ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.06.2004 Справа N 02/68-73
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
перевіривши касаційні Камінь-Каширського державного
скарги лісогосподарського підприємства;
Городоцького державного
лісогосподарського підприємства;
Ковельського спеціалізованого
лісогосподарського акціонерного
товариства “Т”
на постанову від 04.02.2004 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 02/68-73
господарського суду Волинської області
за позовом Державного підприємства
Міністерства оборони України “ЛЛ”
до 1.Ковельського спеціалізованого
лісогосподарського підприємства
“Т”;
2.Камінь-Каширського державного
лісогосподарського підприємства;
3.Городоцького державного
лісогосподарського підприємства
про примусове звільнення земельних ділянок та усунення перешкод в
діяльності Поворського лісгоспу ДП
МО України “ЛЛ”
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача
- відповідача
В С Т А Н О В И В:
Позивач – Державне підприємство “ЛЛ” звернувся з позовом, в
якому просив зобов'язати відповідачів звільнити земельні ділянки
загальною площею 24151,8 га, на яких незаконно проводиться
лісова діяльність Камінь-Каширським, Городоцьким держлісгоспами
та Ковельським спеціалізованим лісогосподарським підприємством
"Т" і усунути перешкоди для подальшої діяльності Поворського
військового лісгоспу.
Рішенням господарського суду Волинської області від 19.11.2003
року по справі № 02/68-73 відмовлено в позові ДП МО України “ЛЛ”
до Ковельського СЛП “Т”, Камінь-Каширського держлісгоспу,
Городоцького держлісгоспу про примусове звільнення земельних
ділянок та усунення перешкод в діяльності Поворського лісгоспу
ДП МО України “ЛЛ”.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
04.02.2004 р. вказане рішення місцевого суду скасовано і
постановлено нове рішення, яким заявлений позов задоволено,
зобов'язано Ковельське СЛП “Т”, Камінь-Каширський держлісгосп,
Городоцький держлісгосп звільнити земельну ділянку, площею
24157,7 га в місячний термін до 4.03.2004 р. та усунути
перешкоди для подальшої діяльності Поворського військового
лісгоспу.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду, відповідачі
звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними
скарами в яких просять її скасувати, посилаючись на невірне
застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, доводи касаційних скарг та
заслухавши представників сторін Вищий господарський суд України
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що у позивача - ДП
"ЛЛ" відсутні правові підстави для користування спірною
земельною ділянкою, а тому його вимога про звільнення земельної
ділянки у Ковельському районі площею 24151,8 га та усунення
перешкод для подальшої діяльності Поворського військового
лісгоспу безпідставна і задоволенню не підлягає.
При цьому суд виходив з наступного:
Державний акт на право постійного користування земельною
ділянкою загальною площею 24157,7 га на території Ковельського
району було видано виконавчим комітетом Волинської обласної ради
депутатів трудящих 01.11.1968 військовій частині 21825. Земельна
ділянка знаходилася у користуванні військової частини 21343, яка
підпорядковувалась військовій частині А-3822. За правовим
статусом визначеним Земельним кодексом, земля надана в/ч у
постійне користування належить до земель оборони.
Відповідно до ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства,
установи, організації мають право звернутись до господарського
суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і
охоронюваних законом інтересів.
За змістом цієї статті та статті 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
статей 23-26 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
підприємство
самостійно здійснює представництво своїх інтересів в суді.
Статтею 50 ЗУ "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
передбачено право
власника вимагати повернення свого майна з чужого
незаконного володіння. Таке ж право може належати й юридичній
особі, якій земельна ділянка була передана у постійне
користування та видано відповідний Державний акт.
В силу ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу
свої вимог та заперечень.
В даному випадку, ДП "ЛЛ" повинен був довести своє право
користування спірною земельною ділянкою.
Відтак, рішенням виконавчого комітету та державним актом на
постійне землекористування підтверджено право військової частини
на користування спірною землею, а не позивача по справі, а тому
вимоги останнього задоволенню не підлягають.
Скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду
Львівський апеляційний господарський суд у своїй постанові
зазначив, що місцевий суд не звернув уваги, що :
Згідно рішення Виконавчого комітету Волинської обласної ради
депутатів трудящих від 01.11.1968 року № 12/28 військовій
частині 21825 був виданий Державний акт № ХІІ-1-5 від 01.11.1968
року на право постійного користування землею площею 24157,7 га.
