ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2004 Справа N 31/181а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.,
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківської І.П.
розглянувши
касаційну Державної податкової інспекції у
скаргу Орджинікідзевському районі м. Маріуполя
на постанову від 02.02.2004р. Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 31/181а Господарського суду Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Орвін”
до Державної податкової інспекції у
Орджинікідзевському районі м. Маріуполя
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – не з’явилися
відповідача – не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Орвін” м. Маріуполь
звернулося з позовом до Державної податкової інспекції в
Орджинікідзевському районі м. Маріуполь про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення № 0000642340/0 від
27.06.2003р., яким визначене податкове зобов'язання з податку на
прибуток у сумі 51012грн та фінансова санкція у сумі 25506 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 14.11.2003р.
у справі № 31/181а (суддя Ушенко Л.В.) позовні вимоги Товариства
з обмеженою відповідальністю “Орвін” м. Маріуполь задоволено
частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Орджонікідзевському районі м. Маріуполь № 0000642340/0 від
27.06.2003р в частині донарахування податкового зобов'язання з
податку на прибуток у сумі 30412грн та фінансових санкцій у сумі
15206грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ДПІ у
Орджонікідзевському районі м. Маріуполь на користь Товариства з
обмеженою відповідальністю “Орвін” витрати по сплаті державного
мита у сумі 42,50грн. та на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу у сумі 59грн.
Постановою від 02.02.2004р. Донецького апеляційного
господарського суду (колегія суддів Н.Л.Величко, І.В.Алеєва,
О.Л.Агапов) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Орвін” м. Маріуполь задоволено. Рішення
господарського суду Донецької області від 14.11.2003 р. по
справі № 31/181а скасовано у частині відмови позивачу щодо
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Орджонікідзевському районі м. Маріуполь № 0000642340/0 від
27.06.2003р., щодо донарахування податку на прибуток по
операціям з продажу основних засобів у сумі 20600грн. та
застосування фінансової санкції у сумі 10300грн. Резолютивну
частину рішення викладено у такій редакції: Визнати недійсним
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі
м. Маріуполь № 0000642340/0 від 27.06.2003р., яким донараховано
податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 51012грн та
застосовані фінансові санкції у сумі 25506грн. Стягнути з ДПІ у
Орджонікідзевському районі м. Маріуполь на користь Товариства з
обмеженою відповідальністю “Орвін” м. Маріуполь витрати по
сплаті державного мита у сумі 127 грн. 50 коп. та
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118
грн.
Державна податкова інспекція у Орджинікідзевському районі
м. Маріуполя звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення
господарського суду Донецької області від 14.11.2003р. у справі
№ 31/181а та постанову від 02.02.2004р. Донецького апеляційного
господарського суду, і прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ
“Орвін” у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Орджонікідзевському
районі м. Маріуполя була проведена комплексна позапланова
документальна перевірка фінансово - господарської діяльності з
питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства
за період з 01.01.2000р. по 31.12.2002р, за результатами якої
складений акт перевірки № 455/23-111 від 25.06.2003р.
На підставі акту перевірки прийняте податкове повідомлення -
рішення № 0000642340/0 від 27.06.2003р., яким визначена сума
податкового зобов'язання з податку на прибуток, у тому числі
основного платежу у сумі 51012грн. та фінансової санкції у сумі
25506грн. (а.с.43).
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивачем був
укладений договір комісії № 1-00 від 24.01.2000р з ЗАТ
“Маріупольська екскавація “згідно якого позивач (комісіонер)
зобов'язався за дорученням комітента (ЗАТ “Марекс”) за
винагороду від свого імені, але за рахунок комітента придбати
автомобіль КраЗ-6510-010-04 за ціною не вище 104200грн. за
виконані послуги комітент зобов'язався сплатити комісіонеру
комісійну винагороду у розмірі 8,06324% від вартості автомобіля.
У акті перевірки встановлено, що для виконання умов договору в 1
кварталі 2000р. позивач отримав від ЗАТ “Марекс” (платіжне
доручення № 75 від 31.01.2000р) грошові кошти у сумі
104166,67грн ПДВ 20833,33грн для придбання автомобіля.
Позивач із даної суми в податковому обліку відобразив у складі
валових доходів суму 7772,50грн (ПДВ - 1554,50грн.), як
комісійну винагороду.
Аналогічні договори комісії були укладені позивачем у 2 кварталі
2000р. (№ 2-00 від 20.04.2000р, № 4 від 25.05.2000р), у 3
кварталі 2000р (№ 5/00 від 14.07.2000р, № 6/00 від 09.08.2000р),
у 4 кварталі 2000р (№ 8/00 від 18.09.2000р,), у 3 кварталі 2002р
(№ 01/06 від 08.07.2002р) та у 3 кварталі 2001р (№ 3 від
1.08.2001р).
Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України від
22.05.1997р. № 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход включає загальні доходи
від продажу товарів (робіт, послуг), а також доходи від продажу
цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску та
операцій з їх кінцевого погашення).
Згідно з п. 1.31 ст. 1 Закону України від 22.05.1997р.
№ 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
продаж товарів - це будь-які операції, що
здійснюються згідно з договорами купівлі - продажу, міни,
поставки та іншими цивільне - правовими договорами, які
передбачають передачу прав власності на такі товари, за плату
або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також
операції з безоплатного надання товарів.
Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у
межах договорів комісії, схову, доручення, інших
цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав
власності на такі товари.
