вимог щодо
стягнення заявленої суми бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість, яка підлягає відшкодуванню на підставі підпункту
7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Статтею 10 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
встановлені функції державних податкових
інспекцій, зокрема: здійснення контролю за додержанням
законодавства про податки, інші платежі, забезпечення обліку
платників податків, інших платежів, правильність обчислення і
своєчасність надходження цих податків, платежів, контроль за
своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і
балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів,
пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також
перевірки достовірності цих документів щодо правильності
визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків інших
платежів.
Таким чином, органом державної виконавчої влади, який здійснює
діяльність щодо контролю за додержанням податкового законодавства
та інших питань пов'язаних з оподаткуванням є органи державної
податкової служби, які відповідно до покладених на них законом
функцій та приписів статей 1, 21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
є відповідачами та позивачами по
спорах, які виникають з платниками податку з питань оподаткування.
Відповідно до приписів статті 48 Бюджетного Кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
в Україні застосовується казначейська форма
обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає
здійснення Державним казначейством України у тому числі операцій з
коштами державного бюджету та розрахунково-касового обслуговування
розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при
зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні
платежів.
Пунктом 7 "Положення про Державне казначейство" ( 590-95-п ) (590-95-п)
,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня
1995 р. N 590 встановлені функції відділення Державного
казначейства до яких віднесено, зокрема розподілення між державним
бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків,
зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими
Верховною Радою України, а також перерахування місцевим бюджетам
належних їм сум коштів від зазначених відрахувань, здійснення за
поданням державних податкових інспекцій повернення за рахунок
державного бюджету зайво сплачених або стягнених податків, зборів
та обов'язкових платежів та інші.
Згідно з пунктом 4 Порядку відшкодування податку на додану
вартість ( z0263-97 ) (z0263-97)
, затвердженого Наказом Державної податкової
адміністрації та Державного казначейства України 02.07.97 № 209/72
відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється
органами Державного казначейства України за висновками податкових
органів або за рішенням суду.
Отже, аналіз наведених законодавчих приписів свідчить, що
підставою виникнення даного господарського спору є невиконання ДПІ
у H-ському районі м. Києва встановленого податковим законодавством
обов'язку надати висновок на бюджетне відшкодування.
Орган державного казначейства залучається до господарських справ
даного виду, оскільки є особою, відповідальною за розпорядження
коштами Державного бюджету та забезпечує стягнення коштів
державного бюджету в рахунок погашення бюджетної заборгованості за
висновком ДПІ або рішенням суду.
Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, якою встановлений порядок розподілу судових витрат,
передбачено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони,
господарський суд має право покласти на неї державне мито
незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь
якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за
рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена
від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за
проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката,
витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та
інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при
задоволенні позову - на відповідача.
Беручи до уваги, що даний господарський спір виник виключно з вини
ДПІ у H-ському районі м. Києва, касаційна інстанція визнає
правомірним розподіл судових витрат шляхом їх покладення на
останнього.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів зазначає, що ухвала та
постанова у справі прийняті у відповідності з нормами
процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не
вбачається.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом
1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Ухвалу від 09.01.2004 p. господарського суду м. Києва та постанову
від 25.02.2004 p. Київського апеляційного господарського суду у
справі № 29/690 господарського суду м. Києва залишити без змін, а
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва - без задоволення.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова