ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2004 справа N 23/137
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ПП "А"
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду 17.12.2003
у справі № 23/137
господарського суду Запорізької області
за позовом ПП "А"
до ДПІ у Заводському районі м.
Запоріжжя
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явився.
від відповідача:
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.08.2003 у
справі № 23/137, залишеним без змін постановою Запорізького
апеляційного господарського суду 17.12.2003 у задоволенні позову
відмовлено з мотивів порушення позивачем норм п.п. 1.19, 1.20 ст.
1, п. 5.1 ст. 5, п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 №
283/97-ВР (зі змінами і доповненнями). У касаційній скарзі ПП "А"
просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області
від 26.08.2003, постанову Запорізького апеляційного господарського
суду 17.12.2003 у справі № 23/137 та прийняти нове рішення про
задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм п. 1.20 ст. 1, п.п.
5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Позивач не реалізував своє процесуальне право на участь у судовому
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши
матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в них
фактичних обставин правильність застосування господарським судом
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція виходить із обставин, встановлених у справі
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено
наступне.
ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя податковим повідомленням-
рішенням № 0000132301/1/493 від 04.06.2003 позивачу було
донараховано податок на прибуток у сумі 575, 658 грн. та
застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 575, 658 грн.
Підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення став акт
додаткової перевірки ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя
№ 3/23-253/31066941 від 30.05.2003 до акту повторної комплексної
документальної перевірки від 16.05.2003 № 2/23-253/31066941, яким
встановлено факти порушень п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
внаслідок визначення доходів від здійснення бартерних операцій за
цінами, нижчими за звичайні ціни, що призвело до заниження
скоригованого валового доходу у ІV - му кварталі 2001 р. на суму
358 019, 43 грн., у І-му кварталі 2002 р. - на 486 178, 45 грн.; а
також порушення п. 5.1 ст. 5 Закону внаслідок віднесення до складу
валових витрат понаднормативних безповоротних втрат сировини -
металолому групи Б - 25, Б - 26, Б - 27 (ГОСТ 2787 - 75) при її
переробці у злитки нержавіючої сталі підприємством-переробником
давальницької сировини ВАТ "ЕМС" у сумі 1 074 663, 1 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили
всі обставини справи і прийшли до правильного висновку щодо
законності і обґрунтованості прийнятого відповідачем оспорюваного
податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового
зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних
санкцій до підприємства - позивача за порушення норм Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
з
огляду на наступне.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що позивачем у бухгалтерському обліку проведено взаємозалік на
суму відвантажених ним товарів ТОВ "Інко" в сумі отриманих від
нього векселів за індосаментом згідно з актом приймання -
передачі. В подальшому ТОВ "Інко" не розрахувався з позивачем
грошовими коштами по цим векселям.
Крім того, господарськими судами встановлено, що в березні 2002 р.
позивач при здісненні розрахунків з ВАТ "ЕМС" за послуги по
переробці давальницької сировини і виготовленню злитків
нержавіючої сталі, розрахувався цими ж злитками за ціною, в 2 рази
нижчою, ніж собівартість злитків.
Відповідно до п. 1. 6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
товари - це матеріальні та
нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що
використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску
(емісії) та погашення.
Згідно з п. 1.19 ст. 1 вказаного Закону бартер (товарний обмін) -
це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за
товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова,
включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної
заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування
коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів
(робіт, послуг).
З огляду на викладене, цілком правомірними є висновки
господарських судів попередніх інстанцій щодо віднесення
вищезазначених господарських операцій (з ТОВ "Інко" шляхом обліку
товару на векселі за індосаментом та з ВАТ "ЕМС" шляхом
розрахунків за послуги по переробці давальницької сировини у
злитки нержавіючої сталі цими ж злитками) до бартерних операцій.
Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
доходи та
витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій
визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не
нижчої за звичайні ціни.
