ВИЩИЙ господарський СУД УКРАїНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
08.06.2004                                    Справа N 35/704-03
 
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
 
головуючого судді
суддів
 
розглянувши    касаційну   скаргу   Товариства    з    обмеженою
відповідальністю  “АХ”  на  постанову Харківського  апеляційного
господарського суду від 16.02.2004р.
 
у справі № 35/704-03 господарського суду Харківської області
 
за позовом Акціонерної страхової компанії “ОК”
 
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “АХ”
 
про   стягнення 169 762,06грн.
 
                    за участю представників:
 
АСК “ОК”
ТОВ “АХ”
 
                      в с т а н о в и л а :
 
Акціонерна  страхова компанія “ОК” звернулася до  господарського
суду  Харківської  області  з  позовом  та  просила  стягнути  з
Товариства  з  обмеженою відповідальністю “АХ” 169 762,06грн.  в
рахунок  виплаченого страхового відшкодування.  Вимоги  поданого
позову  обгрунтовані  ст.  27 Закону України  “Про  страхування”
( 85/96-ВР  ) (85/96-ВР)
        , відповідно до якої до страховика, який  виплатив
страхове  відшкодування  за договором  майнового  страхування  в
межах   фактичних   затрат   переходить   право   вимоги,    яке
страхувальник    або   інша   особа,   що   одержала    страхове
відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяні  збитки
(а.с.2-3).
 
Відповідач у справі – ТОВ “АХ” у відзиві просить позов  залишити
без розгляду, вказуючи на те, що:
 
-     позивачем  разом  із копією позовної заяви  не  направлено
копію договору страхування № 85-3Г від 25.02.2002р.;
 
-    невірно обраховані фактичні затрати (а.с.58-61).
 
Рішенням    господарського   суду   Харківської   області    від
09.12.2003р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.95-97).
 
Прийняте  судом  рішення  мотивоване тим,  що  у  позивача  були
відсутні підстави для виплати страхового відшкодування, оскільки
відповідно   до  Правил  страхування  вантажів   АСК   “ОК”   не
відшкодовуються  збитки,  які  виникли  внаслідок  крадіжки  або
недоставки вантажу.
 
Постановою  Харківського  апеляційного господарського  суду  від
16.02.2004р. рішення господарського суду Харківської області від
09.12.2003р.   скасовано,   позов  задоволено.   Відповідно   до
постанови   апеляційної  інстанції  з  відповідача  на   користь
позивача стягнуто 169 762,06грн.
 
Скасовуючи  рішення  суду  першої інстанції  та  приймаючи  нове
рішення,  суд апеляційної інстанції виходив з того, що  заявлені
позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки:
 
-     відповідач  не виконав своїх зобов’язань щодо забезпечення
охорони  і схоронності вантажу, що призвело до понесення збитків
вантажовідправником;
 
-       позивачем   вантажовідправнику,   враховуючи    настання
страхового випадку, виплачено страхове відшкодування;
 
-     позивач  як  особа,  що виплатила страхове  відшкодування,
набув право вимоги, яке мав вантажовідправник до відповідача  як
особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
 
Не погоджуючись з постановою суду, ТОВ “АХ” звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційної скаргою та  просить  її
скасувати,   залишивши  в  силі  рішення   господарського   суду
Харківської області від 09.12.2003р.
 
У  поданій  касаційній скарзі скаржник посилається на  порушення
норм   матеріального  права  судом  апеляційної  інстанції   при
прийнятті  оскаржуваного судового акта, а  саме  ст.  27  Закону
України “Про страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
        , ст.ст. 203, 372 ЦК  УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
        . Так, скаржник стверджує, що:
 
-     вантажовідправником  –  АТ “ФМ”  допущені  порушення  умов
поставки “СІР”, відповідно до яких він був зобов’язаний  укласти
договір страхування на користь Компанії “ПВ”, а не на себе;
 
-     збитків  заподіяно вантажоодержувачу - Компанії “ПВ”,  яка
набула  право  власності  на  товар  після  передачі  його   для
перевезення,  а не вантажовідправнику, якому виплачено  страхове
відшкодування позивачем;
 
-    судом невірно визначено розмір збитків.
 
Колегія  суддів,  приймаючи до уваги  межі  перегляду  справи  в
касаційній  інстанції,  проаналізувавши  на  підставі  фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права   при  винесенні  оспорюваного  судового  акту,  знаходить
касаційну  скаргу  такою, що підлягає частковому  задоволенню  з
таких підстав.
 
