32/874 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 16.10.2003 № 32-2611/2 та 33-2611/2 - Текст документа

Рішенням від 16.01.2004 господарського суду м. Києва позовні вимоги задоволено повністю у зв’язку з необгрунтованістю оспорюваних податкових повідомлень-рішень, що обумовлено обставинами формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по ПДВ на підставі тих рахунків-фактур, накладних та податкових накладних, які не були визнані недійсними рішенням суду з цивільної справи.

Постановою від 19.03.2003 Київського апеляційного господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.

ДПІ у Солом’янському районі м. Києва у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судом ч. 4 ст. 35 ГПК України (1798-12) , оскільки рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.12.2003 визнано недійсними з моменту складання всі первинні документи ПП “ВС” (контрагента позивача) за підписом Т-ої І.Ю., до яких, на думку скаржника, належать накладні, рахунки-фактури та податкові накладні, а тому позивачем були порушені приписи п. 5.3.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) та п. 7.4.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , згідно яких не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а також не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Окрім того, відповідач вказує на те, що виходячи з п. 7.5.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) податкові накладні є письмовим свідоцтвом, що фіксує та підтверджує факт придбання позивачем товарів, тобто є первинним документом, що підтверджує господарську операцію.

Колегія суддів, перевіривши фактичні матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами першої і апеляційної інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16.10.2003 № 32-2611/2 з передачею справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.

На спірні податкові правовідносини, пов’язані з формуванням позивачем за період ІV кв. 2001 – ІІ кв.2002р. валових витрат за результатами договірних відносин з контрагентом (ПП “ВС”) та віднесенням відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, поширюється дія п.п. 5.2.1, 5.3.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) , п.п. 7.2.3, 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) та ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (996-14) , що враховано судом та не заперечується скаржником.

Внаслідок проведеної відповідачем позапланової документальної перевірки дотримання позивачем податкового та валютного законодавства виявлено порушення останнім п.п. 5.2.1, 5.3.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) , п.п. 7.4.1, 7.4.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , яке полягало в заниженні податку на прибуток на суму 71040 грн. та податку на додану вартість на суму 19470 грн. в результаті безпідставного, на думку скаржника, віднесення товариством до валових витрат у ІV кв. 2001 – ІІ кв.2002 вартості отриманих від ПП “ВС” товарів на загальну суму 284202,60 грн., про що складено акт від 04.03.2003 № 29/26-20/10/30578494.

На підставі цього акта органом державної податкової служби 16.10.2003 прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення № 32-2611/2, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 84660 грн. (в т.ч. 13620 грн. штрафних санкцій), та оспорюване податкове повідомлення-рішення № 33-2611/2, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ у сумі 19470 грн. (у т.ч. 5020 грн. штрафних санкцій), а також зменшено суму бюджетного відшкодування по ПДВ за грудень 2001р. у сумі 27897 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України (1798-12) рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.12.2002 у справі № 2-4247/2002 визнано недійсними з моменту складання первинні документи з реквізитами ПП “ВС” (контрагент позивача) за підписом Т-ої І.Ю. як директора ПП “ВС” (а.с. 78-81), а також додатково визнано недійсними певні рахунки-фактури, накладні та податкові накладні згідно з переліком, вміщеним в резолютивній частині цього рішення.

За таких обставин колегія вважає передчасними висновки суду першої та апеляційної інстанції про правомірність віднесення позивачем 284202,60 грн. до складу валових витрат, які грунтуються на невключенні до переліку, наведеного в резолютивній частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.12.2002, тих рахунків-фактур та накладних, які надано позивачем в підтвердження позовних вимог. Адже, судом належним чином не перевірено, що виходячи зі змісту ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (996-14) представлені позивачем рахунки-фактури та накладні можуть вважатися первинними документами, складеними ПП “ВС” за підписом Т-ої І.Ю., які не потребують обов’язкового їх внесення до переліку додаткових (непервинних) документів, вміщеного в резолютивній частині рішення районного суду.

З огляду на це та враховуючи вимоги п. 5.3.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) , згідно якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, суду при новому розгляді позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16.10.2003 № 32-2611/2 слід достовірно з’ясувати наявність чи відсутність у поданих позивачем в обгрунтування позову рахунків- фактур та накладних ознак первинних фінансово-господарських документів, а відтак і визначитися щодо наявності достатніх підстав для застосування ч. 4 ст. 35 ГПК України (1798-12) .

При цьому слід ретельно перевірити, чи підписувалися зазначені документи від імені ПП “ВС” Т-ою І.Ю. або іншою особою.

Водночас касаційна інстанція погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність включення позивачем ПДВ в сумі 47367,10 грн. по господарським операціям з ПП “ВС” до податкового кредиту, оформленого податковими накладними, які не визнані недійсними рішенням суду з цивільної справи, а тому є чинними.

Адже, такі обгрунтовані висновки суду першої та апеляційної інстанції грунтуються на вимогах п. 7.2.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно яких податкова накладна за своїм статусом є саме звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а тому не відноситься до первинних документів в розумінні ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (996-14) .

Якщо ж навіть припустити віднесеність податкових накладних до кола первинних документів господарського суб’єкта в розумінні ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, на чому помилково наполягає відповідач, то у такому разі в резолютивній частині рішення Оболонського районного суду від 23.12.2002 у справі № 2-4247/2002 не вказувалися б окремо певні податкові накладні, які підлягають визнанню недійсними з огляду на фіксацію визнання недійсними всіх первинних фінансово-господарських документів контрагента позивача.

Судом правомірно розмежовано власне первинні фінансово- господарські документи господарюючого суб’єкта та його звітні податкові документи, до яких належать податкові накладні, податкові декларації тощо, а тому колегія відхиляє заперечення відповідача, які по суті грунтуються виключно на ототожненні первинних документів з податковими накладними контрагента позивача (ПП “ВС”).

Разом з тим не заслуговують на увагу посилання скаржника на п. 7.5.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) в обгрунтування своїх доводів щодо наявності у податкової накладної ознак первинного документу, оскільки зазначеним пунктом врегульовано лише момент виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит. На противагу цьому абзацем 3 п. 7.2.3 ст. 7 вищенаведеного Закону чітко встановлено, що податкова накладна за своєю правовою природою є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна має похідний характер, оскільки фіксує лише виникнення у господарського суб’єкта податкових зобов’язань по ПДВ за наслідками виконання певних господарських операцій (договірних зобов’язань), які, в свою чергу, оформлюються первинними документами підприємств.

Зважаючи на наведене в даному випадку відсутні правові підстави для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача від 16.10.2003 № 33-2611/2 про визначення позивачу податкових зобов’язань по ПДВ, а значить і відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині задоволення зазначених позовних вимог.

Однак, рішення та постанова в частині розгляду позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16.10.2003 № 32-2611/2 про визначення ТОВ “ЦРСТ “СС” податкових зобов’язань по податку на прибуток підприємств прийняті з неповним з’ясуванням обставин справи, а тому підлягають скасуванню в цій частині з передачею справи на новий розгляд.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ДПІ у Солом’янському районі м. Києва задовольнити частково.

Рішення від 16.01.2004 господарського суду м. Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2004 у справі № 32/874 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16.10.2003 № 32-2611/2 з передачею справи до господарського суду м. Києва для нового розгляду зазначених позовних вимог.