ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.06.2004 Справа N 28/204
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Костенко Т.Ф.
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Оболонському районі м. Києва
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 26.02.2004 р.
у справі господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у
Оболонському районі м. Києва
до приватного підприємства “Вікс”,
ВАТ “Центральна будівельна компанія”
про визнання угоди недійсною,
за участю представників сторін:
- позивача: Унинень А.М. – дов. від 09.12.2003 р.
№ 6869/9/23-810,
- відповідача1: не з’явились;
- відповідача2: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.12.2003 р. у справі
№ 28/204 Державній податковій інспекції у Оболонському районі
м. Києва відмовлено в позові про визнання недійсною на підставі
ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угоди № 15-9 від 15.09.1999 р.,
укладеної між приватним підприємством “Вікс” та ВАТ “Центральна
будівельна компанія”, та стягнення в доход держави вартості
наданих послуг в сумі 215460,00 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.02.2004р. рішення господарського суду м. Києва від 15.12.2003
р. залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено
наявність умислу на досягнення суперечної інтересам держави та
суспільства мети по оскаржуваній угоді.
Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі
та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування
посилається на неправильне застосування судами норм
матеріального та процесуального права, а саме ст. 67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваного судового акту, вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій між відповідачами
15.09.1999 р. укладено угоду № 15-9, відповідно до якої
відповідач 1 зобов’язувався надати послуги на суму 21560,00 грн.
Факт виконання угоди підтверджується наступними документами:
актом № 4 від 04.10.1999 р., податковою накладною № 172 від
04.10.1999 р., платіжним дорученням № 135 від 04.10.1999 р. на
суму 21560,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Мінського районного
суду м. Києва від 28.04.2001 р. статут ПП “Вікс” визнано
недійсним з моменту реєстрації.
Статтею 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що якщо угода
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, то при наявності умислу в обох сторін у разі
виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все
одержане за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з
другої сторони стягується в доход держави все одержане і все
належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При
наявності ж умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за
угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане
останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується
в доход держави.
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України
“Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28.04.1978р. № 3 при розгляді справ про
визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК судам слід мати
на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з
метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства,
тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До
них, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами від оподаткування.
Відмовляючи в позові про визнання укладеної між відповідачами
угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, суд
виходив з того, що позивачем не доведена наявність в діях
відповідачів мети, завідомо суперечної інтересам держави і
суспільства.
Однак, даний висновок було зроблено судом без всебічного,
повного і об’єктивного розгляду в судовому засіданні всіх
обставин справи в їх сукупності, як це вимагається ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, при визначенні умислу ПП “Вікс” на несплату податків
судом не надано належної оцінки фактам, встановленим в рішенні
Мінського районного суду м. Києва від 28.04.2001 р., в якому
зазначено, що ПП “Вікс” зареєстровано по раніше втраченому
паспорті на ім’я Скороход Д.М., установчі документи не були
підписані особою, ім’я якої зазначено в статуті ПП “Вікс”,
статут визнано недійсним з моменту реєстрації.
Судами належним чином не перевірено, чи протирічила в даному
випадку діяльність ПП “Вікс” одному з основних принципів
існуючого ладу – сплачувати податки та збори, тобто інтересам
держави та суспільства. Тобто, господарські суди не встановили
достатніх фактичних та правових підстав для віднесення чи
невіднесення оспорюваної угоди до таких, що спрямовані саме на
ухилення від оподаткування.
Разом з тим, господарські суди не звернули уваги та не дали
належної оцінки акту перевірки, де містяться дані, що ПП “Вікс”
ніякої звітності до ДПІ в Оболонському районі м. Києва не
подавало, податків не нараховувало та не сплачувало.
Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і
розмірах, встановлених законом.
Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували
питання чи проводились документальні перевірки правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на
додану вартість відповідачем-1, щодо проведення документальних
перевірок за спірними угодами з відповідачем-2 відповідача-1,
застосування до останнього санкцій за порушення податкового
законодавства та фактичних і правових наслідків вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку
спірній угоді, встановивши юридичний факт укладення її з метою
завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, або
навпаки. Отже, встановивши, що позивачем не доведено, що
оспорювана угода укладена з метою завідомо суперечною інтересам
держави та суспільства, суди фактично самій угоді, а не правовій
позиції позивача, остаточної оцінки не дали.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про ненадання
позивачем будь-яких доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами докази є
недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно
перевірити обставини по справі, проаналізувати їх та інші
докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо
належних способів доказування у даній справі і прийняти рішення
у відповідності до вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, ст. 111-9, ст. 111-10,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському
районі м. Києва задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.02.2004р. та рішення господарського суду м. Києва від
15.12.2003р. у справі № 28/204 скасувати, справу направити на
новий розгляд до господарського суду м. Києва.