ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2004 Справа N 23/700-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Удовиченка О.С.
суддів: Савенко Г.В.
Яценко О.В.
розглянувши
касаційну скаргу Дочірнього підприємства "XXX"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.03.2004 р.
у справі № 23/700-б господарського суду м. Києва
за заявою Дочірнього підприємства "XXX"
до ЗАТ "YYY"
про банкрутство
за участю представників:
Дочірнього підприємства
"XXX": А.А.А. - дов. від 09.07.2003 р.
арбітражного керуючого
В С Т А Н О В И В:
Постановою господарського суду м. Києва від 05.02.2004р. ЗАТ "YYY"
визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено
ліквідатора.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.03.2004р. (судді Куц М.М. - головуючий, Панова І.Ю., Дзюбко
П.О.) за результатами розгляду апеляційної скарги боржника
постанова господарського суду м. Києва від 05.02.2004р. скасована,
справа № 32/700-б передана на розгляд до господарського суду м.
Києва. Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції
передчасно прийшов до висновку про визнання боржника банкрутом та
припустився порушення процесуальних прав боржника.
В обгрунтування наявності порушення процесуальних прав боржника
колегією суддів покладено відсутність доказів звернення
ініціюючого кредитора та розпорядника майна до боржника за
поштовою адресою ЗАТ "YYY", що вказана у виконавчому написі від
06.02.2003 року (м. Київ, вул. Ч-ська, 88), яким підтверджено
вимоги Дочірнього підприємства "XXX" до боржника.
В обгрунтування передчасності висновку про визнання боржника
банкрутом колегією суддів зазначено відсутність доказів розгляду
вимог конкурсних кредиторів боржником разом з розпорядником майна,
що є порушенням вимог ст.ст.13,14 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, Дочірнє підприємство "XXX" просить постанову Київського
апеляційного господарського суду від 26.03.2004р. скасувати,
посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме:
ст. 1, п. 11 ст. 7, п. 2 ст. 15, п. 1 ст. 22 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Боржник відзиву на касаційну скаргу не подав.
Заслухавши пояснення представників Дочірнього підприємства "XXX",
арбітражного керуючого та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи, проаналізувавши
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність
правових підстав для задоволення касаційної скарги виходячи з
наступного.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.10.2003 р. (суддя
-Демидова А.М.) за заявою Дочірнього підприємства "XXX" порушено
провадження у справі № 23/700-б про банкрутство ЗАТ "YYY",
призначено розпорядника майна, введено мораторій на задоволення
вимог кредиторів тощо.
Адреса боржника: м. Київ, вул. Н-ська, 99, - зазначена у заяві про
порушення справи про банкрутство (а.с.1), довідці управління ПФУ в
P-ському районі м.Києва (а.с.109), копії звіту ЗАТ "YYY" про
нараховані внески до Фонду соціального страхування від тимчасосовї
втрати працездатності (а.с.76), підтверджена довідками Головного
міжрегіонального управління статистики у м.Києві від 01.09.2003
року (а.с.17), від 08.10.2003 року (а.с.36). За таких обставин
надіслання ухвал суду саме на цю адресу, яку ЗАТ "YYY" зазначив у
своїх установчих документах та повідомив державному органу, що
веде Єдиний державний реєстр підприємств та організацій, іншим
державним органам та установам, слід вважати належним
повідомленням боржника про здійснення судом тих чи інших
процесуальних дій, призначення судових засідань.
З матеріалів справи вбачається, що боржник дізнався про порушення
провадження у справі 21.10.2003 року (а.с.149), представник
боржника ознайомився з матеріалами справи про банкрутство
13.01.2004 року (а.с.116), керівником боржника 02.02.2004 року
було подано суду клопотання про зупинення провадження у справі про
банкрутство (а.с.132). Ніяких клопотань щодо надіслання
кореспонденції на поштову адресу: м.Київ, вул. Ч-ська, 88 чи іншу
поштову адресу, а також підтверджень місцезнаходження боржника за
іншою адресою представниками боржника до суду не подавалось. На
документах боржника, що подавалися судам першої та апеляційної
інстанції (а.с.132,133,139), адресу місцезнаходження боржника
зазначено: м. Київ, вул. Л-ськa, 77. Однак будь-яких підтверджень
місцезнаходження саме за цією адресою боржником не надано,
натомість представником кредитора А.А.А. надана довідка Державного
комітету статистики України, що ЗАТ "YYY" не орендує приміщень у
будівлі за адресою м. Київ, вул. Л-ськa, 75-77, яка знаходиться на
балансі Держкомстату.
