ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2004 Справа N 35/491
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційне подання в.о. прокурора Ворошилівського району м.
Донецька в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
та НАК “У” в особі донецької філії НАК “У” на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 28.01.2004р. у
справі за позовом прокурора Ворошилівського району м. Донецька
в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та НАК
“У” в особі донецької філії НАК “У” до ТОВ “М”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представника НАК “У”, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційного подання, суд
У С Т А Н О В И В:
У травні 2003 р. прокурор Ворошиловського району м. Донецька в
інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та НАК “У”
в особі Донецької філії НАК “У” пред’явив у господарський суд
позов до Сільськогосподарського ТОВ “М” про стягнення
заборгованості з лізингових платежів в сумі 18528,95 грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.12.2003 р.,
залишеною без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 28.01.2004 р., позов залишено без
розгляду.
У касаційному поданні позивач просить скасувати постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 28.01.2003 р. та
ухвалу господарського суду Донецької області від 04.12.2004 р.,
а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції,
посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм
процесуального права.
Касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи поданий прокурором позов без розгляду, господарський
суд виходив з того, що останнім неправильно було визначено
позивача по даній справі, з чим погодилась і апеляційна
інстанція.
Проте з таким вирішенням судовими інстанціями питання погодитись
не можна.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від
08.04.1999р. у справі № 1-1/99 за конституційним поданням Вищого
арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України
щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного
процесуального кодексу України (справа про представництво
прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)
поняття “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні
функції у спірних відносинах” означає орган, на який державою
покладено обов’язок щодо здійснення конкретної діяльності у
відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів
держави.
Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушений за
позовною заявою прокурора.
За приписом ст.ст. 2, 29 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 36-1
Закону України “Про прокуратуру” ( 1789-12 ) (1789-12)
, та зазначеного
рішення Конституційного Суду України прокурор та його заступник
має право подавати позови до господарського суду в інтересах
держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції
держави у спірних правовідносинах.
При цьому, у кожному конкретному випадку прокурор самостійно
визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого
подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися
порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує
у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган,
уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
відносинах.
Як видно з матеріалів справи, Виробничо-господарська корпорація
“Д” (лізингодавець) та Колективне сільськогосподарське
підприємство “К” (лізингоодержувач) уклали договори № Л-179 від
18.06.1999р. та № Л-174 від 28.05.1999 р. про умови лізингу
сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за
надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших
платежів за яким лізингодавець передав лізингоодержувачу
грунторазпушувач ГРН-3,9 у кількості одна одиниця та борону
БДТ-7 у кількості одна одиниця загальною вартістю 27700,00 грн.
За додатковими угодами від 28.01.2002 р. та від 19.03.2001 р. до
основних договорів, правонаступником Виробничо-господарської
корпорації “Д” стала НАК “У” в особі Донецької філії НАК “У”, а
Колективного сільськогосподарського підприємства “К” –
товариство з обмеженою відповідальністю “М” (а.с. 16-17).
Відповідно до п. 29 ст. 31 Закону України “Про Державний бюджет
на 2001 рік” ( 2120-14 ) (2120-14)
, п. 4 ст. 31 Закону України “Про
Державний бюджет на 2002 рік” ( 2905-14 ) (2905-14)
, п. 4 ст. 35 Закону
України “Про Державний бюджет на 2003 рік” ( 380-15 ) (380-15)
, п. 5 ст.
50 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”
( 1344-15 ) (1344-15)
джерелами надходжень до спеціального фонду
державного бюджету є повернення коштів в частині відшкодування
вартості сільгосптехніки, переданої господарюючим суб’єктам на
умовах фінансового лізингу.
Згідно п. 3.1 розділу 3 статуту Компанії, вона утворена з метою
сприяння реалізації державної політики в агропромисловій сфері,
забезпечення ефективного функціонування і розвитку
сільськогосподарського виробництва.
При цьому, за приписом п. 2 постанови Кабінету Міністрів України
від 31.03.2003 р. № 414 “Про порядок зарахування коштів до
державного бюджету у рахунок погашення заборгованості за
кредитами, залученими державою або під державні гарантії і
наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного
виробництва” ( 414-2003-п ) (414-2003-п)
(діяла до 24.03.2004р.) на ДПА та
НАК “У” було покладено обов’язок застосовувати від імені
Кабінету Міністрів України заходи щодо стягнення простроченої
заборгованості за кредитами, залученими державою або державні
гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської технік
іноземного виробництва, а постановою Кабінету Міністрів України
вўд 24.03.2004 р. № 362 ( 362-2004-п ) (362-2004-п)
зобов’язано, зокрема і
НАК “У”, вжити заходів для проведення сільгосптоваровиробниками
та іншими суб’єктами господарювання розрахунків за техніку
іноземного виробництва, закуплену за рахунок іноземних кредитів,
залучених державою під державні гарантії.
Суд зазначене не врахував як і те, що питання лізингових
платежів зачіпає інтереси держави, на законодавчому рівні
визначені органи, зокрема, як наведено вище і НАК “У”, на які
покладено обов’язок по поверненню до державного бюджету
несплачених лізингових платежів.
Прокурор, з огляду положень наведених законодавчих актів, у
позовній заяві обґрунтував порушення інтересів держави і
необхідність їх захисту, зазначив орган, який уповноважений
здійснювати функції держави в спірних правовідносинах.
Отже, за вказаних обставин, ухвалені судові рішення визнати
законними і обґрунтованими не можна.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5,111-7, 111-9 -
111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання в.о. прокурора Ворошиловського району
м. Донецька задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
28.01.2004 р. та ухвалу господарського суду Донецької області
від 04.12.2003р. скасувати і справу передати до суду першої
інстанції для розгляду по суті.