ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2004 Справа N 28/119
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Кіровському районі м. Дніпропетровська
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
30.12.2003р.
у справі № 28/119 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Дніпропетровського обласного дочірнього підприємства
державної акціонерної компанії "Х"
до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.
Дніпропетровська
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Дніпропетровським обласним дочірнім підприємством державної
акціонерної компанії "Х" подано позов про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Кіровському районі м. Дніпропетровська від 18.08.2003р.
№ 0000232301/ 3/965610-23-1-016.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
30.12.2003р. позовні вимоги Дніпропетровського обласного
дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Х"
задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від
18.08.2003р. № 0000232301/3/965610-23-1-016.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської
області від 30.12.2003р. у даній справі, Державна податкова
інспекція у Кіровському районі м. Дніпропетровська подала
касаційну скаргу, в якій просить зазначене судове рішення
скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог
Дніпропетровському обласному дочірньому підприємству державної
акціонерної компанії "Х". Свою вимогу Державна податкова інспекція
у Кіровському районі м. Дніпропетровська мотивує тим, що
Господарським судом Дніпропетровської області неправильно
застосовано п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.1 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, які
з'явились в засідання господарського суду касаційної інстанції,
перевіривши правильність застосування господарським судом норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної податкової
інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська підлягає
задоволенню частково.
За результатами перевірки щодо дотримання позивачем вимог
податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2001р. по
31.12.2001р., про що 24.03.2003р. складено акт, відповідачем
винесено податкове повідомлення-рішення за
№ 0000222301/3/9656/10-23-1-016, яким позивачу нараховано податок
на прибуток у сумі 37120,98грн., де 33344,69грн - основний платіж,
3776,29грн. - штрафні санкції.
Згідно п. п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення
того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у
випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим,
покладається на платника податків за винятком випадків, визначених
пунктом 4.3 цієї статті. Отже, як випливає з приписів даної
правової норми, у випадку нарахування контролюючим органом
платнику податків податкових зобов'язань, якщо дані перевірок
результатів діяльності платника податків свідчать про заниження
або завищення суми його податкових зобов'язань, обов'язок
доведення того, що здійснене контролюючим органом нарахування є
помилковим покладається на платника податків.
Як вже було зазначено, відповідач здійснив перевірку позивача та
нарахував йому податкове зобов'язання з податку на прибуток, отже
саме на позивача покладено обов'язок доведення помилковості
нарахування податкового зобов'язання відповідачем. Проте,
господарський суд в порушення п. п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
послався на те, що відповідачем не доведено відповідних обставин.
Правила щодо належності та допустимості доказів встановлені ст. 34
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно ч. 2 якої обставини справи, які
відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування. Оскільки на позивача покладено обов'язок доведення,
що нарахування податку на прибуток здійснено відповідачем
помилково, то належними доказами, які має дослідити господарський
суд, та на підставі яких у встановленому законом порядку
встановити відповідні обставини є первинні документи. Проте,
господарський суд перелічив документи, надані позивачем, але
належної оцінки їм не дав, чим порушив ст. ст. 32, 34, 36, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо дослідження та оцінки доказів.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх
обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В порушення вимог вищевказаної норми ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд першої інстанції неповно з'ясував фактичні
обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не
дав оцінку всім доказам у справі.
Визначення терміну "валові витрати" міститься у п. 5.1 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, згідно з яким валові витрати виробництва та обігу -
це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній
або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності. За змістом зазначеної норми Закону
необхідною умовою для віднесення витрат до валових є використання
придбаних за рахунок цих витрат товарів (робіт, послуг) у власній
господарській діяльності.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарська діяльність - це
будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли
безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є
регулярною, постійною та суттєвою.
Проте, місцевий господарський суд при прийняті оскаржуваного
рішення про задоволення позовних вимог не дослідив обставини щодо
здійснення операцій за укладеними позивачем договорів з ПП "У" про
надання брокерських послуг, з ПП Р-им В.Г. про надання послуг з
реєстрації ТОВ АПК "З", з Балівським КХП, з Криворізьким КХП № 1,
з Девладовським елеваторним заводом про надання автопослуг з
перевезення вантажу та не з'ясував права і обов'язки позивача і
сторін згідно з даними договорами. Крім того, господарським судом
не було встановлено даних обставин, які є необхідними для
правильного вирішення даного господарського спору, що є порушенням
ст. ст. 32, 34, 36, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Посилаючись на акт перевірки, що здійснена відповідачем, в якому
зазначено, що позивач включив до складу валових витрат суми
податку на додану вартість по оплаті послуг ПП "У", ПП Р-им В.Г.,
Б-им КХП, Криворізьким КХП № 1 та ДЗ, господарським судом порушено
вимоги 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо належності доказів,
оскільки п. п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно якої обов'язок
доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим
органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є
помилковим, покладається на платника податків. Отже, акт перевірки
належним доказом не є.
Згідно ст. 1 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на
власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню
робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється
фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти
підприємницької діяльності у порядку, встановленому
законодавством. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької
діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративними
правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків,
передбачених законодавством. Проте, вирішуючи даний спір, в
частині правомірності донарахування відповідачем податку на
прибуток за операцією позивача з ПП Р-им В.Г. господарським судом
не з'ясовано правової природи даних правовідносин.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та
апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то постановлені зазначеними
судовими інстанціями у даній справі рішення підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів та не встановлено обставини справи, які мають
значення для правильного вирішення даного господарського спору, а
касаційній інстанції таке право не надано, то справа підлягає
направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському
районі м. Дніпропетровська задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
30.12.2003р. у справі № 28/119 скасувати, а справу передати на
новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.