ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.06.2004 Справа N 25-494
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів: Чернова Є.В., Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача Ю. Галій, Д. Єфіменко
відповідача
розглянув касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду
у справі N 25/494
за позовом СП "Вітязь"
до ДПІ у Печерському районі м. Києва, відділення державного
казначейства у Печерському районі м. Києва
про визнання недійсним розпорядження, стягнення збитків та
процентів,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 06.10.2003 (суддя
А. Лосєв) визнано недійсним розпорядження відповідача в частині
зменшення заявленого до відшкодування ПДВ в сумі 24629,00 грн., в
частині стягнення бюджетної заборгованості позов залишено без
розгляду, в іншій частині у позові відмовлено.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що факт експорту
товару підтверджується ВМД та листом Київської регіональної
митниці, а отже висновок відповідача про заниження податкових
зобов'язань по відшкодуванню ПДВ в сумі 24629 грн. є помилковим.
Позивачем не надані документи, які свідчать про наявність
бюджетної заборгованості, не доведено наявність протиправних дій
посадових осіб податкової інспекції.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
28.01.2004 (судді Г. Фролова, А. Полянський, В. Шипка) рішення
господарського суду по цій справі залишено без зміни з тих же
підстав та мотивів.
ДПІ у Печерському районі просить постанову Київського
апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції
в частині задоволених вимог скасувати, у позові відмовити, так як
експорт без вивозу товарів за межі митної території обкладається
на загальних підставах ПДВ в розмірі 20%, судом невірно
застосовано п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про ПДВ"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні дослідив матеріали справи та вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що вантажні митні декларації,
надані позивачем, мають особисту номерну печатку інспектора
митниці, що здійснив митне оформлення товару, напрямок переміщення
предметів (експорт), найменування митного органу, в зоні якого
розташовано пункт пропуску на митному кордоні.
Отже, вантажні митні декларації позивача оформлені належним
чином. Факт перетину митного кордону України вантажем за
вищевказаними вантажними митними деклараціями підтверджується
листом Київської регіональної митниці від 21.08.2003
N 25/21-11050 (а.с. 152 том 2). Встановлення інших фактичних
обставин справи виходять за межі компетенції Вищого господарського
суду України в силу ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до п.п. 6.2.1. п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок на додану
вартість обчислюється за нульовою ставкою щодо операцій з продажу
товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі
митної території України. Товари вважаються вивезеними
(експортованими) платником податку за межі митної території
України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене
належно оформленою митною вантажною декларацією.
Статтею 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що факти, які
відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться про
розгляді справи. Таке припущення може бути спростоване в
загальному порядку.
Ні суду першої інстанції, ні апеляційній колегії відповідач
не надав доказів про виявлення факту порушення митних правил
позивачем або про спростування відомостей викладених у ВМД.
За таких обставин доводи позивача про здійснення експорту і
застосування нульової ставки по податку на додану вартість при
експорті товарів є обгрунтованими та доведеними.
На підтвердження вимог щодо визнання недійсним спірного
розпорядження в частині зменшення відшкодування з податку на
додану вартість позивач належних доказів не надав.
Враховуючи викладене, місцевий суд правомірно визнав
недійсним спірне розпорядження відповідача в частині зменшення
відшкодування позивачу податку на додану вартість в сумі
24629 грн.
Щодо позовних вимог про відшкодування збитків в сумі
506500,22 грн. касаційна інстанція зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 440 та 453 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинного
на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна особі
або майну громадянина, а також шкода заподіяна організації,
підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному
обсязі. Суд, присуджуючи відшкодування шкоди, зобов'язує особу,
відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі або повністю
відшкодувати збитки.
Відповідно до вимог чинного законодавства України для
покладення відповідальності на особу, з вини якої заподіяно
збитки, необхідна сукупність умов: протиправність дії особи, з
вини якої заподіяні збитки; причинний зв'язок між діями та
збитками; наявність вини.
Касаційна інстанція погоджується з висновком суду першої
інстанції, що позивачем не доведено наявності протиправних дій
посадових осіб відповідачів; вимоги до відповідачів щодо стягнення
збитків з Державного бюджету України є необгрунтованими.
Касаційна інстанція не вбачає доведеним посилання у
касаційній скарзі на необхідність фактичного обмеження експортером
застосування у зовнішньо-економічних контрактах "Інкотермс", які
прийняті Міжнародною ТПП і є обов'язковими для сторін у випадку
погодження сторонами умов їх застосування згідно Указу Президента
України щодо застосування "Інкотермс" господарюючими суб'єктами
( 567/94 ) (567/94)
.
Застосування терміну "ex work", згідно якого товар
експортується за кордон додатково свідчить про факт перетину
митного кордону, не може бути спростований касаційною інстанцією в
силу ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
28.01.2004 у справі N 25/494 та рішення суду по цій справі
залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.