ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.06.2004 Справа N 1/4/391
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
розглянувши на спільному засіданні колегій Судової палати у
господарських справах за участю <...>
касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у
Запорізькій області на постанову Вищого господарського суду
України від 17 лютого 2004 р. N 1/4/391 в справі за позовом ДПА у
Запорізькій області до ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий
комбінат", ТОВ "Альянс, ЛТД" про визнання договору купівлі-продажу
недійсним, В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2002 р. Державна податкова адміністрація у
Запорізькій області звернулася до суду з позовом до ВАТ
"Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" та ТОВ "Альянс, ЛТД"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу N 1336д від
30 липня 2001 р., укладеного між ВАТ "Запорізький виробничий
алюмінієвий комбінат" і ТОВ "Альянс, ЛТД".
Позивач вказував, що зазначений договір повинен бути визнаний
недійсним на підставі статей 48, 49 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий
комбінат" відчужив майно, яке знаходилося у податковій заставі
згідно з положеннями Указу Президента України N 167/98 ( 167/98 ) (167/98)
від 4 березня 1998 р., без отримання згоди податкового органу.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
30 вересня 2003 р. позов задоволено. Визнано недійсним договір
купівлі-продажу N 1336д від 30 липня 2001 р., укладений між
ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" та ТОВ "Альянс,
ЛТД".
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
17 грудня 2003 р. вказане рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від
17 лютого 2004 р. N 1/4/391 рішення господарського суду
Запорізької області від 30 вересня 2003 р. та постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від
17 грудня 2003 р. скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Державна податкова адміністрація у Запорізькій області
оскаржила постанову Вищого господарського суду України з мотивів
неправильного застосування норм матеріального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 29 квітня 2004 р.
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від 17 лютого 2004 р. N 1/4/391.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та заперечень і
перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що скарга
підлягає задоволенню на таких підставах.
Вищий господарський суд України, зробивши висновок про
неможливість пред'явлення позову Державною податковою службою про
визнання договору купівлі-продажу недійсним на підставі ст. 48
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, послався на п. 11 ст. 10
Закону України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
, якою визначено, що державні податкові інспекції в
районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні
та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови
до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за
такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без
установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості
перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Висновок Вищого господарського суду України про те, що п. 11
ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
позбавляє органи податкової служби права пред'являти
позови про визнання недійсними угод щодо майна, яке перебуває у
податковій заставі, не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у випадках, передбачених
законодавчими актами України, до господарського суду мають право
звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами
підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі. Згідно зі ст. 2 Закону
України "Про судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
, суд здійснює правосуддя на
засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих
Конституцією України та законами прав і законних інтересів
юридичних осіб. Пунктом 3 ст. 3 зазначеного Закону встановлено, що
судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи
в порядку, встановленому Конституцією України та законами.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій", усім
суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних
інтересів незалежним і неупередженим судом. Відповідно до п. 3
ст. 6 зазначеного Закону, ніхто не може бути позбавлений права на
розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона зарахована
процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. по
справі N 1-2/2002 р. визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає право юридичної особи на захист
судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації,
надаючи можливість кожному захищати права будь-якими не
забороненими засобами. Кожна особа має право вільно обирати не
заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий
захист. Право на судовий захист своїх прав не може бути обмежене.
Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі
виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням.
Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх
прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має
забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності, в тому
числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до
суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими
нормативно-правовими актами.
Виходячи з наведеного та беручи до уваги, що судами першої та
апеляційної інстанції встановлено, що відчуження майна за спірним
договором купівлі-продажу відбулося без згоди податкового органу,
всупереч положенням Указу Президента України N 167/98 ( 167/98 ) (167/98)
від 4 березня 1998 р., висновки судів про визнання договору
недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є
законними і обґрунтованими.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду
України від 17 лютого 2004 р. N 1/4/391 підлягає скасуванню, а
постанова Запорізького апеляційного господарського суду від
17 грудня 2003 р. та рішення господарського суду Запорізької
області від 30 вересня 2003 р. - залишенню в силі.
Керуючись ст. 111-19, ст. 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у
Запорізькій області задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
17 лютого 2004 р. N 1/4/391 скасувати, а постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 17 грудня 2003 р. та рішення
господарського суду Запорізької області від 30 вересня 2003 р.
залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.