ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2004                                         Справа N 9/76

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні   в   м.   Києві

касаційну  скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства

“Т”  на  постанову Львівського апеляційного господарського  суду

від    12.01.2004р.    у    справі   за    позовом    Приватного

виробничо-комерційного підприємства “Т” до ВДВС  Першотравневого

РУЮ м. Чернівці 

про   стягнення збитків

Перевіривши  матеріали  справи,  обговоривши  доводи  касаційної

скарги, суд

                       У С Т А Н О В И В:

У березні 2003 р. Приватне виробничо-комерційне підприємство “Т”

пред’явило у господарський суд позов до ВДВС Першотравневого РУЮ

м. Чернівці про стягнення збитків в сумі 12343 грн.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 08.09.2003

р.,  залишеним  без  змін  постановою  Львівського  апеляційного

господарського суду від 12.01.2004 р. у позові було відмовлено.

У   касаційній   скарзі  позивач  просить  скасувати   постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2004  р.,

а  справу  передати  на новий розгляд до суду першої  інстанції,

посилаючись   на   порушення   судом   норм   матеріального   та

процесуального права.

У справі оголошувалась перерва з 19.05.2004р. на 03.06.2004р.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно  до  ч.  2  ст.  86  Закону  України  “Про  виконавче

провадження”  ( 606-14 ) (606-14)
         збитки, заподіяні державним  виконавцем

громадянам   чи  юридичним  особам  при  здійсненні  виконавчого

провадження,  підлягають відшкодуванню в порядку,  передбаченому

Законом.

Статтею  440  ЦК  УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
         встановлена  єдина  підстава

цивільно-правової   відповідальності  за  заподіяння   шкоди   –

правопорушення,   що  включає  як  складові   елементи:   шкоду,

протиправність  поведінки заподіювача шкоди,  причинний  зв’язок

між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Як  встановлено  судом  і  підтверджується  матеріалами  справи,

відповідач  – ВДВС Першотравневого районного управління  юстиції

м.   Чернівці,   на  підставі  Закону  України  “Про   виконавче

провадження”  ( 606-14 ) (606-14)
        , проводив комплекс дій по  виявленню  у

боржника  коштів  та майна: шляхом накладання арешту  на  майно,

рахунки,  направляв  запити до банківської  установи,  обласного

УДАУ,  бюро  технічної  інвентаризації,  виходив  на  місце   за

адресою: вул. Українська 32/6 (боржника не виявлено).

В результаті вжитих заходів майна та коштів боржника виявлено не

було,  що  підтверджується  даними відповідних  установ,  іншими

матеріалами справи.

Водночас,   виходячи   з  повідомлення  апеляційно-реєстраційної

палати,  про  те,  що  боржник був зареєстрований  за  юридичною

адресою:   м.   Чернівці,  вул.  Пушнули,   21/1,   відповідачем

направлявся  наказ  до  виконання до ВДВС  Ленінського районного

управління юстиції м. Чернівці.

Крім того, прийнятою ухвалою від 26.03.2003 р. у справі № 5/298,

було  відмовлено судом у задоволенні скарги позивача на дії ВДВС

Першотравневого РУЮ м. Чернівці.

Щодо  ухвали  суду від 20.08.2002 р. у справі №  5/298,  то  суд

обгрунтовано звернув увагу, що вона безпосередньо не стосувалась

відповідача  (а.с.  14), як і на те, що  інші  заходи,  зокрема,

оголошення  розшуку боржника та його майна  було  б  можливе  за

наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати та такі

заходи,  однак з такою заявою позивач не звертався, що  фактично

ним також не оспорюється.

Не  могло  бути звернено стягнення, як встановлено судом,  і  на

квартиру  32/6 по вул. Українській, так як позивач не спростував

факт належності її на праві власності Ц-ук м. М. та Г-му А.А.

Стосовно  ж  участі прокурора у справі, то таке право останнього

передбачено ст. 29 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .

Всім  цим  і іншим доказам по справі в їх сукупності, у  порядку

виконання вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , суд дав  належне

правове   обґрунтування  і  дійшов  правильного   висновку   про

недоведеність заявлених позивачем вимог.

Рішення  господарського  суду  відповідає  матеріалам  справи  і

вимогам закону.

Підставно  з  таким вирішенням спору погодився і суд апеляційної

інстанції.

Доводи  касаційної скарги не спростовують правильність висновків

суду.

Керуючись   ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9,   111-11   -   111-12

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий

господарський суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну  скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства

“Т”   залишити   без   задоволення,  а   постанову   Львівського

апеляційного господарського суду від 12.01.2004р. без змін.