За таких фактичних обставин, встановлених судами попередніх
інстанцій, висновок апеляційного суду, що відсутність доказів
звернення ініціюючого кредитора та розпорядника майна до боржника
за адресою м. Київ, вул. Ч-ська, 88, є порушенням процесуальних
прав боржника, зроблено помилково у зв'язку з неправильною
юридичною оцінкою обставин справи у їх сукупності.
Висновок апеляційного суду про передчасне визнання боржника
банкрутом також не відповідає фактичним обставинам справи та
нормам діючого законодавства. Відповідно до статті 22 Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
господарський суд приймає постанову
про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної
процедури у випадках, передбачених цим Законом. Конкретного
переліку таких випадків Закон ( 2343-12 ) (2343-12)
не містить, але з
системного аналізу його норм можна зробити висновок, що боржник
визнається банкрутом, коли господарським судом встановлено
неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та
задовольнити визнані вимоги кредиторів інакше як через
застосування ліквідаційної процедури, тобто: коли виявлені всі
кредитори, розглянуті їх вимоги, сформовано реєстр кредиторів,
створено комітет кредиторів, відсутні пропозиції щодо санації
боржника або укладення мирової угоди, подано клопотання комітету
кредиторів щодо введення процедури санації. Як встановлено судами
попередніх інстанцій та не спростовано боржником, всі ці ознаки на
момент прийняття місцевим судом постанови про визнання банкрутом
були наявні.
Боржник був обізнаний про порушення справи про банкрутство з
21.10.2003 року, про що його керівник сам зазначає у своїй
апеляційній скарзі (а.с.149), відтак мав можливість знайомитись з
матеріалами справи, розглядати кредиторські вимоги разом з
розпорядником майна, подавати на них заперечення, оскільки
оголошення про порушення провадження у справі було надруковано в
газеті "Голос України" XX.XX.2003 року (а.с.55), але своїми
процесуальними правами не скористався.
Вперше боржник ознайомився з матеріалами справи лише 13.01.2004 р,
в подальшому брав участь у розгляді справи, мав можливість
оскаржити ухвалу від 22.12.2003 року, якою були визначено розмір
вимог кредиторів, подати докази можливості відновлення своєї
платоспроможності інакше, ніж через ліквідаційну процедуру до
прийняття місцевим судом постанови про визнання його банкрутом від
05.02.2004 року.
За таких обставин розгляд розпорядником майна вимог кредиторів без
участі посадових осіб боржника помилково визнано апеляційним
судом, як порушення частини 9 статті 13, частини 3 статті 14
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, оскільки ухилення боржника
від розгляду заявлених до нього кредиторських вимог не звільняє
розпорядника майна від виконання покладених на нього обов'язків
щодо розгляду заявлених вимог та складення реєстру кредиторів.
Висновок апеляційного суду щодо порушення місцевим судом норм
Закону при затвердженні реєстру вимог кредиторів та відсутність
належним чином закріплених вимог кредиторів зроблено з
перевищенням повноважень, наданих суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.ст.92,106 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний
господарський суд здійснює перегляд рішень (ухвал) місцевого
господарського суду за апеляційною скаргою або поданням. Оцінювати
законність неоскарженого судового акту в межах іншого апеляційного
провадження за власною ініціативою апеляційному суду не надано.
Розмір вимог кредиторів по справі було визначено ухвалою
господарського суду м.Києва від 22.12.2003 року. Зазначена ухвала
набрала законної сили та не оскаржувалась у апеляційному порядку.
За таких обставин оскаржувану постанову Київського апеляційного
господарського суду слід скасувати як незаконну, а постанову
господарського суду м.Києва від 05.02.2004 року залишити без змін.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "XXX" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.03.2004 р. скасувати.
Постанову господарського суду м. Києва від 05.02.2004 року у
справі №23/700б залишити без змін.
Головуючий суддя О.Удовиченко
судді Г.Савенко
О.Яценко