ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2004 Справа N 2/178а
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши касаційну скаргу Костянтинівської ОДПІ
на постанову від 10.12.2003 р. Донецького апеляційного
господарського суду
у справі N 2/178а господарського суду Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Торгівельна компанія "Кристал"
до Костянтинівської ОДПІ
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін:
від позивача Беленко А.Б., Олекси Л.А., Назарця Д.А.
від відповідача Чехаріної Т.М., Азарова О.А.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від
07.08.2003 р. (суддя Ханова Р.Ф.), залишеним без змін постановою
Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2003 р.
(судді Калантай М.В., Старовойтова Г.Я., Українська Р.М.), позов
задоволено частково: визнані недійсними податкові повідомлення
Костянтинівської ОДПІ N 0001252341/0/5140 від 23.04.2003 р. про
визначення ТОВ Торговельна компанія "Кристал" податкового
зобов'язання за платежем з податку на прибуток у
сумі 310450,00 грн. в тому числі 179600,00 грн. - основний платіж
і 130850,00 грн. - штрафні санкції; N 0001292341/0/5141 від
23.04.2003 р. про визначення позивачу податкового зобов'язання за
платежем із земельного податку в сумі 1079,00 грн., в тому числі
719,00 грн. - основний платіж і 360,00 грн. - штрафні санкції,
N 0001262341/0/5129 від 23.04.2003 р. - в частині визначення
позивачу податкового зобов'язання за платежем з ПДВ в сумі
основного платежу 398457,04 грн., та штрафних санкцій в
сумі 423304,00 грн.; N 0000492343/0 від 23.04.2003 р. в частині
штрафних санкцій в сумі 30217,00 грн., застосованих до позивача на
підставі пункту 1 ст. 17 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, та штрафних санкцій у
сумі 84200, 00 грн., застосованих до позивача на підставі
пунктів 1, 3 Указу Президента України "Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
.
В задоволенні позову про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень Костянтинівської ОДПІ N 0001392341/0/5130 від
23.04.2003 р. та N 0001382341/0/5131 від 23.04.2003 р. про
застосування до ТОВ "Торговельна компанія "Кристал" штрафів на
підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
за порушення
граничного строку сплати узгоджених сум податкового зобов'язання
за платежем із земельного податку у сумах відповідно 17974,31 грн.
та 16940,26 грн., а також про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення N 0001262341/0/5129 від 23.04.2003 р. в
частині визначення податкового зобов'язання в сумі 2875,00 грн. за
основним платежем з ПДВ та застосування штрафної санкції в
сумі 1437,50 грн. відмовлено.
Судові рішення в частині задоволених позовних вимог
мотивовані тим, що позивач при самостійному узгоджені сум
податкових зобов'язань за платежем з податку на прибуток за
I-IV квартали 2002 року, за платежами з ПДВ та із земельного
податку впродовж 2002 року, а також при проведенні розрахунків за
надані послуги по утриманню дітей в дошкільному дитячому закладі
та при надходженні коштів грошової позики на рахунок товариства
через касу банківської установи діяв відповідно до вимог чинного
законодавства.
Висновок господарського суду щодо підстав відмови в
задоволенні частини заявлених позовних вимог ґрунтується на тому,
що позивач, узгодивши самостійно шляхом подання до податкового
органу 31.01.2002 р. розрахунку земельного податку на 2002 рік
суму податкового зобов'язання за вказаним податком, допустив
затримку її сплати на 44 та на 30 календарних днів від граничного
строку сплати суми податкового зобов'язання, встановленого
підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Господарський суд також визнав безпідставним та таким, що
суперечить підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, включення позивачем до
податкового кредиту ПДВ в сумі 2875,00 грн. за податковою
накладною N 30-12 від 30.12.2002 р., виписаною приватним
підприємством "УкрАзовДон", з посиланням на визнання рішенням
Ленінського районного суду м. Донецька від 22.07.2002 р., яке
вступило в законну силу, статутних документів ПП "УкрАзовДон" та
свідоцтва платника ПДВ, виданого цьому підприємству недійсними.
В касаційній скарзі Костянтинівська ОДПІ просить скасувати
постановлені у справі судові рішення в частині задоволених
позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в позові в
повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх
інстанцій норм матеріального права, в тому числі, пункту 4.1,
підпункту 4.2.3 пункту 4.2 ст. 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2
ст. 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 ст. 8, підпункту 11.3.1
пункту 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та
підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 2 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, пункту 5 ст. 120 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
, пункту 1 ст. 3 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, пункту 2.10 Положення про
ведення касових операцій у національній валюті в Україні,
затвердженого постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. N 72
( z0237-01 ) (z0237-01)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити скаргу
без задоволення, вважаючи її необґрунтованою.
