ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2004 Справа N A-13/234-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Селянського фермерського господарства
відкритому судовому "І", с.Михайлівка
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 18.11.2003 року Харківського
апеляційного
господарського суду
у справі № 13
господарського суду Харківської області
за позовом СФГ "І"
до Богодухівської МДПІ Харківської області
про визнання недійсним рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутні
ВСТАНОВИВ:
По справі оголошувалась перерва до 27.05.2004 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.09.2003
року у справі № 13 позовні вимоги задоволене частково; визнане
недійсним податкове повідомлення-рішення Богодухівської МДПІ у
Харківській області № 0000232310/0 від 17.03.2003р. в частині
донарахування податку на додану вартість в сумі 75941 грн.; в
задоволенні решти позовних вимог відмовлене; стягнуте з
відповідача на користь позивача державне мито в сумі 85 грн. та
судові витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу в сумі 118 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
18.11.2003р. у справі № 13 рішення господарського суду Харківської
області від 25.09.2003 року змінене; в задоволенні позову
відмовлене повністю.
В касаційній скарзі СФГ "І" просить скасувати постанову
Харківського апеляційного господарського суду та прийняте нове
рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення норм
матеріального та процесуального права, а саме пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.
7, п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує
викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача,
який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну
скаргу представників відповідача, перевіривши повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні
господарського суду першої інстанції та постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами було встановлене, що підставою для прийняття оскаржуваного
податкового повідомлення-рішення є акт позапланової перевірки
підприємства позивача працівниками Богодухівської міжрайонної ДПІ
(з питання правильності обчислення та своєчасності внесення до
бюджету сум податку на додану вартість) за період з 01.04.2000р.
по 01.10.2002 р. № 15/235 від 17.03.2003р.
В даному акті вказано, що позивач, відповідно до п. 11.29 ст. 11
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
використовує спеціальний режим оподаткування по ПДВ, у
відповідності з яким подає до податкового органу спеціальну
(окрему) податкову декларацію № 2 (скорочена форма) та загальну
декларацію № 3.
В акті перевірки вказано, що позивач надав до Краснокутського
відділення Богодухівської МДПІ уточнені декларації (загальна
декларація № 3) по ПДВ за період з 2 кварталу 2000р. по 3 квартал
2002р., внаслідок чого підприємством заявлено до відшкодування з
бюджету 77172 грн.
В акті зазначено, що за період 01.04.2000р. по 01.10.2002р.,
позивач придбав товарно-матеріальні цінності (насіннєвий матеріал,
добрива, сільськогосподарську техніку тощо), які використав для
потреб власного сільськогосподарського виробництва. Між тим
відповідач в акті зазначає, що відповідно до пп. 7.4.3 п. 7.4. ст.
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, у
разі коли товари (роботи, послуги), що виготовлені та/або
придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а
частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка
сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або
придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів
(робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. За
таких обставин, відповідач вважає, що позивач неправомірно відніс
до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 75941 грн. по операціях з
придбання товарів, що були ним використані у власній господарській
діяльності.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
За період 01.04.2000р. по 01.10.2002р., позивач придбав
товарноматеріальні цінності (насіннєвий матеріал, добрива,
хімікати, запчастини, сільськогосподарську техніку, тощо). Вказані
товари придбавалися для використання у власній господарській
діяльності. Ці товари були використані позивачем у цій діяльності,
що підтверджено актом перевірки, та про що свідчать копії актів
списання ТМЦ, надані відповідачем до матеріалів справи.
Таким чином вірним є висновок суду першої інстанції, що
вищенаведені товарно-матеріальні цінності (придбані позивачем за
період 01.04.2000р. по 01.10.2002р.), відповідно до положень ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відносяться до складу валових витрат. Тому, згідно з
пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, суми ПДВ, сплачені позивачем у зв'язку з
придбанням цих товарів, можуть бути віднесені.
