ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2004 Справа N 7/105"НА"
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників сторін
позивача
відповідача
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
відповідальністю "ЄА"
судовому засіданні від 29.12.2003р. Житомирського
касаційну апеляційного господарського
скаргу суду
на постанову
у справі № 7/105"НА"
Житомирської області
господарського суду
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю
до "ЄА"
Лугинської міжрайонної
державної податкової інспекції
Житомирської області
про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄА" звернулося до
господарського суду Житомирської області з позовом про визнання
недійсними рішення Лугинської МДПІ № 26-23-30014798/284 від
31.07.2002р. та податкових повідомлень-рішень Лугинської МДПІ
№ 0000122620/0, № 0000112620/0 від 31.07.2002р. про донарахування
податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій,
посилаючись на їх необґрунтованість.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 02 липня
2003 року в позові відмовлено. Рішення господарського суду
вмотивоване доведеністю матеріалами справи того факту, що при
здійсненні господарської діяльності позивач реалізовував
пов'язаним особам масло селянське за заниженими цінами.
Житомирський апеляційний господарський суд у складі постановою від
29 грудня 2003 року залишив перевірене рішення господарського суду
Житомирської області без змін, а апеляційну скаргу Товариства з
обмеженою відповідальністю "ЄА" - без задоволення, з тих самих
підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄА" просить Вищий
господарський суд України здійснити перегляд матеріалів справи у
касаційному порядку, скасувати рішення та постанову у справі,
посилаючись на порушення господарським судом першої та апеляційної
інстанції норм матеріального права. При цьому скаржник обґрунтовує
касаційну скаргу тим, що господарськими судами при розгляді справи
було
взято до уваги лише довідку Житомирського обласного управління
статистики від 19.07.2002р. № 13-426 в якій вказані середні
розрахункові ціни на масло селянське. В той же час, як зазначає
скаржник, суду надавалися довідки Державного комітету статистики
України від 11.09.2002р. № 13-3-8/104 та Житомирського обласного
управління статистики від 05.02.2001р. № 13-26 та від 13.11.2003р.
№ 13-204 про те, що-середніх цін на Україні на масло селянське
немає, оскільки методологічними положеннями щодо організації
статистичного спостереження за змінами цін виробників промислової
продукції і розрахунків індексів цін, розрахунок середніх цін по
Україні непередбачений, а статистична інформація стосовно середніх
цін, яка розраховується в органах державної статистики не може
бути використана для проведення порівнянь рівня цін у різних
регіонах країни або районах окремого регіону і не може вимагатися
органами державної влади, іншими юридичними особами з метою
використання для прийняття рішень до конкретного респондента.
Вищезазначені довідки, на думку скаржника, судом до уваги не були
взяті. Крім того, скаржник посилається на те, що довідка
Державного комітету статистики України в Житомирській області,
якою визначені середні розрахункові ціни виробників промислової
продукції по вибірковому колу в Житомирській області, не є
правомірною, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства.
Також Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄА" в касаційній
скарзі зазначає, що неможливо було визначити та дізнатись в
органах статистичної звітності про рівень звичайних цін на масло
селянське в період реалізації продукції, так як і на даний час ТОВ
"ЄА" не може отримати інформацію, в якій було б визначено звичайну
ціну на масло селянське.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наявні матеріали справи на
предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти
їх встановлення в рішенні господарського суду Житомирської області
та постанові Житомирського апеляційного господарського суду у
даній справі, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково.
Рішенням Луганської міжрайонної державної податкової інспекції від
31.07.2002 року № 26-23-30014798/284 та повідомленнямирішеннями
від 31.07.2002 року № 0000122620/0 і № 0000112620/0, позивачеві
донараховано 98600,00 грн. податку на прибуток, 72770,50 грн.
податку на додану вартість, застосовані фінансові санкції у
розмірі 23085,00 грн. з податку на прибуток та 18475,53 грн. з ПДВ
за порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄА" вимог
пункту 4.2. статті 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пункту 7.4. статті 7 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
. Підставою
для прийняття рішення ДПІ став акт перевірки від 31.07.2002 року №
21/23 з якого вбачається, що Товариство з обмеженою
відповідальністю "ЄА" протягом липня 1999 року - квітня 2002 року
реалізувало масло селянське Приватному підприємству
"К", Товариству з обмеженою відповідальністю "П", Товариству з
обмеженою відповідальністю "К", які засновані на власності гр. М-а
С.С., частка якого в статутному фонді Товариства з обмеженою
відповідальністю "ЄА" складає 60%. З метою оподаткування податкова
інспекція визначила звичайну ціну на масло селянське на підставі
статистичної довідки Житомирського обласного управління статистики
про середні розрахункові ціни виробників промислової продукції по
вибірковому колу підприємств області на окремі товари за 1999-2002
роки.
За приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
в редакції,
що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, доход
отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг)
пов'язаним особам, визначається виходячи з договірних цін на такі
товари (роботи, послуги), але не менших за звичайні ціни на такі
товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Визначення "звичайної ціни" наведене в пункті 1.20 статті 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
за
приписами якого, звичайна ціна - це ціна продажу товарів (робіт,
послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених)
процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у
разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних
умовах ведення господарської діяльності. Виходячи зі змісту
зазначеної норми можна дійти висновку, що поняття звичайної ціни
не є тотожним середній ціні на відповідний вид товару. На ціну
продажу товару, по якій, зазвичай, продавець їх реалізує, може
вплинути, зокрема, якість товару, його кількість, сезонність та
насиченість ринку таким видом товару.
При прийнятті судових рішень попередні судові інстанції відмовили
позивачеві в задоволенні позову спираючись лише на довідку
Житомирського обласного управління статистики щодо середнього
рівня розрахункових цін по вибірковому колу виробників на масло
вершкове в області. Проте, ні місцевий ні апеляційний суди не
дослідили та не дали оцінки іншим доказам, які містяться у
матеріалах справи та на які посилався позивач, як на підставу
задоволення своїх вимог (не взяли їх до уваги чи відхилили, як
юридично неспроможні). Зокрема суди не досліджували рівень цін,
який був наведений позивачем у порівняльному реєстрі на реалізацію
масла селянського пов'язаним особам з іншими покупцями.
Частина 1 ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, що доказами у
справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський
суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи
відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення
сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного
вирішення господарського спору.
Відповідно ст.ст. 43, 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство в
господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а
господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення
фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства
та прийняття рішення після обговорення усіх обставин справи.
Господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в
сукупності, що відображується в судовому рішенні. Ніякі докази не
мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення в
супереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не дослідили повно і всебічно всі обставини
справи, чим порушили основний галузевий принцип здійснення
правосуддя - принцип змагальності, згідно з яким господарський суд
створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і, відповідно, правильного застосування
законодавства.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Неповне з'ясування всіх обставин, які мають значення для справи,
дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та
передачі справи на новий розгляд
Оскільки відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачені
процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції
не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази, рішення господарського суду Житомирської
області від 02.07.2003р. та постанова Житомирського апеляційного
господарського суду від 29.12.2003р. у цій справі підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського
суду Житомирської області.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі
фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які
мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати
норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та
прийняти нове рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Житомирської області від
02.07.2003р.та постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 29.12.2003р. у справі № 7/105 "НА" скасувати, справу
скерувати на новий розгляд до господарського суду Житомирської
області.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄА"
задовольнити частково.