ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2004                                    Справа N 13/332

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши касаційну        фермерського господарства М-ч Р. В.

скаргу

на постанову                 Дніпропетровського апеляційного

                             господарського суду від 26.03.2003

                             року

у справі за позовом          СТОВ “О”

до                           фермерського господарства М-ч Р. В.

про   стягнення 13052, 90 грн.

                       В С Т А Н О В И В:

у  жовтні  2002 року СТОВ “О” звернулось до суду  з  позовом  до

фермерського господарства М-ч Р. В. про стягнення 13 052,90 грн.

боргу  посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов‘язань

щодо оплати виконаних робіт по договору від 15.01.2002 року.

У  зустрічному позові фермерське господарство М-ч Р. В.  просило

визнати  договір  від 15.01.2002 року недійсним,  як  такий,  що

укладений внаслідок помилки, що має істотне значення.

Рішенням   господарського  суду  Кіровоградської   області   від

18.12.2002   року  у  задоволенні  позовних   вимог   СТОВ   “О”

відмовлено, а зустрічний позов задоволено.

Постановою  Дніпропетровського апеляційного господарського  суду

від 26.03.2003 року рішення суду першої інстанції змінено.

Постановлено стягнути з відповідача на користь СТОВ  “О”  9  002

грн.  –  боргу,  786,25 грн. пені за несвоєчасні  розрахунки  та

277,86 грн. судових витрат.

У зустрічному позові відмовлено.

У  касаційній скарзі відповідач просить постанову скасувати,  як

таку  що  не  відповідає нормам матеріального та  процесуального

права, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Заслухавши суддю–доповідача, пояснення представника відповідача,

перевіривши  матеріали справи та обговоривши  доводи  касаційної

скарги  судова  колегія  не вбачає підстав  для  її  задоволення

виходячи з наступного.

За  погодженого  сторонами умовного розподілу  землі  відповідач

погодився  прийняти в оренду земельні паї, розміщені  на  полях,

які до цього погодження були виорані позивачем.

У  зв‘язку  з  цим  відповідач погодився  відшкодувати  понесені

позивачем витрати з розрахунку 100 грн. за 1 га. орної  землі  і

за  умовами  укладеного між ними договору  від  15.01.2002  року

зобов‘язався  на  протязі  20 днів з  часу  підписання  договору

сплати позивачу 9 002 грн.

Проте  свої зобов‘язання щодо оплати позивач не виконав, а  тому

апеляційний суд, враховуючи що достовірних доказів непридатності

орної  землі для посіву сільськогосподарських культур чи  витрат

по  усуненню  недоліків оранки відповідач не  надав,  правомірно

постановив  про  задоволення позову  і  підстав  для  скасування

постанови  апеляційного  суду у цій частині  судова  колегія  не

вбачає.

Правильно  відмовлено  відповідачу і у  задоволенні  зустрічного

позову  у  визнанні  договору недійсним з  підстав  передбачених

ст.  56  ЦК  України  ( 435-15 ) (435-15)
        , оскільки  не  може  вважатись

помилкою одностороннє зобов‘язання відшкодувати вартість  робіт,

якў виконані і прийняті відповідачем.

При   такому   положенні,  коли  обставини  справи   встановлені

апеляційним господарським судом з достатньою повнотою,  їм  дана

належна  правова  оцінка,  підстав для  скасування  постанови  з

наведених у касаційній скарзі мотивів судова колегія не вбачає.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України,  керуючись

ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну   скаргу   залишити  без  задоволення,   а   постанову

Дніпропетровського   апеляційного   господарського   суду    від

26.03.2003 року, без змін.