В судовому засіданні суду касаційної інстанції, призначеному
на 11 годин 30 хв. 20.05.2004 р., оголошувалась перерва
до 11 год. 10 хв. 27.05.2004 р.
Заслухавши представників відповідача, які підтримали
касаційну скаргу, та заперечення представників позивача, колегія
суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ДП "Кристал"
(позикодавець) і позивачем (позичальник) був укладений договір
N 7/03 від 15.03.2002 р. про надання позивачу позики в
сумі 2400000,00 грн.
Листами ДП "Кристал" від 24.12.2002 р. N 173/1 та N 174 на
адресу позивача та банківської установи призначення платежів за
платіжними дорученнями на перерахування грошових коштів було
визначено як фінансова поворотна допомога за договором N 7/03 від
15.03.2002 р.
Банківські документи приведені у відповідність із зазначеним
ДП "Кристал" призначенням списаних з його рахунку грошових коштів,
що відповідає положенням пункту 4 ст. 24 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, чинного до 01.01.2004 р., щодо
самостійного визначення підприємством напрямків списання коштів з
його власних рахунків.
Оцінюючи наявні у справі докази щодо змісту правовідношення,
яке виникло між ДП "Кристал" і позивачем у зв'язку з
перерахуванням грошових коштів у сумі 2332608,23 грн.,
господарський суд відповідно до правила частини 1 ст. 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
обґрунтовано виходив з того, що сам по
собі облік позивачем вказаної суми в бухгалтерському обліку як
суми, отриманої за товар від покупця, при неспростуванні
відповідачем факту виправлення позивачем допущеної помилки в
бухгалтерському обліку відповідно до Положення про документальне
забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого
наказом Міністерства фінансів України N 88 ( z0168-95 ) (z0168-95)
від
24.05.1995 року (зареєстроване в Мінюсті України за N 168/704 від
05.06.1995 року), не може бути достатньою підставою для включення
цієї суми до валового доходу.
Позичкові грошові кошти, як такі, що не призводять до
збільшення власного капіталу, юридичної особи, яка їх отримала, не
є її доходом в розумінні пункту 4.1 ст. 4 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, який впливає на
розмір об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Це ж саме стосується і грошових коштів у сумі 16840,00 грн.,
отриманих позивачем у IV кварталі 2002 року на підставі договору
позики від 24.12.2002 р., укладеного з громадянином Ширманом Л.Ю.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відповідність
дій позивача по невідображенню у податковому обліку зазначених сум
грошових позик чинному законодавству є правильним.
Судом встановлено, що по кредиторських заборгованостях, які
виникли у позивача перед ПП "Едельвейс Інвест" у
сумі 186491,00 грн. на підставі договору купівлі-продажу векселя
від 11.01.2000 р. та перед ДП "Кристал" у сумі 300000,00 грн. на
підставі векселя власної емісії, який був пред'явлений до платежу
згідно акту від 28.09.2001 р., в період часу, який співпадає з
IV кварталом 2002 року, не збіг встановлений чинним законодавством
строк позовної давності.
Кредиторська заборгованість у сумі 176708,00 грн. перед
ТОВ "Республіканська газова компанія" була двічі, а саме: у жовтні
та у грудні 2002 року - відтворена позивачем у податковому обліку
у складі валових доходів за IV квартал 2002 року.
Встановленим фактам відповідає висновок суду про відсутність
підстав, передбачених пунктом 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, для
включення кредиторської заборгованості до складу валових доходів
позивача за IV квартал 2002 року в загальній сумі 663199,00 грн.
Правильність ведення платником податків податкового обліку
визначається фактичним змістом господарської операції.
Порядок відтворення цієї операції в регістрах бухгалтерського
обліку, самостійно виправлений платником відповідно до правил
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському
обліку ( z0168-95 ) (z0168-95)
, не є виключним доказом змісту господарської
операції.
Пункт 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
під валовими витратами виробництва та
обігу передбачає суму будь-яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Перелік витрат, які включаються до складу валових витрат,
встановлений пунктом 5.2 наведеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до
складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених
пунктами 5.3-5.8 цієї статті. Пунктом 5.10 ст. 5 передбачено, що
встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу
валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому
Законі, не дозволяється.
