ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.2004 Справа N 2-7/14704-03
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Удовиченка О.С.,
суддів Бур'янової С.С., Грека Б.М.
розглянувши
касаційну скаргу ДПІ у м. Н-ську
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 27.01.2004 року
у справі № 2-7/14704-03
за позовом ДП "XXX" ЗАТ ЛОУПУ "YYY"
до ДПІ у м. Н-ську
про визнання недійсним податкового повідомлення-
рішення,
За участю представників сторін
від позивача А.А.А. дов. від 16.10.2003р. № 696,
від відповідача Б.Б.Б. дов. від 31.10.03р. № 3782/9/10-0
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
14.11.2003 року (суддя Дугаренко О.В.) задоволено позов ДП "XXX"
ЗАТ ЛОУПУ "YYY", визнано недійсним податкове повідомлення -
рішення Державної податкової інспекції у м. Н-ську (далі - ДПІ у
м. Н-ську) № 3559\23-1 від 23.09.2003 року, стягнуто з відповідача
на користь позивача державне мито в сумі 85,00 грн. і 118,00 грн.
витрат, пов'язаних з забезпеченням судового процесу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
27.01.2004 року апеляційну скаргу відповідача залишено без
задоволення, а зазначене рішення місцевого господарського суду без
змін. Апеляційний суд приймаючи постанову послався на те, що
господарський суд вірно застосував норми Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами
і державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон) та
Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ДПІ у м. Н-ську
звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України в якій просить скасувати постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 27.01.2004 року і відмовити у
позові, посилаючись на неправильне застосування господарськими
судами п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
та п. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Доповідач по справі - суддя Бур'янова С.С.
У відзиві на касаційну скаргу позивач - ДП "XXX" ЗАТ ЛОУПУ "YYY"
просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.04.2004
року залишити без змін, посилаючись на те, що висновки суду
відповідають вимогам чинного законодавства.
На підставі ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні
18.05.2004 року розгляд справи було відкладено на 01.06.2004 року
о 9 год 20 хв. у зв'язку з нез'явленням представників іншої
сторони в судове засідання та необхідністю з'ясування позицій
сторін у даній справі.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування
господарськими судами при прийнятті судових рішень норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, ДПІ у
м. Н-ську з 10.09.2003 року по 19.09.2003 року проводилася
позапланова документальна перевірка правильності нарахування і
своєчасній сплаті земельного податку позивачем.
За результатами перевірки складений акт № 279 від 22.09.2003 року,
на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення -
рішення ДПІ у м. Н-ську № 3559\23-1 від 23.09.2003 року про
визначення позивачу суми податкового зобов'язання по сплаті
податку на землю в сумі 57927,00 грн., з них: основний платіж -
30618,00 грн., штрафні (фінансові санкції) - 19309,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням господарського
суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час
розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших
спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
09.08.2002 року у справі № 2-8\9128-2002, яке постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду залишено без
змін, встановлено, що позивач не є платником земельного податку,
як заклад охорони здоров'я та філіал без права юридичної особи.
Згідно п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури,
науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення.
Стаття 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я
( 2801-12 ) (2801-12)
від 19.11.1992 року 2801-ХІІ (далі - Основи) визначає,
що заклади охорони здоров'я - це підприємства, організації і
установи, метою яких є забезпечення різних потреб населення у
галузі охорони здоров'я шляхом надання медико - санаторної
допомоги.
У ст. 16 Основ ( 2801-12 ) (2801-12)
зазначено, що безпосередню охорону
здоров'я населення забезпечують санаторно - профілактичні,
лікувально - профілактичні, фізкультурно - оздоровчі, науково -
медичні та інші заклади здоров'я.
Відповідно до положень Основ ( 2801-12 ) (2801-12)
, заклади охорони здоров'я
створюються підприємствами, установами і організаціями з різними
формами власності, а також приватними особами при наявності
необхідної матеріально - технічної бази і кваліфікованих
спеціалістів. Порядок та умови створення закладів охорони
здоров'я, державна реєстрація і акредитація даних установ, а також
порядок ліцензування медичної і фармацевтичної практики
визначаються законодавством України.
Згідно ст. 22 Закону України "Про курорти" ( 2026-14 ) (2026-14)
від
05.10.2000 року № 2026-111 санаторно - курортні заклади - це
заклади охорони здоров'я, що розміщені на територіях курортів і
надають громадянам послуги лікувального, профілактичного і
реабілітаційного характеру з використанням лікувальних ресурсів.
Перелік закладів охорони здоров'я ( z0892-02 ) (z0892-02)
, який затверджений
наказом Міністерством охорони здоров'я від 28.10.2002 року № 385,
відносить санаторно - курортні заклади, в тому числі і санаторії,
до закладів охорони здоров'я.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно п. 2.2 Статуту
позивача, основним предметом діяльності санаторію є медична
практика із застосуванням методів санаторно - курортного лікування
і оздоровлення.
Господарські суди на підставі фактичних обставин справи та норм
чинного законодавства вірно дійшли висновку про те, що згідно
ліцензії на медичну практику серії АА № XXXX5 від 26.03.2003р.
строком дії по 26.03.2006р. позивач є багатопрофільним санаторієм,
а не спеціалізованим, тому підставно користується пільгою,
передбаченою п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
, як вітчизняний заклад охорони здоров'я.
Судова колегія вважає, що висновок господарських судів про те, що
відповідач неправомірно донарахував податок за землю і застосував
фінансові санкції до позивача за порушення п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст.
17 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, є законним і обгрунтованим.
Доводи, що викладені у касаційній скарзі, суперечать нормам
чинного законодавства і є безпідставними.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що постанова
Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.01.2004
року відповідає вимогам чинного законодавства України та фактичним
обставинам справи і підстав для її скасування не має.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Н-ську залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
27.01.2004 року залишити без змін.
Головуючий Удовиченко О.С.
Судді Бур'янова С.С.
Грек Б.М.