ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2004 Справа N 32/687
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р.
у справі № 32/687 Господарського суду м. Києва
за позовом Закритого акціонерного товариства "Торговопромисловий
дім "І"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.
Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Закритим акціонерним товариством "Торгово-промисловий дім "І"
подано позов про визнання недійсним податкового
повідомленнярішення Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва від 17.07.2003р.
№ 890/23-3/4100/1.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.10.2003р., залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 23.12.2003р., позовні вимоги Закритого акціонерного товариства
"Торгово-промисловий дім "І" задоволено: визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення від 17.07.2003р. № 890/23-3/4100/1.
про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток.
Не погодившись з постановленими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва
подала касаційну скаргу, в якій просить дані судові рішення
скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову
відмовити. Свою вимогу Державна податкова інспекція у
Шевченківському районі м. Києва мотивує тим, що апеляційним
господарським судом неправильно застосовано ст. 8 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та ст. 7
Житлового кодексу Української РСР ( 5464-10 ) (5464-10)
.
У відзиві на касаційну скаргу Закрите акціонерне товариство
УТоргово-промисловий дім "І" доводить безпідставність вимог
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
та правомірність прийнятої Київським апеляційним господарським
судом постанови.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, які
з'явились в господарське засідання суду касаційної інстанції,
перевіривши правильність застосування апеляційним господарським
судом норм матеріального та процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
підлягає задоволенню частково.
Господарським судом встановлено, що при плановій перевірці
дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства
за період з 01.01.2001р. по 01.01.2003р., про що 08.05.2003р.
складено акт, відповідачем виявлено порушення позивачем п. п.
8.1.2 п. 8.1 та 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яке полягає в
віднесенні позивачем до 3 групи основних фондів
телекомунікаційного обладнання, яке, на погляд відповідача, має
бути віднесено до 1 групи основних фондів. За результатами
згаданої перевірки відповідачем прийнято податкове
повідомленнярішення за № 890/23-3/4100/1 від 17.07.2003р., яким
позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у
сумі 241150грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 229975грн.
Проте, господарським судом не встановлено, яке конкретно
обладнання було віднесено позивачем до 3 групи основних фондів.
Згідно ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі є будьякі
фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному
законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на
яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші
обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору. Отже, відповідно до зазначеної правової
норми, обставини справи, на яких грунтуються вимоги і заперечення
сторін встановлюються господарським судом на підставі доказів.
Проте, в матеріалах справи відсутня будь-які докази (технічна
документація), які ідентифікують обладнання, яке віднесено
позивачем до 3 групи основних фондів.
Правила щодо належності і допустимості доказів встановлені ст. 34
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої господарський суд
приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини
справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування. Оскільки ідентифікує відповідне обладнання
саме технічна документація на таке обладнання, то листи як
Державного комітету зв'язку та інформатизації України так і ВАТ
"Д" не є належним доказом щодо правомірності віднесення позивачем
відповідного обладнання до 3 групи основних фондів. За таких
обставин, господарським судом порушено ст. ст. 32, 34, 36 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи, що господарським судом всебічно, повно і об'єктивно в
судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, керуючись
законом, розглянуто не було, оскільки відповідні належні докази в
матеріалах справи відсутні, то господарським судом порушено
вищезгадану норму процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та
апеляційним господарським судом порушено вищезгадані правові
норми, то постановлені зазначеними судовими інстанціями у даній
справі рішення підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів, на підставі яких встановлено відповідні
обставини, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, та
не встановлено обставини справи, які мають значення для
правильного вирішення даного господарського спору, а касаційній
інстанції таке право не надано, то справа підлягає направленню на
новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі м. Києва задовольнити частково.
Рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2003р. та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2003р. у
справі № 32/687 скасувати, а справу передати на новий розгляд до
Господарського суду м. Києва.