ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2004 Справа N 8/489
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції в
судовому засіданні м. Суми
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 10.02.2004
у справі № 8/489
господарського суду Сумської області
за позовом Приватного підприємства “СТ”
до Державної податкової інспекції в
м. Суми
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення,
за участю представників від:
позивача
відповідач
а
ПП “СТ” звернулось до господарського суду Сумської області з
позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ДПІ у м. Суми № 0000902306/0/46378 та № 00009122306/0/46379 від
09.10.2003 про застосування і стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів
(обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового та
іншого законодавства за період з 01.03.2001 по 30.06.2003.
Рішенням господарського суду Сумської області від 25.11.2003,
яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 10.02.2004, позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДПІ у
м. Суми звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду
Сумської області від 25.11.2003, постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 10.02.2004 скасувати та
прийняти нове рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на
порушення судом норм матеріального права, а саме: положень
Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
(зі
змінами і доповненнями) та положень Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
з мотивів, які
викладені у касаційній скарзі.
Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого
та постанові апеляційного господарських судів, проаналізувавши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права,
В С Т А Н ОВ И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що ДПІ
у м. Суми проведено перевірку ПП “СТ” з питань дотримання вимог
податкового та валютного законодавства за період з 01.03.2001 по
30.06.2003 та складено акт № 190/23-213/1/31397273, в якому
податковою інспекцією зроблено висновок про порушення
підприємством вимог ст.ст. 1, 2 Закону України від 23.09.1994
№ 185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, оскільки по експортному контракту № РР-
1538/2-1202-804 від 21.11.2001 дебіторська заборгованість
перевищує 90 днів в сумі 139 920, 00 грн., а також встановлено
недостовірність декларування валютних цінностей, а саме: у
розділі ІІІ “Майно та товари за кордоном” у п. 5 “товари
(роботи, послуги), що експортовані резидентом за межі України з
оплатою в іноземній валюті і які на звітну дату не надійшли в
установлені законодавством терміни, валютні кошти на валютний
рахунок резидента в уповноваженому банку” не відображена сума
дебіторської заборгованості станом на 01.10.2002 у розмірі 103
880, 00 грн. та станом на 01.01.2003, 01.07.2003 – у розмірі 139
920, 00 грн..
На підставі акту № 190/23-213/1/31397273, ДПІ у м. Суми прийнято
податковў повідомлення-рішення № 0000902306/0/46378 та
№ 00009122306/0/46379 від 09.10.2003 про застосування і
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2001 по
30.06.2003, якими підприємству донараховано пеню за порушення
термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності в
розмірі 157 195, 64 грн. та застосовано штрафні санкції за
недостовірність декларування в розмірі 1 360, 00 грн.
Як свідчать матеріали справи, ПП “СТ” було укладено експортний
договір від 21.11.2001 № РР-1538/2-1202-804 на експорт алюмінію
сірчанокислого та імпортний договір № РР-1538/2-1201-804 на
імпорт волокна синтетичного з РУП “Х” (м. Могилів, Білорусь).
На підставі угод зустрічних однорідних вимог:
- б/н від 04.07.2002р. дебіторська заборгованість в сумі 103880
грн. по експортному контракту № РР-1538/2-1202-804 від
21.11.2001 зараховується у виконання імпортного контракту № РР-
1538/2-1201-804 від 21.11.2001;
- б/н від 21.08.2002 дебіторська заборгованість в сумі 36 040,
00 грн. по експортному контракту № РР-153 8/2-1202-804 від
21.11.2001 зараховується у виконання імпортного контракту № РР-
1538/2-1201-804 від 21.11.2001. Всього проведено взаємозаліків
на суму 139 920, 00 грн..
В засіданні апеляційного господарського суду представники сторін
підтвердили, що банком, уповноваженим досліджувати валютні
операції, операція взаємозаліку зустрічної однорідної вимоги
була знята з валютного контролю після пред’явлення всіх
необхідних документів, які підтверджують проведення заліку, про
що підприємство задекларувало в “Декларації про валютні цінності
та майно, що належить резиденту України і знаходиться за її
межами” станом на 01.07.2002, 01.10.2002 та 01.01.2003 з
наростаючим підсумком.
Крім того, ПП “СТ”, на підставі проведення заліку зустрічної
однорідної вимоги, відповідно п. 1.19 ст. 1 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
№ 334/94 від
28.12.1994 (із змінами та доповненнями), прибуток підприємства
прирівнюється до бартерної операції, і ПДВ сторноване на суму,
яка була відображена у складі податкового кредиту на момент
експорту товарів в розмірі 42 275, 05 грн., а також, відповідно
вимогам пп. 7.1.1 ст. 7 цього Закону, валові доходи підприємства
збільшено на різницю між звичайною та договірною вартістю
відвантажених товарів.
Попередні судові інстанції задовольняючи позов виходили з того,
що припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між
резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічної
однорідної вимоги не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності
мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних
договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі
забороненў законами України.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 14 вищезазначеного Закону
( 959-12 ) (959-12)
, всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають
право самостійно визначати форму розрахунків по
зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать
законам України та відповідають міжнародним правилам.
Згідно ст. 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків
в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка резидентів у іноземній
валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей,
зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з
дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної
декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт
(послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання
акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання
послуг, експорт прав інтелектуальної власності.
Разом з цим, дана стаття не передбачає неприпустимість
припинення зобов’язань за зовнішньоекономічними договорами
шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги. Таким чином,
твердження про незаконність зарахування зустрічної однорідної
вимоги на підставі даної статті є необґрунтованим.
У цивільно-правових відносинах допускається припинення
зобов’язань шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги
відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Стаття 218 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
містить положення
про неприпустимість зарахування у випадках, передбачених даною
нормою, та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законодавством, зокрема Законом України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
, Законом України “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, Декретом КМ України “Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
та Цивільним
кодексом УРСР не забороняється припинення зобов’язання
зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за
зовнішньоекономічними договорами.
З огляду на викладене, припинення дебіторської та кредиторської
заборгованості між резидентом та нерезидентом шляхом зарахування
зустрічної однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству
України.
За таких обставин, господарськими судами попередніх інстанцій
зроблено правильний висновок про відсутність підстав для
нарахування пені та застосування штрафних санкцій до позивача за
порушення вимог валютного законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищого господарського суду України, –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми від
09.03.2004 № 12757/9/10-008 залишити без задоволення, а
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
10.02.2004 у справі № 8/489 – без змін.