Наведеним нормам матеріального права та обставинам справи
щодо придбання позивачем на підставі договору від 28.12.2001 р. у
користування мобільних телефонів з метою забезпечення необхідного
рівня зв'язку при координації господарських процесів відповідає
висновок суду про правомірне включення позивачем до складу валових
витрат у IV кварталі 2002 року 53500,00 грн., сплачених за
придбані послуги мобільного зв'язку.
Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 ст. 5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не
включаються до складу валових витрат витрати на придбання,
будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші
поліпшення основних фондів, а також витрати, пов'язанні з
придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації
згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону. Таким
чином, зазначені витрати поділяються на два види: створення
основних фондів у вигляді їх придбання і будівництва та поліпшення
основних фондів у вигляді реконструкції, модернізації, ремонту, а
також інші поліпшення.
Підпункт 8.7.1 пункту 8.7 ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачає, що
платники податку мають право протягом звітного року віднести до
валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних
фондів, у сумі, що не перевищує п'ять відсотків сукупної
балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.
Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення
балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості основного
об'єкта основних фондів групи 1) та підлягають амортизації за
нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.
Пунктом 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7
"Основні засоби", яке затверджено Міністерством фінансів України
від 27.04.2000 р. N 92 ( z0288-00 ) (z0288-00)
(зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 18.05.2000 р. за N 288/4509), передбачено, що
первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат,
пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація,
добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до
збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від
використання об'єкта.
Пунктом 15 зазначеного Положення ( z0288-00 ) (z0288-00)
передбачено, що
витрати, які здійснюються для підтримання об'єкту в робочому стані
та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод
від його використання, включаються до складу витрат.
За змістом наведених правових норм витрати на поліпшення
основних фондів не співпадають з поняттям витрат на підтримання
об'єкту, що входить до складу основних фондів, в робочому стані та
його технічне обслуговування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у
2002 році до складу валових витрат включено 1933900,00 грн.,
пов'язаних з технічним обслуговуванням обладнання, що
використовується в технологічному процесі, обумовленим характером
цього процесу, та з виплатою заробітної плати працівникам
механічного цеху та електроцеху, а саме: 1047600 грн. - витрати на
запасні частини, 80941 грн. - вартість сталевих куль для
подрібнення доломіту; 32391 грн. - вартість вогнетривких насадок
регенераторів при їх зашлаковуванні, заміна яких спричинена
умовами експлуатації та вогнетривкої цегли, що використовується
при здійснені профілактичного обслуговування обладнання;
95755 грн. - вартість сітки тканої, що використовується для
просіву сировини, сітки конвеєрної, сітки лєрної, зміна яких
обумовлена технологічним процесом; 236188 грн. - вартість
заміненої транспортерної сітки; 130004 грн. - вартість рукавів
пожежних, строк використання яких обмежено умовами експлуатації;
3996 грн. - вартість витрат на технічне обслуговування
трубопроводів з метою виконання вимог техніки безпеки;
13430 грн. - вартість технічного обслуговування електромереж та
електрообладнання; вартість підшипників у сумі 57299 грн.,
використаних для заміни; 16277 грн. - вартість витрат по
допоміжному виробництву; витрати на утримання обладнання у
сумі 37128 грн.; загальногосподарські витрати у сумі 1404 грн.;
витрати на збут у сумі 867 грн., 87711 грн. - вартість фрезування
та виготовлення деталей та форм механічним цехом; витрати на
оплату праці у сумі 105804 грн.
З врахуванням характеру зазначених витрат суди попередніх
інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що на них, як на
такі, що не стосуються поліпшення основних фондів, не поширюються
правила підпункту 5.3.2 пункту 5.3 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
З цим висновком пов'язаний і висновок суду щодо
безпідставного донарахування позивачу контролюючим органом
амортизаційних відрахувань у сумі 98680,00 грн., що, однак, в
цілому впливає лише на зменшення податкових зобов'язань платника.
Відповідно до пункту 5.9 ст. 5 цього ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості
покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних
паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих
виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві
та залишках готової продукції.
У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець
звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того
ж звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат
платника податку у такому звітному кварталі.
У разі, коли вартість таких запасів на початок звітного
кварталу перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу,
різниця додається до складу валових витрат платника податку у
такому звітному періоді.