Згідно  ст.  4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         (чинному на момент виникнення
правовідносин  та  прийняття рішення  судом  першої  інстанції),
цивільні  права  і  обов'язки виникають з підстав,  передбачених
законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч  і
не  передбачені  законом, але в силу загальних  начал  і  змісту
цивільного  законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Вўдповўдно  до  цього  цивільні  права  і  обов'язки  виникають,
зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і  не
передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
 
Відповідно   до   ст.   151  ЦК  УРСР  ( 1540-06   ) (1540-06)
        ,   договір
(багатостороння   угода)   є   однією   з   підстав   виникнення
зобов’язань.
 
При  вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляді
прийнятого  рішення  в апеляційному порядку,  судами  першої  та
апеляційної  інстанції встановлено, що 25.02.2002р. позивачем  у
справі  –  АСК  “ОК”  та  АТ “ФМ” укладено  генеральний  договір
страхування  № 85-3Г, предметом якого є добровільне  страхування
майнових інтересів страхувальника – АТ “ФМ”.
 
За  змістом ст. 1 Закону України “Про страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
        ,
страхування  –  це вид цивільно-правових відносин  щодо  захисту
майнових  інтересів громадян та юридичних осіб у  разі  настання
певних   подій   (страхових  випадків),   визначених   договором
страхування  або  чинним  законодавством,  за  рахунок  грошових
фондів,  що  формуються шляхом сплати громадянами та  юридичними
особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)
та доходів від розміщення коштів цих фондів.
 
В  силу  ст.  6  Закону  ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
        ,  передбачений  укладеним
договором  вид  страхування є добровільним, отже, його  загальні
умови  та порядок здійснення визначаються правилами страхування,
що  встановлюються  страховиком самостійно,  які  витребувані  і
досліджені  судами  при вирішенні спору  у  справі.  При  цьому,
конкретні умови страхування визначаються при укладенні  договору
страхування відповідно до законодавства.
 
Звертаючись  з  даним позовом до суду, позивач обґрунтовує  свої
позовні  вимоги переходом до нього права вимоги від  відповідача
як особи, відповідальної за заподіяння шкоди страхувальнику – АТ
“ФМ”,  у  зв’язку  з  виплатою ним страхового відшкодування  цій
особі за зазначеним договором майнового страхування.
 
Як  встановлено судами, між АТ “ФМ” та відповідачем у  справі  –
ТОВ “АХ” 29.07.2002р. укладено договір доручення на транспортно-
експедиційне обслуговування експортно-імпортних вантажів №  S02-
145,   на  виконання  якого  останнім  за  замовленням  АТ  “ФМ”
надавались   послуги  з  організації  міжнародного  транспортно-
експедиційного обслуговування вантажів замовника.
 
Зокрема,  при  здійсненні на замовлення АТ “ФМ”  транспортування
партії   тютюнових  виробів  25.11.2002р.  на   митному   складі
“Транссервіс”  прикордонного переходу Шенгавіт виявлено,  що  на
контейнерах  з вантажем пломба зламана і фактично  у  контейнері
замість  850  ящиків, переданих для транспортування, знаходиться
619  ящиків  цигарок. При цьому, вантажоотримувачем –  Компанією
“ПВ”  за фактом недостачі подано заяву в Шенгавітське відділення
міліції м. Єревану.
 
Зазначені   обставини   стали  підставою   для   висновку   суду
апеляційної  інстанції щодо завдання шкоди страхувальнику  –  АТ
“ФМ” у зв’язку з втратою частини вантажу.
 
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що АТ  “ФМ”,
враховуючи втрату вантажу, звернулось до позивача у справі – АСК
“ОК”  з  вимогою  щодо  сплати  страхового  відшкодування,   яке
виплачене останнім у розмірі 169 762,06грн.
 
З  урахуванням  зазначених обставин, суд  апеляційної  інстанції
дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.
 
Між  тим, такого висновку суд дійшов без повного з’ясування всіх
обставин справи, які підлягали встановленню.
 
Зокрема, судом не з’ясовано, чи виплачене страхове відшкодування
АТ “ФМ” у відповідності з умовами договору страхування.
 