Спірна земельна ділянка знаходилась у користуванні військової
частини
21343, яка підпорядкована військовій частині А-3822. Згідно
директиви Міністра оборони України № Д-115/1/0120 від 02.03.1994
року та командувача Військово-повітряних сил ЗС України № Д-077
від
18.03.1994 року військову частину 21825 було реформовано в
військову частину А-3822, а підпорядковану їй військову частину
21343 в А-1547.
Рішеннями Волинської обласної ради від 17.03.1994 року № 17/23
"Про передачу земель військової частини 21343 (Ковельський р-н,
с.Поворськ) та від 04.05.1995 року № 4/8 "Про передачу земель
військової частини 21343 (Камінь-Каширський, Маневецькі р-н)"
було передано Відповідачам в постійне користування землі та
видано Державні акти на право постійного користування цими
землями. Рішенням Вищого арбітражного суду України від
29.04.1998 року у справі № 13/6 за позовом заступника
Генерального прокурора України в інтересах держави в особі
військової частини А-3822 до Волинської обласної ради
вищезазначені рішення, були визнані недійсними.
Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від
12.04.2002 року № 175 було анульовано Державний акт на право
постійного користування землею площею 24157,7 га за № ХІІ-1-5
від 01.11.1968 року виданий військовій частині 21625 та визнано
чинними Державні акти на право постійного користування землею,
видані Відповідачам по даній справі.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.05.2003 року по
справі № 32/288 дане розпорядження Волинської обласної державної
адміністрації, від 12.04.2002 року № 175 визнано недійсним
повністю з моменту його прийняття. Апеляційну скаргу Волинської
обласної державної адміністрації на дане рішення місцевого
господарського суду по справі № 32/288 було повернуто без
розгляду Київським апеляційним господарським судом. Тобто, у
відповідності до ст. 85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення
господарського суду міста Києва від 23.05.2003 року по справі
№ 32/288 набрало законної сили і згідно ст. 124 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 115,116 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є
обов'язковим для виконання на всій території України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили
України" ( 1934-12 ) (1934-12)
від 06.12.1991 року № 1934-ХІІ із змінами
та доповненнями, земля, води, інші природні ресурси, а також
майно, закріплені за військовими частинами, військовими
навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил
України, є державною власністю, належить їм на праві
оперативного управління.
Згідно з ч. 1-2 ст. 77 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
від 15.10.2001 року № 2768-ІІІ (із змінами) землями оборони
визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності
військових частин, установ, військово-навчальних закладів,
підприємств та організацій Збройних Сил України, інших
військових формувань, утворених відповідно до законодавства
України.
Ведення лісового господарства в лісах, що знаходяться на землях,
що надані для потреб Міністерства оборони України, а саме
передані в постійне користування військовій частині А-3822,
проводиться Поворським лісгоспом, який був створений саме для
ведення лісового господарства на території режимних земель
Поворського військового полігону, що знаходиться в
підпорядкуванні в/ч № 3822. Рішенням начальника Головного
квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони
України від 05.12.2001 року та наказу начальника Квартирно-
експлуатаційного управління ПрикВО Міністерства оборони України
від 11.12.1991 року № 16 “Про передачу військових лісгоспів і
лісництв на баланс промислових підприємств КЕУ ПрикВО"
Поворський лісгосп переданий на баланс Львівському
деревообробному комбінату КЕУ ПрикВО. В 1996 році даний комбінат
було реорганізовано в Державне підприємство МО України "ЛЛ". Як
вбачається зі статуту цього. підприємства, затвердженому
Міністром оборони України 13.03.1996 року та зареєстрованому
Реєстраційною палатою Департаменту економічної політики та
ресурсів Львівського міськвиконкому 07.08.1996 року за № 11424,
Поворський лісгосп є його структурним підрозділом без права
юридичної особи. Відповідно до п. 3 Статуту ДП МО України "ЛЛ"
створено з метою задоволення потреб Міністерства оборони України
і одним з основних напрямків діяльності підприємства є ведення
лісового господарства (п. 4).
Суд першої інстанції встановивши, що спірна земельна ділянка
перебуває у постійному користуванні Військової частини А-3822, в
порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не дав правової
оцінки поданим Позивачем в обгрунтування своїх позовних вимог
доказам, не з'ясував матеріально-правової заінтересованості ДП
МО України «ЛЛ» щодо заявлених позовних вимог відповідно до
правового статусу підприємства згідно його статуту та Положень
"Про порядок ведення лісового господарства у лісах, що
знаходяться на землях, наданих для потреб оборони" та "Про
служби лісового господарства Міністерства оборони України",
затверджених наказом Міністра оборони України від 21т;07.1997
року № 22, зокрема щодо здійснення функцій по веденню лісового
господарства в лісах, закріплених за Міністерством оборони
України.