Відповідно до пункту 2.3 Порядку ведення обліку приросту
(убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що
підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів),
матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та
напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках
готової продукції (у тому числі малоцінних предметів на складах),
затвердженого наказом Міністерства фінансів України від
11.06.98 р. N 124 ( z0417-98 ) (z0417-98)
, (зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 03.07.98 р. N 417/2857), чинного до прийняття
Міністерством фінансів України наказу від 20.02.2003 р. N 146
( z0161-03 ) (z0161-03)
, при веденні обліку приросту (убутку) вартості
матеріальних ресурсів у незавершеному виробництві і залишках
готової продукції визначається вартість не всього незавершеного
виробництва або залишків готової продукції, а лише вартість
матеріальних ресурсів, які використані у виробництві продукції
(робіт, послуг).
Наведений Порядок встановлює вичерпний перелік матеріальних
ресурсів, вартість яких враховується при розрахунку приросту
(убутку) у незавершеному виробництві та готовій продукції на
складах: покупні матеріали, сировина, комплектуючі та
напівфабрикати.
Отже, витрати на газ природний, електроенергію та воду,
вартість яких входить до складу собівартості незавершеного
виробництва та готової продукції, не можуть бути віднесені до
складу матеріальних ресурсів при проведенні обліку приросту
(убутку) балансової вартості останніх відповідно до вимог
наведених правових норм. Після виготовлення готової продукції, до
складу собівартості якої увійшла вартість витрат на їх придбання,
такому обліку підлягає балансова вартість готової продукції.
З врахуванням цього правильним є висновок суду про
безпідставне зменшення контролюючим органом за результатами
перевірки суми валових витрат позивача на 1360300,00 грн.,
внаслідок обчислення частки матеріальних ресурсів у незавершеному
виробництві та залишках готової продукції з урахуванням
вищезазначених енергоносіїв.
Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 ст. 5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою
або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому
числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного
періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку
з веденням господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 1.32 ст. 1 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена
на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації
такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання
пункту 4.1 договору N 174 від 08.11.2002 р., укладеного між
ЗАТ "Приватбанк" та позивачем про надання овердрафтного кредиту,
позивач сплатив банку проценти у сумі 25834,06 грн. Встановивши,
що овердрафт надавався позивачу з метою кредитування платіжних
розривів у зв'язку з поточною діяльністю, суд дійшов
обгрунтованого висновку про правомірність включення позивачем до
складу валових витрат суми сплачених банку процентів.
Відповідно до пункту 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування є операції
платника податків з: продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг
за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі
права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для
погашення кредиторської заборгованості заставодавця; ввезення
(пересилання) товарів на митну територію України та отримання
робіт (послуг), що надаються нерезидентам для їх використання або
споживання на митній території України; вивезення (пересилання)
товарів за межі митної території України та надання послуг
(виконання робіт) для їх споживання за межами митної території
України.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Встановивши факт надання ДП "Кристал" позивачу грошових
коштів у сумі 2332608,23 грн. у позику та дійшовши правильного
висновку про належність витрат позивача по оплаті послуг
мобільного зв'язку до валових витрат, суди попередніх інстанцій
правильно застосували наведені норми матеріального права, зробивши
висновок про відсутність законних підстав для донарахування
позивачу податкових зобов'язань за платежем з ПДВ податковим
повідомленням-рішенням N 0001262341/0/5129 від 23.04.2003 р. в
сумі 398457,04 грн. та застосування штрафних санкцій у
сумі 423304,00 грн., оскільки операція з надання позики не є
об'єктом оподаткування відповідно до чинного законодавства,
а 9689,00 грн. ПДВ, сплаченого у вартості послуг мобільного
зв'язку, входять до складу податкового кредиту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є
орендарем цілісного майнового комплексу, розташованого у
м. Костянтинівка, вул. Шмідта, 3, на підставі договору оренди
N 665 від 10.10.2000 р., укладеного з ФДМ України.
До складу орендованого майна земельна ділянка, на якій
розташований цілісний майновий комплекс, не увійшла.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також
земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні,
у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю є власник
земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Власники землі та користувачі сплачують земельний податок
відповідно до ст. 15 вказаного Закону з дня виникнення права
власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 13 цього Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для
нарахування земельного податку є дані Державного земельного
кадастру.
