5/2216-25/172 Спір про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення на підставі невірного застосування відповідачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.3, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пп. 4.2.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 7.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами" - Матеріали постанови 01/1454

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.10.2003 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2003 року по справі № 52 позовні вимоги задоволене; визнане недійсним податкове повідомленнярішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 0002212320/0/16762 від 09.07.2003р.; стягнуте з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 203,00 грн.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2003 року, посилаючись на порушення норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові Львівського апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлене, що 9 липня 2003р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002212320\0\16762, яким позивачу на підставі пп. 7.4.1, пп. 7.4.3, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168\97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та пп. 4.2.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 7.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) № 2181 від 21.12.2000р. визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 74115,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 37057,50грн. Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі Акту № 640\843\23-220\05481562 від 07 квітня 2003р. Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства "ЛЗ" за період з 01.04.01 року по 31.12.02р.

Зазначеним актом встановлено, що враховуючи вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168\97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податок на додану вартість в сумі 57216,33грн. по безкоштовно придбаних товарах до податкового кредиту не включається і відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168\97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) відшкодовується за рахунок відповідних джерел.

Як встановлено судом, товар на суму 343298,0грн. в тому числі ПДВ 57216,33грн. отримано позивачем на підставі Договору № 7 купівлі-продажу товарів, згідно якого продавець (СД ВАТ "ЛЗ") прийняв на себе обов'язок поставити, а покупець (Позивач) прийняти і провести оплату за поставлену продукцію.

Проте, відповідачем помилково не взято до уваги, що станом на час перевірки, оплата за поставлений товар не здійснена і у позивача перед постачальником була заборгованість у сумі 343298,0грн., в тому числі ПДВ 57216,33грн., оскільки відсутні підстави припинення зобов'язання, передбачені в главі 19 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) "Припинення зобов'язання".

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України (1798-12) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, надані позивачем копія договору № 7 купівлі-продажу товарів та накладні свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків (ч. 3 ст. 4 ЦК України (435-15) ), а також про фактичне здійснення господарської операції позивачем та його контрагентом (п. 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) від 16.07.1999р. № 996-XIV).

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (283/97-ВР) від 22.05.97 р. (із змінами та доповненнями) валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до пп. 5.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (283/97-ВР) від 22.05.97 р. суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці відносяться до валових витрат виробництва та обігу.

Правильно судами визнане таким, що не заслуговує на увагу висновок відповідача про те, що товар позивачем отримано безкоштовно, оскільки згідно з п. 1.23 вищезазначеного Закону, безкоштовно надані товари - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод, чи роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги компенсації їх вартості, чи товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті. Твердження відповідача про те, що товар на суму 343298,0грн. в тому числі ПДВ 57216,33грн. позивачем отримано безкоштовно спростовується поданими до справи доказами.

Судами встановлено правомірність віднесення до складу валових витрат в 3-му кварталі 2001 року 343298,0грн. грн. за рахунок придбання товару на суму 343298,0грн. в тому числі ПДВ 57216,33грн.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168\97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами встановлено, що товар на суму 343298,0грн. в тому числі ПДВ 57216,33грн. оприбутковано в липні-серпні 2001р.

Таким чином цілком вірним є висновок попередніх судових інстанцій, що позивачем правомірно включено податок на додану вартість в сумі 57216,33грн. до податкового кредиту.

Відповідач в Акті зазначає, що враховуючи вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168\97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податок на додану вартість в сумі 16899,74грн. (84498,00 х 20%) по товарах, які не відносяться до складу валових витрат, до податкового кредиту не включається і відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону відшкодовується за рахунок відповідних джерел, з посиланням на пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону .

В п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (283/97-ВР) , на який посилається позивач при виключенні з валових витрат у сумі 84498,00,грн., зазначається, що платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат платника податку у такому звітному кварталі. У разі, коли вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, різниця додається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (283/97-ВР) від 22.05.97 р. передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону суми витрат, пов'язані з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначену у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону включаються до складу валових витрат.

У підпункті 8.7.1 цього Закону зазначається, що платники податку мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує п'ять відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

Судами встановлено, що позивач згідно актів виконаних робіт ТзОВ "Аврора", що додані до матеріалів справи, включив до валових витрат в звітному періоді за 9 місяців 2002р. витрати на поліпшення основних фондів, оскільки дані витрати не перевищують 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року (залишкова вартість основних фондів 01.01.2002р - 4773500,00грн., межа 5% становить -238,7тис.грн.). Накопичення даних витрат відображалося за дебетом рахунка 39 "Витрати майбутніх періодів".

Отже, позивачем на підставі податкової накладної правомірно включено до податкового кредиту 16899,74 грн., які на думку відповідача безпідставно включено до податкового кредиту у листопаді 2002 р.

Також судами встановлено, що в листопаді 2002 року позивачем витрати на поліпшення основних фондів списані в бухгалтерському обліку проведенням дебет рахунку 94 "Інші витрати операційної діяльності" кредит рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів" як інші витрати операційної діяльності, що передбачено "Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" (z0893-99) , затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999р. № 291. Дане бухгалтерське проведення жодним чином не вплинуло на приріст (убуток) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів, напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції та не змінило суму зобов'язань позивача по податку на прибуток та податку на додану вартість.

Судами не взято до уваги посилання відповідача при прийнятті спірного рішення на пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168\97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , в якому зазначається, що у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду, оскільки дана норма Закону на спірні правовідносини не поширюється.

Таким чином, суди правомірно зазначили, що відповідач при винесенні спірного рішення № 0002212320\0\16762 від 9 липня 2003 року не взяв до уваги усі обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм пп. 7.4.1, пп. 7.4.3, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168\97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 10.01.2004 року № 220/10-008 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2003 року у справі № 52 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2003 року у справі № 52 - без змін.