Згідно п.п. 7.9.1. ст. 7 зазначеного Закону( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
не
включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню
кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з
залученням платником податку майна на підставі договору лізингу
(оренди), концесії, комісії, консигнації, довірчого управління,
схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими
цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права
власності на таке майно.
Таким чином, попередні судові інстанції дійшли правомірного
висновку, що позивач має право на включення до складу валових
доходів лише суми отриманої ним комісійної винагороди, яка є
доходом від надання ним послуги. Кошти перераховані позивачу
комітентом на виконання договору комісії не є доходом позивача
від продажу товарів, а придбані позивачем за рахунок цих коштів
товари не є його власністю.
Стосовно донарахування податку на прибуток по операціям з
продажу основних засобів, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з акту перевірки, податкова інспекція дійшла
висновку, що позивач порушив вимоги п. 7.5 ст. 7 та п.п. 8.2.1
п. 8.2, п.п. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, при
оподаткуванні продажу основних фондів, оскільки позивач
реалізовував автомобілі, які не використовуються ним у
господарській діяльності протягом періоду, що перевищує 365 днів
з дня введення в експлуатацію, тому такі основні засоби, на
думку податкового органу є товаром, придбаним для наступного
продажу іншим особам.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач придбав
для власної виробничо-господарської діяльності 3 автомобілі
КрАЗ-256. Для їх доукомплектації були придбані запчастини. Ці
основні фонди були введені в експлуатацію згідно з актами № ОС-1
29.03.02 р. (л.с.115-131) і відображені у декларації про
прибуток за 1 квартал 2002р.
Окрім того, апеляційним судом встановлено, що продаж автомобілів
було здійснено у зв'язку з виявленням у процесі експлуатації
технічних недоліків, а також у зв'язку важким фінансовим станом
було прийнято рішення про їх продаж.
Згідно п.п. 8.2.1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, під терміном “основні фонди” слід
розуміти матеріальні цінності, що використовуються у
господарській діяльності платника податку протягом періоду, який
перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію
таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово
зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7
“Основні засоби” ( z0288-00 ) (z0288-00)
затвердженим наказом Міністерства
фінансів України 27.04.2000 р. N92 зареєстрованим в Міністерстві
юстиції України 18.05.2000 р. за N 288/4509 основні засоби -
матеріальні активи, які підприємство утримує з метою
використання їх у процесі виробництва або постачання товарів,
надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для
здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій,
очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких
більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за
рік).
Оскільки, автомобілі були придбані з метою використання їх у
власній господарській діяльності у якості основних фондів, були
поставлені на баланс підприємства та введенні в експлуатацію, то
витрати на їх придбання підлягали амортизації, а операція з їх
продажу відображаенню в обліку у порядку встановленому ст. 8
Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
для продажу основних фондів.
Таким чином, колегія суддів вважає висновки апеляційної
інстанції в цій частині обґрунтованими та такими, що
відповідають вимогам чинного законодавства.
Також, у акті перевірки відповідач зазначив (а.с.24), що станом
на 01.07.2002 року у позивача рахувалась кредиторська
заборгованість перед нерезидентом Торговий дім “Веке” у сумі
1077986руб. (182718грн.62коп. ), балансова вартість
183473грн.22коп. , тобто, на думку відповідача, позивач порушив
вимоги п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України від 22.05.1997р.
№ 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
включивши від’ємну курсову різницю до складу
валових витрат замість валових доходів, що спричинило заниження
валових доходів на 754грн.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.3.6 п. 7.3
ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або
заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку
платника податку на кінець звітного періоду, перераховуються в
гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного
банку України, що діяв на останній робочий день звітного
періоду. При цьому, позитивна або від'ємна різниця між
результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної
валюти або заборгованості включається відповідно до валових
доходів або валових витрат платника податку - кредитора або до
валових витрат чи валових доходів платника податку - дебітора за
наслідками звітного періоду.
Як встановлено в акті перевірки та судовими інстанціями, позивач
мав на обліку кредиторську заборгованість.
Згідно пункту 53 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2
“Баланс”, у статті балансу “Кредиторська заборгованість за
товари, роботи, послуги” показується сума заборгованості
постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані
роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої
векселями).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, підприємство
позивача є дебітором, тобто юридичною особою, яка внаслідок
минулих подій заборгувала певні суми грошових коштів, їх
еквівалентів або інших активів.
Таким чином, згідно п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 вищенаведеного
Закону позитивна або від'ємна різниця між результатом
перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти, в даному
випадку, включається відповідно до валових витрат чи валових
доходів платника податку – дебітора.
Місцевий та апеляційний суд, правильно встановивши обставини
справи, що у позивача (дебітора) була наявна курсова різниця між
результатами перерахунку (182718,62) та балансовою вартістю
заборгованості (183473,22грн.), в порушення п.п. 7.3.6 п. 7.3
ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначили цю різницю не від’ємною а позитивною, що
призвело до помилкових висновків про скасування оскаржуваного
податкового повідомлення-рішення в цій частині.
З огляду на викладене, керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Орджинікідзевському районі м. Маріуполя задовольнити частково.
Постанову від 02.02.2004р. Донецького апеляційного
господарського суду у справі № 31/181а господарського суду
Донецької змінити.
В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 0000642340/0 від 27.06.2003р. в частині
визначення податкового зобов’язання за результатами перерахунку
курсових різниць відмовити.
В іншій частині постанову від 02.02.2004р. Донецького
апеляційного господарського суду у справі № 31/181а
господарського суду Донецької залишити без змін.