ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.06.2004 Справа N 13/364
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого у засіданні
суддів:
розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю
касаційну скаргу „Правовий центр „П”
на рішення господарського суду Херсонської області
від 26.08.2003р.
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 11.02.2004р.
у справі № 13/364
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
„Правовий центр „П”
до Закритого акціонерного товариства
„Агрофірма „Р”
про стягнення 151 826 грн. 72 коп.
Рішенням господарського суду Херсонської області від
26.08.2003р. ТОВ „Правовий центр „П” було відмовлено у позові
про стягнення із ЗАТ „Агрофірма „Р” заборгованості та штрафних
санкцій за невиконання зобов’язань по договору-доручення від
31.07.2002р. № 001-02-01/спд про ння юридичних послуг.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну
скаргу у якій вимагав рішення суду першої інстанції скасувати та
прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна
скаргу обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції було
неповно з’ясовано обставини справи і, серед іншого, помилково
застосовано замість пункту 2.1.5. пункт 3.1. договору, хоча
останній повинен застосовуватись до юридичних послуг, не
пов’язаних із судовим розглядом справ за участю відповідача.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
11.02.2004р. рішення суду першої інстанції було залишене в силі,
а апеляційна скарга залишена без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного
господарського суду по справі, ТОВ „Правовий центр „П” подало
касаційну скаргу до Вищого господарського суду України в якій
просить рішення господарського суду Херсонської області та
постанову Запорізького апеляційного господарського суду
скасувати і прийняти нове рішення. В касаційній скарзі позивач
посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанцій
норм процесуального права (статей 32, 35, 38, 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
), що призвело до неправильного вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених
обставин по справі, правильність їх юридичної оцінки в рішенні
суду постанові апеляційного суду, а також застосування норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила:
Як встановлено судами обох інстанцій і свідчать матеріали справи
між сторонами 31.07.2002р. було укладено договір про ння
юридичної допомоги. Предметом договору, відповідно до п. 1.1.,
було здійснення позивачем комплексу правових послуг по
юридичному супроводженню діяльності підприємства відповідача та
своєчасна оплата останнім них послуг. Пунктом 1.2. договору
передбачено, що виконання доручення здійснюється за рахунок
відповідача незалежно від ступеня виконання та розміру
виконаного відповідно до поданої заявки.
Внаслідок представництва інтересів відповідача представниками
Позивача по господарській справі № 13/196 ВАТ „ЕК
„Херсонобленерго” було відмовлено у позові до ЗАТ „Агрофірма „Р”
про стягнення заборгованості в сумі 49121,06 грн.
Внаслідок участі в процесі укладення мирової угоди по справі за
участю ВАТ „Т” та ЗАТ „Агрофірма „Р” відповідачем було отримано
майно на загальну вартість 63887 грн.
Стверджуючи, що порядок оплати відповідачем винагороди за ння
юридичних послуг в судових справах передбачається саме пунктом
3.1. договору, а не 2.1.5., як про це неодноразово зазначав
позивач і свідчить договір, суд апеляційної інстанції,
допустивши порушення ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не вказав
в постанові доводів, за якими відповідне твердження позивача
було відхилене.
Судами не було взято до уваги того, що виникнення обов’язку
сторони по оплаті послуг обумовлюється саме фактом ння послуг,
які є предметом договору, а не вчиненням дій, направлених на
документальне оформлення розрахунків.
Відхиливши попередньо витребувані докази по справі, суд
апеляційної інстанції припустився порушення вимог ст. 43, 101
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо необхідності їх врахування та ння
їм повної і об’єктивної оцінки. Вимоги ст. 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття додаткових доказів лише за умови,
коли заявник обґрунтував неможливість їх подачі у суді першої
інстанції, треба розуміти так, що це правило стосується
випадків, коли відповідні докази подаються сторонами по справі з
власної ініціативи. Таке обмеження не поширюється на випадки,
коли певні докази вимагаються судом на підставі ст. 38 ГПК, адже
вони витребовуються саме через те, що суду недостатньо наявних у
справі доказів для вирішення справи по суті.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи було
порушено вимоги ст. 161 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
згідно якої зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до договору, а при відсутності
таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Встановивши в рішенні, що позивачем юридичні послуги відповідачу
були фактично ні, суд першої та апеляційної інстанцій
необґрунтовано відмовили ТОВ „Правовий центр „П” у стягненні на
його користь винагороди за ні послуги чим допустили пряме
порушення ст. 161 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, надавши
можливість ухилитися від виконання Відповідачем свого обов’язку
за договором-дорученням оплатити юридичні послуги.
Позивачем в касаційній скарзі вимагається прийняти нове рішення
по справі про задоволення позовних вимог та стягнення на його
користь серед іншого штрафу у сумі 53 340 грн. частина якого у
сумі 26 670 грн. не була предметом позовних вимог у суді першої
інстанції.
Проте, згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги,
що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З огляду на викладене та враховуючи межі перегляду справи в суді
касаційної інстанції колегія суддів вважає, що постанова
Запорізького апеляційного господарського суду від 11.02.2004р.
та рішення господарського суду Херсонської області від
26.08.2003р. прийняті з порушенням норм матеріального і
процесуального права, у зв’язку з чим підлягають скасуванню, а
касацўйна скарга частковому задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
„Правовий центр „П” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Херсонської області від
26.08.2003р. та постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 11.02.04р. та у справі № 13/364
скасувати.
3. Справу № 13/364 передати на новий розгляд до господарського
суду Херсонської області.