ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.06.2004 Справа N 15/3396
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Міського комунального підприємства
“Хмельницьктеплокомуненерго”
на постанову від 17.02.04 Житомирського апеляційного
господарського суду
у справі № 15/3396 господарського суду Хмельницької
області
за позовом АМК України
до Міського комунального підприємства
“Хмельницьктеплокомуненерго”
про стягнення 1149,00 грн.
У справі взяли участь представники
позивача: Василевський І.О., довір. від 16.12.03 № 4
відповідача: Сухоставська Т.М., довір. від 07.06.04 № 1849
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.08.2002
позовні вимоги задоволено, стягнуто штраф за порушення
антимонопольного законодавства в сумі 600 грн. та пеню в сумі
549 грн. з тих підстав, що відповідач одержав в управлінні
активи у вигляді 3-х цілісних майнових комплексів (котелень) без
згоди на це Антимонопольного комітету України, що є порушенням
вимог ст. 15 Закону України “Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності” ( 2132-12 ) (2132-12)
(суддя м. Муха).
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
17.02.2004 рішення суду залишено без змін, а апеляційна скарга
відповідача без задоволення з тих же підстав (колегія суддів у
складі: І. Вечірко, А. Ляхевич, Ю. Черпак).
В поданій касаційній скарзі Хмельницьке міське комунальне
підприємство “Хмельницьктеплокомуненерго” просить прийняті у
справі судові акти скасувати і в позові відмовити. Скарга
мотивована тим, що визначальним моментом для вирішення питання
щодо необхідності згоди Антимонопольного комітету є факт набуття
контролю над суб’єктом господарювання шляхом одержання в
управління активів у вигляді цілісних майнових комплексів цього
суб’єкту господарювання. Лише в разі встановлення такого факту
має практичне значення вирішення питання щодо монопольного
становища суб’єктів. Одержання позивачем у відання 3-х котелень
не дало йому важелів контролюю над, зокрема, Хмельницькою
районною Радою, Жмеринською дистанцією цивільних споруд
Південно-Західної залізниці та ВАТ “Хмельницький завод
будматеріалів”.
Ці суб’єкти господарювання передавали позивачу котельні, що
знаходилися в їх власності, в комунальну власність на виконання
постанови КМУ “Про поетапну передачу у комунальну власність
територіальних громад великих міст об’єктів теплопостачання
споживачів житлово-комунальної сфери” від 25.12.1998 № 2074.
Самостійно позивач не приєднав жодного об’єкту, не був учасником
концентрації і не повинен був отримувати згоду органів АМК
України. Відповідно до вимог ст. 20 Закону України
“Антимонопольний комітет України” ( 3659-12 ) (3659-12)
органи місцевого
самоврядування зобов’язаний погоджувати з АМКУ рішення, які
можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції на
відповідних ринках, у випадках передбачених законодавством. А
позивач на підставі ст. 8 зазначеного вище Закону має право
видавати органам влади, місцевого самоврядування обов’язкові для
виконання рішення про скасування або зміну прийнятих
неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання
укладених ними угод, що суперечать антимонопольному
законодавству забороняти або дозволяти створення монопольних
утворень органами влади, місцевого самоврядування...
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Судами попередніх інстанцій встановлене наступне.
Хмельницька райрада 24.05.2001 прийняла рішення № 12 про
передачу належної їй котельні в міську комунальну власність на
баланс підприємства “Хмельницьктеплокомуненерго”.
Котельня Жмеринської дистанції цивільних споруд
Південно-Західної залізниці та котельня ВАТ “Хмельницький завод
будматеріалів” були прийняті у комунальну власність на підставі
рішень Хмельницької міської ради, відповідно, від 26.12.2000
№ 10 та 19.09.2001 № 21. У справі відсутні документи
підтверджуючі, що ці дві котельні були передані відповідачу за
рішенням міської ради або її виконкому. Котельні приймалися
відповідачем по актам безпосередньо від підприємств власників.
