Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.06.2004 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Личаківському районі м. Львова
відкритому судовому
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 22.01.2004 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 57
господарського суду Львівської області
за позовом ТзОВ "З", м. Львів
до ДПІ у Личаківському районі м. Львова
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2003
року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 22.01.2004 року, у справі № 57 позов
задоволене; визнане недійсним податкове повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова
24.01.2003 року № 0000662320/0 про визначення податкового
зобов'язання по податку на додану вартість Товариству з обмеженою
відповідальністю "З"; витрати щодо сплати держмита та державного
інформаційного збору покладене на позивача.
Відповідач, ДПІ у Личаківському районі м. Львова, звернувся з
касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 22.01.2004 року по справі
№ 57 та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог,
посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме ст. 35
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Відзиву на касаційну скаргу позивач суду не надіслав.
Сторони не скористалися процесуальним правом на участь в засіданні
суду касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що з 21 по 24 січня 2003 року ДПІ у
Личаківському районі м. Львова проводила тематичну документальну
перевірку ТзОВ "З" по питанню достовірності визначення податковою
зобов'язання та податкового кредиту по податку на додану вартість
за жовтень 2002 року. За результатами перевірки було складено акт
за № 211 від 23.01.2003 р., на підставі якого було винесено
податкове повідомлення-рішення № 0000662320/0 від 24.01.2003 р.
про нарахування податкового зобов'язання по податку на додану
вартість в сумі 766 306,88 грн.: основний платіж 702968,33 грн. та
штрафні (фінансові) санкції 63337,55 грн. Актом було зафіксовано,
що основними з постачальників ТзОВ "З" були приватне підприємство
"УДБ" та Приватне підприємство "Б", відносно яких було надіслано
запити про проведення зустрічних перевірок та, внаслідок чого,
отримано відповідь, з якої вбачається, що остання декларація з
податку на додану вартість ПП "Б" подана до ДПІ в 2000 році з
показниками, що свідчать про відсутність фінансово-господарської
діяльності, за юридичною адресою підприємство не знаходиться;
згідно ж відповіді ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька,
рішенням місцевого суду Куйбишевського району м. Донецька від
29.07.2002 року установчі документи ПП "УДТС" визнано недійсними.
Задовольняючи позов суди виходили із того, що копії податкових
накладних, видані контрагентами позивача, містять всі реквізити
передбачені нормами пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
для такого документу,
при цьому вказаними податковими накладними підтверджено право
позивача на одержання податкового кредиту з податку на додану
вартість.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суди встановили, що рішенням Місцевого суду Куйбишевського району
м. Донецька установчі документи ПП "УДТС" визнано недійсними,
однак, не звернули уваги на те, що цим же рішенням визнано
недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість.
На виконання цього рішення Актом № 139 від 09.08.2002 року,
затвердженим Начальником ДПІ в Куйбишевському районі м. Донецька,
було анульовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ПП "УДТС".
Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до п. 9.3 ст. 9 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
особи, що
підпадають під визначення платників податку згідно зі ст. 2 цього
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зобов'язані зареєструватися як платники
податку в органі державної податкової служби за місцем їх
знаходження. Анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ
здійснюється при настанні законодавчо встановлених випадків,
відповідно до пп. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його
анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених
законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної
податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану
вартість з Реєстру, відповідно до п. 25 Положення про Реєстр
платників податку на додану вартість ( z0208-00 ) (z0208-00)
, затвердженого
наказом ДПА України N 79 від 01.03.2000 року, зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 03.04.2000 року за N 208/4429.
За приписами пункту 25.1 вищевказаного Порядку, виключення
платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання
Свідоцтва відбувається у разі подання платником податку заяви або
закінчення терміну дії свідоцтва, випадки виключення з Реєстру
безпосередньо податковим органом наведені у п. 25.2 Порядку,
згідно якого датою виключення із Реєстру вважається відповідна
дата прийняття рішення або події.
Таким чином, суди мали обов'язково встановити момент коли ПП
"УДТС" втратило статус платника податку на додану вартість і,
відповідно, встановити: до дати анулювання свідоцтва про
реєстрацію платника ПДВ, чи після цієї дати ПП "УДТС" складало
податкові накладні на підставі яких позивач відніс ПДВ, сплачений
в ціні придбаного товару, до податкового кредиту. Колегія суддів
враховує, що анулювання свідоцтва після дати складання податкових
накладних не може змінювати порядок оподаткування господарських
операцій, що здійсненні до моменту такого анулювання.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що відповідно до пп. 7.7.1
п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий облік з податку на додану вартість
здійснюється підприємством по факту проведення господарських
операцій у певному податковому періоді.
Згідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
суб'єкти господарювання
зобов'язані скласти первинні документи під час здійснення
господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.
Отже, суди мали обов'язково встановити доказами факт проведення
господарських операцій між позивачем та його контрагентами за
угодами, а також факт відображення господарських операцій у
податковому обліку певного податкового періоду.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого господарського суду
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова від
11.02.2004р. № 1958/10-0 на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 22.01.2004 року у справі № 57 задовольнити
частково.
Рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2003 року
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
22.01.2004 року у справі № 57 - скасувати.
Справу № 57 направити до Господарського суду Львівської області на
новий розгляд.