ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2004 Справа N 2-7/10626-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Євпаторійської ОДПІ Автономної
судовому засіданні Республіки Крим
касаційну скаргу
на постанову від 20.11.2003 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 27
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності
Д-о Р.О.
Євпаторійської ОДПІ Автономної
до Республіки Крим
про стягнення матеріальної шкоди в сумі
9120,00 грн.; моральної шкоди в сумі
8420,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
07.10.2003 року, залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 20.11.2003 року по справі
№ 27 позов задоволене; стягнуте з Євпаторійської ОДПІ на користь
СПД Д-а Р.О. матеріальну шкоду в розмірі 9120 грн. та моральну
шкоду в розмірі 8420 грн.; стягнуте з відповідача на користь
позивача держмито в сумі 176,20 грн. та 118 грн. витрат,
пов'язаних із забезпеченням судового процесу.
В касаційній скарзі Євпаторійська ОДПІ просить скасувати ухвалену
по справі постанову та направити справу на новий розгляд,
посилаючись на порушення норм матеріального права, яке полягає в
тому, що по даній категорії справ законодавством не передбачене
стягнення моральної шкоди. Також в скарзі є посилання на порушення
процесуального права, які полягають в неповному дослідженні
доказів по справі, ненаданні розрахунку моральної шкоди, а також
незазначені того, в чому виражене спричинення моральної шкоди,
оскільки при визначенні її розміру зазначення обставин її завдання
і розрахунок моральної шкоди є обов'язковими. В доповненні до
касаційної скарги відповідач зазначає, що суд не взяв до уваги
приписи ч. 3 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу
в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
відповідно до яких збитки, завдані
неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової
служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного
бюджету, та розглянув справу без притягнення до участі Державного
казначейства України в особі його територіального підрозділу.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Суди, задовольнивши позов, виходили з того, що внаслідок винуватих
протиправних дій посадових осіб податкового органу позивач з
моменту набуття ліцензійного програмного забезпечення до моменту
повернення комп'ютерного обладнання був позбавлений можливості
отримувати доходи від здійснення підприємницької діяльності.
Незаконність дій Державного відділу податкової міліції
Євпаторійської ОДПІ і порушення конституційних прав позивача суди
довели рішенням місцевого суду м. Саки від 14.03.2002 року, яким
було задоволене скаргу позивача.
Згідно ч. 4 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з
цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для
господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають
значення для вирішення спору.
Колегія суддів відзначає, що в матеріалах справи відсутні
беззаперечні докази того, що вищезазначене рішення суду з
цивільної справи набуло чинності.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином
засвідченій копії. В матеріалах справи, при цьому, і рішення
місцевого суду, яке в даній справі має преюдиційний характер, і
інші матеріали, не мають статусу доказу, оскільки надані суду у
вигляді незасвідчених копій.
Колегія суддів враховує визначену законодавством можливість
відповідальності податкових органів зокрема на підставі
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Законів України "Про державну
податкову службу в України" ( 509-12 ) (509-12)
, "Про порядок відшкодування
шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,
попереднього слідства, прокуратури і суду" ( 266/94-ВР ) (266/94-ВР)
, "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Також колегія суддів враховує, що згідно з ч. 2 ст. 13 Закону
України "Про державну податкову службу в України" ( 509-12 ) (509-12)
,
рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12- рп/2001
у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо
відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про
Державний бюджет України на 2000 рік" ( 1458-14 ) (1458-14)
та статті 25
Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік"
( 2120-14 ) (2120-14)
(справа про відшкодування шкоди державою), яке має
преюдиційне значення, відшкодування шкоди, завданої громадянам
незаконними діями судів та правоохоронних органів, в тому числі
податкових, здійснюється за рахунок держави, тобто з Державного
бюджету.
Однак, приймаючи рішення про відшкодування позивачеві шкоди
безпосередньо податковим органом, а не за рахунок державного
бюджету, суди керувалися положеннями ч. 2 ст. 25 Закону України
"Про державну податкову службу" ( 509-12 ) (509-12)
відповідно до якої при
порушенні посадовою чи службовою особою податкової міліції прав і
законних інтересів громадянина відповідний орган державної
податкової служби зобов'язаний вжити заходів до поновлення цих
прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу
громадянина публічно вибачитися. Колегія суддів вважає, що дана
норма передбачає лише обов'язок відповідного органу державної
податкової служби вжити заходів до поновлення порушених прав
громадянина шляхом, зокрема, відшкодування збитків, а механізм
відшкодування збитків за рахунок коштів державного бюджету
передбачений саме ч. 2 ст. 13 вищезазначеного закону.
Отже, судам слід врахувати наведене, а також те, що згідно з
Указом Президента України від 27.04.95 № 335 "Про Державне
казначейство України" ( 335/95 ) (335/95)
зокрема організація виконання
Державного бюджету України і здійснення контролю за цим; управлння
наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в
іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і
позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за
рахунок коштів Державного бюджету України; фінансування видатків
Державного бюджету України є основними завданнями Державного
казначейства України. Таким чином при розгляді відповідної
категорії спорів слід залучати відповідний орган Державного
казначейства України, чого попередніми судовими інстанціями
зроблено не було.
Водночас колегія суддів відзначає також і те, що за загальними
правилами судового процесу, визначеними зокрема ст. 33 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та главою 40 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, позивач повинен
довести не лише те, що шкода заподіяна працівниками відповідача
під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, а й
безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням
шкоди і розмір відшкодування.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про підприємництво"
( 698-12 ) (698-12)
збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення
громадянами, юридичними особами і державними органами його
майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю
відповідно до чинного законодавства.
Колегія суддів враховує, що обсяг відшкодування збитків, завданих
неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової
служби, визначається відповідно до вимог тих спеціальних норм
законодавства, які встановлюють можливість такого відшкодування.
Незважаючи на те, що Закон України "Про державну податкову службу
в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
не містить припису щодо відшкодування
очікуваного і неодержаного прибутку, у випадках коли йдеться про
відшкодування збитків підприємцю, слід виходити з аналогії закону
- поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в
законі, правових норм, що регламентують подібні відносини, а саме
ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до якої особа, яка
заподіяла шкоду на вимогу потерпілого відшкодовує її у повному
обсязі, включаючи і не одержані доходи, ст. 27 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, якою передбачене відшкодування
завданих збитків, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.
Попередні судові інстанції, вважаючи правомірними вимоги позивача
щодо відшкодування заподіяних йому з вини відповідача збитків у
вигляді неодержаного прибутку у розмірі 8420,00 грн., виходила з
даних аудиторського висновку, які засновані на даних щоквартальної
податкової звітності позивача. Однак, як вбачається з матеріалів
справи та з урахуванням даних вищенаведеного висновку, який не
містить середнього розміру добових втрат від використання одного
комп'ютера, суди не навели розрахунку суми неодержаного прибутку,
та його обґрунтування фактичними та правовими підставами в
стягненій сумі, не встановили періоду вибуття обладнання від
позивача.
Суди в порушення п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
вказали жодних доказів які б підтверджували обставини щодо
спричинення позивачу відповідачем моральної шкоди.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Євпаторійської ОДПІ Автономної Республіки Крим
від 19.12.2003 року № 8835/10/10-0 на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 20.11.2003 року справі № 27
задовольнити.
Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від
07.10.2003 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 20.11.2003 року у справі № 27 - скасувати.
Справу № 27 направити до Господарського суду Автономної Республіки
Крим на новий розгляд.