Посилання відповідача на положення п. п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
правомірно
судом першої інстанції не визнані обґрунтованими, оскільки,
поперше, відповідачем в акті перевірки не наведено, які саме
операції позивача (в яких використовувалися придбані ним ТМЦ) не
відносяться до оподатковуваних. По-друге, як вже зазначено вище,
позивач використав вказані товари у власній господарській
діяльності, що, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
дає йому
право на включення сум податку, сплаченого при їх придбанні, до
складу податкового кредиту.
Виходячи з вищевикладеного, висновки представників відповідача
щодо неправомірності віднесення позивачем 75941 грн. до складу
податкового кредиту, є необґрунтованими.
Господарський суд Харківської області зазначив, що згідно п. 11.29
ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зупинена дія п. 7.7 ст. 7 та п. 10.1 і 10.2 ст. 10
вказаного Закону в частині сплати до бюджету податку на додану
вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного
виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів),
виготовлену на давальницьких умовах із власної
сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу
переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що
здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно
від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума,
одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного
виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний
(податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми
валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в
розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і
використовуються ними на придбання матеріальнотехнічних ресурсів
виробничого призначення.
Згідно ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, податкове зобов'язання - зобов'язання
платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових
фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим
Законом або іншими законами України.
Розрахунки з бюджетом по спеціальній декларації № 2 не
проводяться. В акті перевірки відповідач вказував про те, що він
вважав неправомірним віднесення суми 75941 грн. до складу
податкового кредиту. Отже донарахування позивачу оскаржуваним
податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання в сумі
75941 грн. є безпідставним.
В акті перевірки вказано, що в 4 кварталі 2000 року позивач
реалізував дизельне паливо на загальну суму 7386 грн. (в тому
числі ПДВ в сумі 1231 грн. по податковій накладній № 4 від
12.11.2000р., виписаній ВАТ "Котелевський райагропостач"). Позивач
ПДВ від реалізації дизельного палива відніс до спеціальної
декларації № 2, тоді як повинен був відобразити його у загальній
декларації (оскільки дизельне паливо не є власною
сільськогосподарською продукцією позивача). Вказане порушення
позивачем положень п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
було підставою для донарахування
йому оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням зобов'язання з
ПДВ в сумі 1231 грн. (75941 грн. + 1231 грн. = 77172 грн.).
Відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, спеціальний режим оподаткування по
ПДВ розповсюджується лише на реалізацію продукції власного
виробництва (або на давальницьких умовах з власної сировини), ПДВ
по операціях з реалізації дизельного палива не повинен
відображатися у спеціальній декларації. Отже, в цієї частині
висновки представників відповідача, зроблені під час проведення
перевірки, обґрунтовано визнані судом першої інстанції
правомірними, а в задоволенні позовних вимог в цій частині
відмовлене.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції апеляційний суд
зазначив, що судом необґрунтовано визнане за правомірне заявлення
до відшкодування сум ПДВ, сплачених при придбанні
товарно-матеріальних цінностей. При цьому апеляційний суд послався
на абзац 2 п. 4 "Порядку акумуляції та використання коштів, які
нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -
платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини", який визначає механізм
акумуляції та використання коштів податку на додану вартість, що
не підлягають сплаті до бюджету. На думку колегії суддів,
неправомірність заявлення позивачем суми ПДВ в розмірі 75941,00
грн. до відшкодування з бюджету, через віднесення цієї суми до
складу загальної декларації з ПДВ, може лише вплинути на
визначення розміру ПДВ за спеціальною декларацією, і не може бути
підставою для нарахування позивачеві податкового зобов'язання по
податку на додану вартість, при тому, що позивач тимчасово не
перераховує суми ПДВ до бюджету. Крім того, спеціальний режим
оподаткування ПДВ, передбачений п. 11.29 ст. 11 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, не є
неоподатковуваною операцією в розумінні ст. ст. 3,5 цього закону,
а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин і пп.
7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Отже касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення
суду першої інстанції має бути залишеним без змін, а постанова
апеляційного суду підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 6 ст. 111-9, ч. 1 ст.
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу СФГ "І" від 15.12.2003 року б/н на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 року
по справі № 13 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
18.11.2003 року по справі № 13 - скасувати.
Рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2003
року по справі № 13 - залишити без змін.