Відповідач не спростував твердження позивача про те, що МКП
“Хмельницьктеплокомуненерго” на час одержання в управління
названих трех котелень, які були цілісними майновими
комплексами, займало монопольне становище на ринку
централізованого гарячого водопостачання і теплопостачання із
часткою 100% у межах належних йому мереж міста Хмельницького та
що суб’єкти господарювання, на балансі яких знаходилися ці
котельні, займали монопольне становище на ринку централізованого
гарячого водопостачання і теплопостачання у межах належних їм
мереж.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли
обгрунтованого висновку, що отримання відповідачем безпосередньо
від підприємств-власників цілісних майнових комплексів без згоди
позивача є порушенням вимог ст. 15 Закону України “Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності” ( 2132-12 ) (2132-12)
, за що передбачена
вўдповўдальнўсть абзацом 3 частини 1 ст. 19 цього ж Закону.
Відповідно до п.п. “ї”, п. 1 постанови КМУ від 11.11.1994 № 765
“Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних
ринків” ( 765-94-п ) (765-94-п)
, що втратила чинність з 01.06.2002, за
згодою АМК України або його органів проводиться придбання,
набуття в інший спосіб у власність.
Одержання в управління, оренду зазначених у п.п. “и” та “і”
цього пункту часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді
цілісного майнового комплексу чи структурного підрозділу
суб’єктів господарювання монопольного утворення незалежно від
сумарної вартості активів, сумарного обсягу реалізації товарів,
вартості, активів, обсягу реалізації товарів, зазначених з
п.п. “и” цього пункту, та сумарної вартості активів (майна),
зазначеної у підпункті “і” цього пункту.
Відповідно до ч. 4 ст. 20 ЗУ “Про Антимонопольний комітет
України” ( 3659-12 ) (3659-12)
органи влади, органи місцевого
самоврядування, органи адміністративно-господарського управління
та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом
України, його територіальними відділеннями проекти
нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути
на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання,
встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що
можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи
спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також
одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на
концентрацію у випадках, передбачених законом.
Розпорядженням Антимонопольного комітету України № 33-р
( z0284-02 ) (z0284-02)
від 19.02.02 затверджено Положення про порядок
подання заяв до АМК про попереднє отримання дозволу на
концентрацію суб’єктів господарювання, пунктом 3.1 якого
зазначено, що органи влади, органи місцевого самоврядування,
органи адміністративно-господарського управління та контролю,
які в межах своїх повноважень приймають рішення про концентрацію
або які здійснюють концентрацію, повинні звернутися із заявою
про надання дозволу Комітету на концентрацію. Учасники
концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування,
органи адміністративно-господарського управління та контролю
подають спільну заяву.
Тому посилання скаржника на те, що попередніми судовими
інстанціями при ухваленні судових рішень не враховані вимоги
ст. 20 ЗУ “Про Антимонопольний комітет України” ( 3659-12 ) (3659-12)
не
відповідають матеріалам справи, оскільки як встановлено
попередніми судовими інстанціями, такої спільної заяви подано не
було, а відповідач на час одержання в управління трьох котелень,
які були цілісними майновими комплексами, займало монопольне
становище на ринку централізованого гарячого водопостачання і
теплопостачання і теплопостачання із часткою 100 відсотків у
межах належних йому мереж м. Хмельницького та що суб’єкти
господарювання, на балансі яких знаходилися ці котельні, займали
монопольне становище на ринку централізованого гарячого
водопостачання і теплопостачання у межах належних їм мереж.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що підстави
для скасування рішення господарського суду та постанови
апеляційного господарського суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міського комунального підприємства
“Хмельницьктеплокомуненерго” залишити без задоволення, рішення
господарського суду Хмельницької області від 18.08.03 та
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
17.02.04 у справі № 15/3396 господарського суду Хмельницької
області – без змін.