Висновки господарських судів щодо порушення позивачем
вищезазначеної норми Закону у зв'язку з обміном шихтового
матеріалу на векселі за індосаментом в межах бартерної операції за
цінами, нижчими за звичайні (шихтовий матеріал, придбаний у грудні
2001 р. по ціні 9 600 грн. за 1 тону, на наступний день був
реалізований по ціні 7 583, 3 грн. за тону), а також у зв'язку із
здійсненням розрахунків у І-му кварталі 2002 р. за послуги по
переробці давальницької сировини у злитки нержавіючої сталі за
цінами, нижчими за звичайні (цими ж злитками за ціною у 2 рази
нижчою, ніж собівартість злитків) відповідають вимогам чинного
законодавства з наступних підстав.
Відповідно до п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
звичайна ціна - це ціна
продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму
нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка
може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з
продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.
Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарська
діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання
доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі
коли безпосередня участь такої особи в організації такої
діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою
участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої
постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені
підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу
особу, яка діє від імені та на користь першої особи (а
господарськими судами встановлено факт реалізації позивачем
шихтового матеріалу на наступний день після придбання за ціною в
1,26 нижчою, ніж ціна придбання, а також факт проведення
розрахунків за послуги по виготовленню злитків цими ж злитками за
ціною у 2 рази нижчою, ніж їх собівартість).
Щодо посилання позивача на обов'язковість визначення звичайної
ціни на підставі статистичної оцінки рівня цін, слід зазначити
наступне.
Відповідно до ст. 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з
дерегулювання підприємницької діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
від
23.07.1998 № 817/98 індикативні або звичайні ціни на товари
(роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних
цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін
реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку
України, яка проводиться уповноваженим державним органом у
визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть
встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх
для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових
платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності
статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт,
послуг).
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що обласне управління Міністерства статистики у Запорізькій
області на неодноразові запити відповідача щодо рівня звичайних
цін повідомляло, що органами статистики визначаються тільки
індикативні ціни (співвідношення цін різних періодів, фіксація
самих цін не здійснюється) на оптову торгівлю, а ціна виробників,
яка надається підприємствамивиробниками у вигляді статистичної
звітності, є сугубо конфіденційною (листи №№ 04-05А/327,
04-05/218, 13-3-8/107).
Що стосується висновків господарського суду щодо завищення валових
витрат на суму віднесених до складу валових витрат
понаднормативних безповоротних втрат сировини-металолому, слід
зазначити наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та
обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Господарськими судами встановлено, що на момент придбання
матеріалів позивачем віднесено всю вартість отриманої сировини до
складу валових витрат. Оскільки частина витрат у зв'язку з угаром
та сплесками сировини, що перевищує нормативні втрати, не
пов'язана з одержанням доходу та ця сировина не використана на
виробничі потреби (не йде на виготовлення продукції, яка підлягає
продажу або використовується у власній господарській діяльності
підприємства), то такі витрати не включаються до складу валових
витрат і підлягають коригуванню відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Пунктом 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9
"Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від
20.10.1999 № 246 ( z0751-99 ) (z0751-99)
(зі змінами і доповненнями)
встановлено, що не включаються до первісної вартості запасів
понаднормативні втрати і нестачі запасів.
Згідно з отриманими в результаті зустрічної перевірки
підприємства- переробника ВАТ "ЕМС" даних від ДПІ у м. Краматорськ
нормативні втрати сировини у зв'язку з угаром та безповоротними
втратами встановлені у розмірі 22 %. ПП "А" до валових витрат
включено безповоротні втрати сировини у розмірі 30 %, що перевищує
на 8 % встановлені норми. Вартість сировини, яка фактично не була
використана на виробничі потреби та втрати якої при переробці у
злитки перевищують встановлені норми втрат сировини, складає 1 074
663, 10 грн.
З огляду на викладене, висновки господарських судів щодо завищення
позивачем валових витрат на суму понаднормативних безповоротних
втрат сировини-металолому є цілком правомірними.
За таких обставин постанова Запорізького апеляційного
господарського суду 17.12.2003 у справі № 23/137 відповідає
вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у
зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ПП "А" залишити без задоволення, а постанову
Запорізького апеляційного господарського суду 17.12.2003 у справі
№ 23/137 - без змін.