ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.06.2004 Справа N 4/3268-9/374
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу ВАТ “ДЗ” на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 26.02.2004 р. у справі за позовом ТзОВ
“РМ” до ВАТ “ДЗ”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї,
суд
У С Т А Н О В И В:
В червні 2003 р. ТзОВ “РМ” пред’явило в господарському суді
позов до ВАТ “ДЗ” про стягнення 22464,00 грн. суми основного
боргу, 422,20 грн. пені, 2288,60 грн. витрат за послуги адвоката
на підставі Договору на організацію перевезення та
транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньо-торгівельних
вантажів залізничним транспортом, укладеного між сторонами
25.11.2002 р.
Рішенням господарського суду Львівської області від 18.11.2003р.
у задоволенні позову було відмовлено.
Позивач оскаржив дане рішення в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
26.02.2004р. апеляційну скаргу задоволено, рішення
господарського суду Львівської області від 18.11.2003р. було
скасовано та прийнято нове рішення, яким позов було задоволено,
з відповідача стягнуто 22464,00 грн. суми основного боргу,
422,20 грн. пені, 2288,60 грн. витрат за послуги адвоката.
В касаційній скарзі відповідач просить постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 26.02.2004р. скасувати, а
рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2003р.
залишити в силі, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 161, 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(дія
поширювалась на спірні правовідносини) зобов’язання повинні
виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності
таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним
чином.
Як встановлено господарським судом, між позивачем (ТзОВ “РМ”) та
відповідачем (ВАТ “ДЗ”) 25.11.2002р. укладено договір № 75/03 на
організацію перевезень і транспортно–експедиційне обслуговування
зовнішньоторгових вантажів залізничним транспортом (а.с. 5-7 т.
1).
Предметом спору є стягнення 22464 грн. основного боргу, 422,20
грн. пені, які позивач обґрунтовував тим, що відповідачем при
оформленні залізничних накладних, неправильно було вказано код
вантажу, і це вплинуло на вартість перевезення на 13 доларів США
за тонну та стало причиною того, що ЛТД “РМ” м. Москва
донарахував йому, позивачу (ТзОВ “РМ”), доплату в сумі 4160
доларів США.
Суд першої інстанції зібраним доказам по справі у сукупності, у
порядку виконання вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зокрема,
рахункам № 354 від 15.04.2003 р., платіжному дорученню № 21 від
15.04.2003 р., договору № 08/08-ТЕ/03 транспортної експедиції
від 21.03.2003 р. дав правильне юридичне обґрунтування і
обґрунтовано поклав в основу рішення, як і звернув увагу, на
положення п. 2 ст. 12, ст. 18 Угоди про міжнародне залізничне
вантажне сполучення ( 998_011 ) (998_011)
, якими відповідач обґрунтовував
свої заперечення, як і на те, що відповідно до пункту 2.4.1
договору сторін, позивач не направляв ВАТ “ДЗ” Інструкцію для
заповнення окремих граф накладних і не давав телеграми
начальнику станції відправлення з підтвердженням заповнення
окремих граф залізничних накладних.
До того ж, ні з боку залізниці, ні експедитора не було зауважень
щодо правильності заповнення вказаних накладних та супровідних
документів.
Водночас сторони, складанням актів виконаних робіт № 75/03/12
від 31.12.2002р. та № 86/03/02 від 31.01.2003р., підтвердили
виконання договору № 75/03 від 25.11.2002 р.
Суд другої інстанції фактично дав переоцінку наявним у справі
доказам, як і не звернув увагу на припис ст. 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник
обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з
причин, що не залежали від нього.
За таких обставин, постанова суду від 26.02.2004 р. підлягає
скасуванню, а рішення господарського суду Львівської області від
18.11.2003 р., як законне і обґрунтоване, залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “ДЗ” задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
26.02.2004 р. скасувати, а рішення господарського суду
Львівської області від 18.11.2003 р. залишити без змін.