Між тим, погодитись з висновками апеляційного суду неможливо,
оскільки позовні вимоги ДП МОУ "ЛЛ" грунтуються на тому, що
згідно рішення господарського суду м. Києва по справі № 32/288
віл 23.05.2003р. єдиним законним землекористувачем спірної
земельної ділянки площею 24157,7 га являється військова частина
А-1547 відповідно до державного акту № ХІІ-1-5 від 1968 на право
постійного користування землею.
Оскільки відповідно до внутрішніх нормативних документів на
позивача в особі його відокремленого підрозділу - Поворського
лісгоспу був покладений обов'язок щодо організації ведення
лісового господарства на спірній земельній ділянці, позивач
вважає, що у нього виникло право вимагати усунення перешкод в
користуванні вказаної земельною ділянкою у Городоцького
держлісгоспу, який теж користується нею на підставі державного
акту № І-ВЛ № 000298 від 08.08.1995р. на право постійного
користування землею, не визнаного в установленому порядку
недійсним.
Однак, такі висновки суперечать чинному на момент передачі
земель Земельному кодексу України, та Земельному кодексу
( 2768-14 ) (2768-14)
в редакції від 25.10.2001р. Згідно п. 1 ст. 125
кодексу ( 2768-14 ) (2768-14)
в редакції від 25.10.2001р., право
постійного користування на земельну ділянку виникає після
одержання користувачем документа, що посвідчує право постійного
користування земельною ділянкою. Відповідно до п. 1 ст. 126
вказаного кодексу, таким документом є державний акт. Отже, право
користування земельною ділянкою не може виникнути на підставі
відомчих документів Міністерства оборони України.
Таким чином, господарський суд Волинської області, на законних
підставах дійшов висновку, що у позивача - ДП МОУ "ЛЛ" відсутні
правові підстави для користування спірною земельною ділянкою, а
тому його вимога про звільнення земель, якими відповідачі
користуються на підставі державних актів на право постійного
користування земельними ділянками, безпідставна.
В судовому засіданні 04.02.2004р. позивачем було подано
клопотання про залучення в якості третьої особи на стороні
позивача військової частини А-3822.
Згідно ч. 1 ст. 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, треті особи, які не
заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити в
справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення
господарським судом. Оскільки за наслідками розгляду апеляційної
скарги, апеляційний господарський суд приймає постанову (ч. 1
ст. 105 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
), то з вказаної статті випливає, що
треті особи можуть вступити у справу лише під час розгляду спору
судом першої інстанції.
Норми ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо вчинення господарським судом
першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються
судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
прямо передбачено, що процесуальна дія
вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції.
Крім того, згідно ст. 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, питання про
допущення або залучення третіх осіб до участі у справі
вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу
ухвалу. Проте, про ухвалу про допущення третьої особи, в
постанові Львівського апеляційного господарського суду нічого не
сказано і про її винесення і відповідачам невідомо. Крім того,
третьою особою залучений, як стверджує позивач, і законний і
єдиний землекористувач, а позивачем виступає особа, яка, згідно
з чинним законодавством не може бути позивачем. З матеріалів
справи вбачається, що в/ч № 2185 була реформована у в/ч А-3822,
а в/ч 21343 - в в/ч А-1547, і саме остання, тобто в/ч А-1547,
згідно рішення по справі № 32/288 від 23.05.2003р.
господарського суду м. Києва є законним землекористувачем
спірної земельної ділянки. Отже, незрозуміло, чому третьою
особою по справі була залучена в/ч № А-15447, яка згідно
постанови Львівського апеляційного господарського суду є
самостійною військовою частиною, незалежною від в/ч № А-3822.
В резолютивній частині постанови від 04.02.2004р. (п. 3),
зобов'язано СЛП "Т", Камінь-Каширський та Городоцький
держлісгоспи звільнити земельну ділянку в розмірі 24157,7 га,
без зазначення, які саме площі необхідно передати кожному із
підприємств окремо, що унеможливлює виконання постанови.
Наведене свідчить, що апеляційним судом при прийнятті вказаної
постанови судом порушено та невірно застосовано норми
процесуального та матеріального права, що призвело до прийняття
постанови, яка не відповідає вимогам закону.
За таких обставин справи, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що постанова Львівського апеляційного господарського
суду від 4.02.2004 р. підлягає скасуванню, а рішення місцевого
господарського суду залишено без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 4.02.2004 року у справі № 02/68-73, а рішення господарського
суду Волинської області від 19.11.2003 р. у даній справі
залишити без змін.