ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2004 справа N 20-4/052-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Ленінському районі м.
відкритому Севастополя
судовому засіданні та ПП "ІЕП"
касаційні скарги
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 22.12.2003
у справі № 20-4/052-2003
господарського суду м. Севастополя
за позовом ПП "ІЕП"
до ДПІ у Ленінському районі м.
Севастополя
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 17.06.2003 у
справі № 20-4/052-2003 у задоволенні позову відмовлено з мотивів
порушення позивачем норм п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) у зв'язку з
включенням позивачем до податкового кредиту витрат по сплаті
податку на додану вартість, що не підтверджені податковими
накладними.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ПП "ІЕП" подало апеляційну
скаргу до Севастопольського апеляційного господарського суду.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
22.12.2003 рішення господарського суду м. Севастополя від
17.06.2003 у справі № 20-4/052-2003 змінено, позов задоволено
частково: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі
м. Севастополя № 5/26-2 від 04.01.2003 визнано недійсним в частині
донарахування податку на додану вартість у сумі 10 039, 76 грн. та
застосування штрафних санкцій у сумі 1 228, 19 грн. Стягнуто з ДПІ
у Ленінському районі м. Севастополя на користь позивача витрати по
сплаті державного мита у сумі 13, 30 грн. та 12, 30 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті
позову відмовлено. Вказана постанова мотивована тим, що позивачем
було порушено п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а відповідачем при визначенні
податкового зобов'язання не було враховано строки давності,
передбачені у п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ.
У касаційних скаргах ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя
просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 22.12.2003 у справі № 20-4/052-2003 в
частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Ленінському районі м. Севастополя № 5/26-2 від 04.01.2003 в сумі
11 267, 95 грн., у позові відмовити, а ПП "ІЕП" просить скасувати
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
22.12.2003 та рішення господарського суду м. Севастополя від
17.06.2003 у справі № 20-4/052-2003, прийняти нове рішення про
задоволення позову або передати справи на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції, судові витрати покласти на
відповідача, посилаючись на порушення та неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ,
Порядку заповнення податкової накладної ( z0233-97 ) (z0233-97)
,
затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, Положення
про Реєстр платників податку на додану вартість ( z0208-00 ) (z0208-00)
,
затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 № 79.
Сторони не скористались своїм процесуальним правом на участь у
судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція виходить із обставин, встановлених у справі
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено
наступне.
ДПА у м. Севастополі було проведено позапланову зустрічну
перевірку підприємства позивача стосовно дотримання вимог
податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП "С" та фірмою
"Л" за період з 1999 - 2002 р.р., за наслідками якої було складено
акт № 261/26-216 від 18.12.2002, яким встановлено факт заниження
позивачем протягом 1999 - 2002 р.р. суми податку на додану
вартість у розмірі 87 812, 34 грн., в т.ч. внаслідок включення до
складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по
податковим накладних, виданих ПП "С" та фірмою "Л", які на момент
видачі цих податкових накладних були виключені з ЄДРПОУ.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м.
Севастополя прийнято податкове повідомлення-рішення № 5/26-2 від
04.01.2003, яким відповідно до п. 7.2, п. 7.4 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997
№ 168/97 (зі змінами і доповненнями) та п. 15 Указу Президента
України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
від 23.07.1998 № 817/98 позивачу було
донараховано податок на додану вартість у сумі 87 812, 34 грн. і
застосовано фінансові санкції у розмірі 20 201, 27 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої
інстанції виходив з того, що позивач безпідставно відніс до
податкового кредиту суми податку на додану вартість, не
підтверджені податковими накладними та на підставі податкових
накладних, виданих ПП "С" та фірмою "Л", які на момент складання
цих накладних вже були виключені з ЄДРПОУ та зняті з податкового
обліку.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та
задовольняючи частково позов, господарський суд апеляційної
інстанції виходив з того, що відповідачем при визначені
податкового зобов'язання з податку на додану вартість не було
враховано строки давності, передбачені п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарський суд апеляційної інстанції всебічно і повно дослідив
всі обставини справи і прийшов до правильного висновку стосовно
законності і обґрунтованості вимог позивача лише в частині
визнання недійсним оспорюваного податкового повідомлення-рішення
щодо нарахування податку на додану вартість у сумі 10 039, 76 грн.
та застосування штрафних санкцій у сумі 1 228, 19 грн., з огляду
на наступне.
Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду
складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів,
що підлягають амортизації.
При цьому, не дозволяється включення до податкового кредиту
будьяких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -
актом прийняття робіт, послуг чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт,
послуг (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону.
Господарським судом встановлено, що податкові накладні (як надані
для перевірки, так і вилучені працівниками податкової міліції), на
підставі яких позивач включив до податкового кредиту суми податку
на додану вартість, були складені особами - ПП "С" та фірмою "Л",
які до цього моменту вже були ліквідовані (виключені з ЄДРПОУ) і
не зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Відповідають вимогам чинного законодавства і висновки
господарського суду апеляційної інстанції щодо порушення
відповідачем норм п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
при визначені
податкового зобов'язання з податку на додану вартість за листопад
1999 р. з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
податковий орган має
право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника
податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення
1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання
податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація
була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо
протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму
податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від
такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації
не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Господарськими судами встановлено та матеріалами справи
підтверджено, що податкову декларацію з податку на додану вартість
за листопад 1999 р. позивач подав 17.12.1999, тобто у встановлений
законом строк, у зв'язку з чим передбачений п.п. 15.1.1 п. 15.1
ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
граничний строк для самостійного визначення податковим
органом податкових зобов'язань сплинув 30.12.2002.
Враховуючи, що податкові зобов'язання з податку на додану вартість
відповідачем було визначено у податковому повідомленні-рішенні ДПІ
у Ленінському районі м. Севастополя № 5/26-2 лише 04.01.2003,
цілком правомірними є висновки господарського суду щодо порушення
відповідачем вимог п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
За таких обставин постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 22.12.2003 у справі № 20-4/052-2003
відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам
справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя та ПП
"ІЕП" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 22.12.2003 у справі № 20-
4/052-2003 - без змін.