ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2004 Справа N 5/2085-23/99
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Шевченківському районі м. Львова
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 22.12.2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 52
господарського суду Львівської області
за позовом Приватного підприємця Д-н І.Т.
до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 0002121/0 від
18.09.2003р.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.10.2003
року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 22.12.2003 року по справі № 52 позовні
вимоги задоволене; визнане недійсним податкове повідомлення ДПІ у
Шевченківському районі м. Львова № 0002121/0 від 18.09.2002р.;
стягнуте з відповідача на користь позивача 203,00 грн. в якості
відшкодування судових витрат.
В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова просить
скасувати ухвалені по справі судові акти та винести нове рішення,
яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись
на неправильне застосування норм матеріального права, а саме
приписів Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, вимог Наказу ДПА України № 110 від
17.03.2001 року "Про затвердження Інструкції про порядок
застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної
податкової служби" ( z0268-01 ) (z0268-01)
, зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 23.03.2001 року № 268/5459, вимог Наказу ДПА
України № 253 від 21.06.2001 року "Про затвердження порядку
направлення органами державної податкової служби України
податкових повідомлень платникам податків" ( z0567-01 ) (z0567-01)
,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 р. за
№ 567/5758.
У запереченні на касаційну скаргу позивач повністю спростовує
викладені в ній доводи.
Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Попередні судові інстанції, задовольнивши позов, виходили з того,
що оскільки штрафні санкції, встановлені Указом Президента України
"Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
не є податковим зобов'язанням, а також
не є штрафною санкцією в розумінні Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, то, відповідно, ці
штрафні санкції не можуть стягуватися в порядку, передбаченому
вищезазначеним законом, оскільки останній є спеціальним законом з
питань оподаткування, а наведений Указ Президента питань
оподаткування не регулює. Отже, відповідачем не дотримано вимог
ст. ст. 6, 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, перевищено
повноваження, встановлені Законом України "Про Державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
та Законом України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Колегія суду звертає увагу на відсутність в матеріалах справи
оспорюваного нормативно-правового акту взагалі (наявним є лише
корінець податкового повідомлення, який не є предметом спору).
Колегія суддів не заперечує, що в корінці спірного податкового
повідомлення про нарахування позивачу штрафних санкцій в сумі 4091
грн., останні визначені як суми податкових зобов'язань. Однак, із
зазначеного корінця не вбачається ні назви самого
нормативно-правового акту, ні підстав його виставлення (акт
перевірки, норма закону), ні підстав нарахування (норма закону).
Якщо судом буде достовірно встановлене, що вищезазначені штрафні
санкції, які визначені в корінці як податкові зобов'язання,
застосовані до позивача саме за порушення вимог Указу Президента
України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
(що з наведеного корінця не
вбачається), на підставі проведеного акту перевірки, то колегія
вважає, що таке їх визначення суперечить преамбулі, пунктам 1.2,
1.5 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, ст. ст. 13,14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
положення цього Закону поширюються
лише на штрафні санкції, які справляються з платника податків у
зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених
відповідними законами.
Якщо буде достовірно встановлене, що штрафні санкції застосовані
до позивача не за порушення правил оподаткування, у відповідача не
було законних підстав для визначення їх як податкового
зобов'язання з поширенням на них вимог Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо граничного строку
сплати та положень щодо наслідків несплати.
Згідно Наказу ДПА України № 253 від 21.06.2001 року "Про
затвердження порядку направлення органами державної податкової
служби України податкових повідомлень платникам податків"
( z0567-01 ) (z0567-01)
, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
06.07.2001 р. за № 567/5758 податкове повідомлення - письмове
повідомлення податкового органу про обов'язок платника податків
сплатити суму податкового зобов'язання, визначену податковим
органом у випадках, передбачених законодавством. Податкове
повідомлення-рішення є однією з форм податкового повідомлення (п.
2.5); податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника
податкового органу (його заступника) щодо виявленого завищення
бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків
сплатити, зокрема, суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій
(у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної
діяльності) за порушення податкового законодавства та інших
нормативно-правових актів, що приймаються за результатами
перевірок платника податків (у т.ч. камеральних) (п. 2.6).
Однак, попередні судові інстанції встановивши, що податкові органи
не мають право визначати штрафні санкції за порушення вимог Указу
Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення
норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
як податкове
зобов'язання, не звернули уваги на те, що вказана обставина не є
підставою для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
яке є однією із форм податкового повідомлення, в цілому, оскільки
судами не було з'ясовано чи мало місця порушення викладене в акті
перевірки (у другому, третьому кварталі 2001 року підприємець
проводив розрахунки за готівку без подання одержувачем коштів
обліково-розрахункових документів на суму 4091,00 грн., які б
підтверджували здійснені підприємцем витрати готівки), та чи
правомірно ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийняла
податкове повідомлення про стягнення з Суб'єкта підприємницької
діяльності ПП Д-н І.Т. штрафних санкцій за порушення вимог Указу
Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення
норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
(в разі встановлення
факту його прийняття).
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від
21.01.2004 року № 1214/10-008 на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 22.12.2003 року справі № 52
задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Львівської області від 21.10.2003 року
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
22.12.2003 року у справі № 52 - скасувати.
Справу № 52 направити до Господарського суду Львівської області на
новий розгляд.