Так, укладеним сторонами у справі договором, зокрема, визначено,
що  об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника,  які
стосуються  вантажів,  що  належать страхувальнику  на  підставі
права власності.
 
Таким чином, судам необхідно було з’ясувати чи був вантаж,  який
передано  для  перевезення відповідачу і частина якого  втрачена
при перевезенні, в момент його втрати власністю АТ “ФМ”.
 
Як  вказував сам позивач у поясненні (а.с.77-78), відповідно  до
договору  поставки № ЕХ02-008, який укладено між страхувальником
–  АТ “ФМ” та Компанією “ПВ”, що є грузоотримувачем, а також  як
вбачається із заявки № 7 на доставку вантажу (а.с.80),  поставка
продукції здійснювалась на умовах “СІР”.
 
Термін  “СІР”  (“перевезення  і  страхування  оплачені  до..."),
відповідно  до  Міжнародних правил по тлумаченню  термінів  "І",
означає, що продавець має ті ж зобов'язання, як у випадку  умови
“CPT”, але додатково він повинен забезпечити страхування вантажу
для   усунення  ризиків  покупця  в  зв'язку  із  загибеллю  або
пошкодженням  товару при перевезенні. Продавець укладає  договір
страхування і сплачує страховий внесок.
 
Термін   “СРТ”  (“Перевезення  оплачене  до...")   означає,   що
продавець  оплачує  фрахт за перевезення товару  до  погодженого
місця  призначення.  Ризик загибелі або  пошкодження  товару,  а
також   будь-які  додаткові  витрати,  викликані   подіями,   що
відбулися  після  поставки  товару перевізнику,  переходить  від
продавця   до  покупця  після  поставки  товару  на   зберігання
перевізнику.
 
За загальним правилом, ризик випадкової загибелі або випадкового
зіпсування відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з
виникненням  у  нього права власності, якщо інше не  встановлене
законом  або договором (ст. 130 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        ), чинному  на
момент виникнення правовідносин).
 
Для  з’ясування питання належності на праві власності майна,  що
втрачено, необхідно витребувати та дослідити договір поставки  №
ЕХ02-008,  а  також з’ясувати чи не вносились  у  подальшому  до
нього відповідні зміні щодо умов поставки продукції.
 
Зазначені  питання мають значення для встановлення  особи,  якій
заподіяно шкоду, а також з’ясуванню чи були об’єктом страхування
вўдповўднў  інтереси  АТ  “ФМ” щодо  цього  вантажу  за  умовами
укладеного договору.
 
Крім   того,  за  змістом  ч.  3  ст.  18  Закону  України  “Про
страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
        , договір страхування набирає  чинності
з  моменту  внесення першого страхового платежу,  якщо  інше  не
передбачено договором страхування.
 
Також,  §9  Правил страхування вантажів АСК “ОК”  визначено,  що
договір  страхування набуває чинності з моменту сплати страхової
премії, якщо інше не передбачено умовами полісу
 
Таким  чином,  судам необхідно було з’ясувати чи набув  чинності
генеральний договір страхування № 85-3Г.
 
Не з’ясувавши зазначені обставини, суди допустили порушення норм
процесуального  права,  а  саме  ст.ст.  4-7,  38  ГПК   України
( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
Зазначені  обставини,  які не встановлені  судами,  однак  мають
значення  для визначення прав та обов’язків сторін у справі,  не
можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.
 
Так,   відповідно  до  ст.  111-7  ГПК  України  ( 1798-12   ) (1798-12)
        ,
переглядаючи  у  касаційному порядку судові  рішення,  касаційна
інстанція  на  підставі встановлених фактичних  обставин  справи
перевіряє  застосування  судом першої чи  апеляційної  інстанції
норм  матеріального і процесуального права. Касаційна  інстанція
не  має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не  були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені
 
ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,
про  перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази  або
додатково перевіряти докази.
 
З  урахуванням  викладеного, прийняті судові рішення  підлягають
скасуванню,  а справа передачі на новий розгляд до  суду  першої
інстанції.
 
На  підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,  111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , колегія суддів
 
                     П О С Т А Н О В И Л А :
 
1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  “АХ”
задовольнити частково
 
2.Постанову  Харківського апеляційного господарського  суду  від
16.02.2004р. та рішення господарського суду Харківської  області
від 09.12.2003р. у справі № 35/704-03 скасувати.
 
3.  Справу  передати  на  новий розгляд до  господарського  суду
Харківської області.