Встановивши відсутність даних Державного земельного кадастру
щодо надання позивачу земельної ділянки площею 127,9 кв. м, на
якій знаходиться об'єкт торгівлі, що не увійшов до складу
цілісного майнового комплексу, суд правомірно вважав, що
донарахування позивачу земельного податку у сумі 184,00 грн. за
вказану земельну ділянку не відповідає ст. 125 Земельного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
, згідно якої виникнення права власності та
права користування земельною ділянкою виникає після одержання її
власником або користувачем документа, що посвідчує право власності
чи право постійного користування земельною ділянкою, та його
державної реєстрації.
Відповідно до пункту 1.7 розділу 1 та пункту 2 розділу 2
Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо
дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами
підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями,
відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого
наказом ДПА України від 16.09.2002 р. N 429 ( z1023-02 ) (z1023-02)
, факти
виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті
документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та
в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що
підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких
вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з
наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно
підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту
порушень.
За умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог
щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для
застосування положень підпункту 4.2.3. пункту 4.2 ст. 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо
обов'язку платника доведення помилковості будь-якого
донарахування, здійсненого контролюючим органом у випадках,
визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту.
За відсутності в акті перевірки від 21.04.2003 р.
N 38/23-114-30207-119, на підставі якого прийняте податкове
повідомлення-рішення N 0001292341/0/5141 від 23.04.2003 р. чіткого
викладення змісту порушення, пов'язаного із заниженням суми
земельного податку на 535,00 грн. (в акті, зокрема, не зазначені
приміщення, передані позивачем в оренду для використання в
комерційній діяльності, договори оренди), суд дійшов правомірного
висновку про безпідставність донарахування позивачу податкового
зобов'язання в зазначеній сумі.
Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
суб'єкти підприємницької
діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій
та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток,
платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні
послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг
зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки
(надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому
порядку та переведенні у фіскальний режим роботи реєстратори
розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових
документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій.
Згідно ст. 12 Закону України "Про дошкільну освіту"
( 2628-14 ) (2628-14)
дитячий садок є дошкільним навчальним закладом,
покликаний забезпечити розвиток, виховання і навчання дітей
відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.
Пунктом 3 ст. 38 цього Закону ( 2628-14 ) (2628-14)
передбачено, що
джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є, в тому
числі, кошти батьків або осіб, які їх замінюють.
З врахуванням зазначеного слід дійти висновку, що внесення
батьками коштів в оплату за перебування дітей у дитячому садку
знаходиться поза межами сфери, на яку поширюється регулювання
Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Звідси правильним є висновок судів попередніх інстанцій про
неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій на
підставі пункту 1 ст. 17 цього Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
в
сумі 30217,05 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що готівкові кошти в
сумі 16840,00 грн., які поступили позивачу від громадянина
Ширмана Л.Ю. як позика, вносилися за дорученням останнього на
рахунок позивача через касу банківської установи.
Відповідно до частини 1 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція діє як перевіряюча інстанція правильного
правозастосування апеляційним судом на підставі встановлених ним
фактів.
Податковим повідомленням-рішенням N 0000492343/0 від
23.04.2003 р. штрафні санкції у розмірі 30217,05 грн. та
84200,00 грн., накладені на підставі пункту 1 ст. 17 Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та ст. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
відповідно визначені позивачу як сума податкового зобов'язання.
Таке суперечить пункту 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно якого податкове
зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до
бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у
порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами
України.
За змістом преамбули цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
він є
спеціальним з питань оподаткування, який установлює порядок
погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами
та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
За визначенням пунктів 1.4 та 1.5 ст. 1 цього Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
пеня та штрафна санкція (штраф) в розумінні цього
Закону є платою, що справляється з платника податків у зв'язку з
несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання та у зв'язку з
порушенням платником правил оподаткування відповідно.
Беручи до уваги зазначене, штрафні санкції, які накладені на
суб'єкта підприємницької діяльності не за порушення правил
оподаткування, встановлених відповідними законами, не є податковим
зобов'язанням у розумінні Закону України від 21.12.2000 р.
N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій стосовно
невідповідності зазначеного податкового повідомлення-рішення
чинному законодавству в частині штрафних санкцій в
сумі 30217,05 грн. та 84200,00 грн. є правомірним.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про
порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій
норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Костянтинівської ОДПІ залишити без
задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 10.12.2003 р. - без змін.